Недавно одна людина під час "психотерапевтично-виховної бесіди" запитала мене: "Чим би ти займалася, якщо б знала, що через місяць помреш
( Read more... )
у мене був шанс над цим подумати два місяці тому, не тому, що мені таке сповістили, а просто тому, що в житті багато шо обіцяло змінитися. на гірше. Я тоді думала: ні, з мене ремарк не вийде, я просто всі ці кілька днів, що лишилися мені до повного вимк., проплачу і не зможу отримувати задоволення, поки є з чого. перші півтора дні так і було, а потім нічого, вирівнялося. і, хоча й не придумала нічого надзвичайного, принаймні прожила решту днів, радіючи, поки можна. мабуть, якщо я таке дізнаюся, буде так само. кілька днів страху і переймань, а потім знайду в ситуації щось хороше: чекатиму на зустріч із батьком.
Ну, Ремарка вже ні з кого не вийде. :) Це ж не привід не робити щось своє. Мені здається, просто чекати -- занадто важко і неприємно. Немає нічого гіршого, ніж очікування.
Прочитала класний анекдот. Ранок. Стоїть чоловік, дивиться у вікно і думає: "Життя -- гівно, баби -- стерви, грошей нема і попереду одні проблеми." За його плечем стоїть янгол, все чемно записує і зітхає: "Знову те саме?! Ну що ж, замовляє -- доведеться виконувати". :)
а ще фігово, коли нікому не можеш пояснити, що за фігня відбувається в житті. і тоді тебе або сприймають як гатішне створіння шо дур"ю мається, або дають абстрактні поради, які, звісно, не підходять і тільки бісять.
(шкрябає потилицю) Ну, я точно нічого такого на увазі не мала :\ І порад жодних не давала. Бо сама їх не дуже люблю.
У мене так, загально-теоретична дискусія. Про те, чим варто у житті займатися. А чим не варто. Які критерії. Чому так багато людей займаються не тим, чим хотіли б, а тим, чим нібито повинні. Що буде, якщо забити на "повинність" і робити тільки те, що справді хочеш. І т.д.
Я не знаю, що з тобою там відбувається. Якщо можеш -- розкажи. Але ні в якому разі не сприймаю як людину, яка мається дурнею.
Я думаю, що мірилом проблеми чи горя може бути тільки той, хто має цю проблему. Відчай дитини, яка втратила іграшку, може бути таким самим глибоким і жахливим, як відчай дорослого, який втратив близьку людину. Ніхто не має права міряти і зважувати, чиє горе більше, чия проблема складніша.
Власне, тому намагаюся не говорити нікому штуки типу "ну що ти такою дурнею переймаєшся, всьо ж чотко!". Або "ха! це хіба проблема? От у мене проблема так проблема!". Ну і такі подібні нібито "втішаючі" слова.
Але "все буде добре" говорю :) Бо вважаю, що моя переконаність у цьому примножує хороші енергії та збільшує імовірність на те, що все дійсно буде краще :)
даруй, справді, кидаюся на всіх підряд. просто уже кілька тижнів деякі персонажі, що ставляться до френд-стрічки як до персонального розважального сервісу, закидають мені, що надто мрачна стала.
Не страшно :) Похмурість -- це ж інколи нормально. Головне не впадати в глибокі депресухи, бо звідти ду-уже важко вилізати. Це не порада, це мій досвід :)
Просто люди хочуть, щоб ти була веселіша -- це теж нормально. Може, вони просто не знають вдалих слів і дій, щоб допомогти. Мене теж часто дримбають: "ну що ти така сумна? ти задовбала зі своїми депресняками! ну давай, припиняй негайно і веселися!". Але я не дратуюся, я їх розумію. Тільки не маю що на це сказати. Мовчки посміхаюся та й усе :)
А якщо повернутися до теми "через місяць йок", то мені й правда здається, що просто чекати -- надто мучить. Може, у мене характер такий, але я люто ненавиджу очікування. Щось би та й робила. Тільки що?.. Не знаю.
мабуть, якщо я таке дізнаюся, буде так само. кілька днів страху і переймань, а потім знайду в ситуації щось хороше: чекатиму на зустріч із батьком.
Reply
Прочитала класний анекдот.
Ранок. Стоїть чоловік, дивиться у вікно і думає: "Життя -- гівно, баби -- стерви, грошей нема і попереду одні проблеми." За його плечем стоїть янгол, все чемно записує і зітхає: "Знову те саме?! Ну що ж, замовляє -- доведеться виконувати". :)
Reply
Reply
У мене так, загально-теоретична дискусія. Про те, чим варто у житті займатися. А чим не варто. Які критерії. Чому так багато людей займаються не тим, чим хотіли б, а тим, чим нібито повинні. Що буде, якщо забити на "повинність" і робити тільки те, що справді хочеш. І т.д.
Я не знаю, що з тобою там відбувається. Якщо можеш -- розкажи. Але ні в якому разі не сприймаю як людину, яка мається дурнею.
Reply
Я думаю, що мірилом проблеми чи горя може бути тільки той, хто має цю проблему. Відчай дитини, яка втратила іграшку, може бути таким самим глибоким і жахливим, як відчай дорослого, який втратив близьку людину. Ніхто не має права міряти і зважувати, чиє горе більше, чия проблема складніша.
Власне, тому намагаюся не говорити нікому штуки типу "ну що ти такою дурнею переймаєшся, всьо ж чотко!". Або "ха! це хіба проблема? От у мене проблема так проблема!". Ну і такі подібні нібито "втішаючі" слова.
Але "все буде добре" говорю :) Бо вважаю, що моя переконаність у цьому примножує хороші енергії та збільшує імовірність на те, що все дійсно буде краще :)
Reply
Reply
Просто люди хочуть, щоб ти була веселіша -- це теж нормально. Може, вони просто не знають вдалих слів і дій, щоб допомогти. Мене теж часто дримбають: "ну що ти така сумна? ти задовбала зі своїми депресняками! ну давай, припиняй негайно і веселися!". Але я не дратуюся, я їх розумію. Тільки не маю що на це сказати. Мовчки посміхаюся та й усе :)
А якщо повернутися до теми "через місяць йок", то мені й правда здається, що просто чекати -- надто мучить. Може, у мене характер такий, але я люто ненавиджу очікування. Щось би та й робила. Тільки що?.. Не знаю.
Reply
Reply
Leave a comment