Про менталітет
В аеропорту Делі в зоні Duty-Free є магазини долярові, а є рупієві. Книжковий магазин саме рупієвий, доляри не приймає. Кили ми там розглядали обкладинки, якийсь молодик почав требувати з хлопчини-продавця доляри, на що той чемно відповідав, що це, на жаль, не можливо. Однак тон молодика піднімався, хлопчина ніяковів, і в кінці на весь магазин пролунало "Are you stupid?!". І тут до мене дійшло - молодик є рідним, нашим. "Оце в наш літак" - сказав я своїй супутниці. Наступний тривимірний мат на весь магазин підтвердив мою здогадку. Однак молодик виявився не з нашого літака, а, згідно бірки ручної поклажі, з аерофлотівського, на який, до речі, за пару хвилин до того об'явили останній виклик до гейту, до якого з магазину хвилин п'ять мінімум.
Мені оце цікаво, звідки оцей потяг до хамства, який часто насправді не більше, ніж тупість? Ламати систему можна, але ламати її треба зверху, через тих, хто встановлює правила. Який зміст ламати тих, хто виконує накази? Який зміст ображати тих, хто хотів би допомогти, але має виконувати правила? Хоча і це можливо - щира посмішка, адекватне пояснення ситуації, наполягання, подяка. Це допомагає пробити, хоча і не завжди спрацьовує. Хамство, хай би якою там захисною реакцією воно не було, не працює ніколи.
І знаєте, я ще можу зрозуміти хамство як відповідь на хамство. Відповідати іноді приходиться жорстко. Але якого дідька ображати індійського хлопчину, який працює в магазині найбільшого в країні аеропорту, для якого посмішка і ввічливість - найперша професійна вимога, а хамство у таких фактично ділових відносинах для його культури неприпустиме?