Знаєте...
...сьогодні їхала в метро на хімію, як зазвичай у четвер. Напередодні качнула в телефон пару треків одного французького няши, який пише музику у жанрі стимпанк. Так, із мюзикловим бархатним співом, шипінням пари (це святе в стімпанку), стуком механізмів і тд і тп, все по канону. Кожен трек десь хвилин по 8-9. Отже, слухаю собі. Поки я їхала від Дружби Народів до Льва Толстого, беручи до уваги усі ескалатори та пересадки, я нафантазувала собі ну просто голівудсько-неймовірну хєрню.
Десь недалеке майбутнє (хоча стімпанку пофіг на це, там все завмерло у 1870-1900х роках), в одному місті, хз якому, хай це буде який-небудь Будапешт (хд) помирає мер. Ну малюємо собі в голові стимпанковське місто, із заводами, дирижаблями, паровими машинами, гасовими лампами та парламентом Угорщини, обробленим металевим укриттям. Капець, ага. Ну коротше, помирає мер.Є дві кандидатури: його племінниця і син місцевого бюрократа. Племінницю бере під своє крило одна дуже поважна в місті людина, у якої свої інтереси щодо наївної дівчини та міста взагалі. Чувака "прадвигает" його дідо, який знав колишнього мера. І ці четверо постійно конкурують, постійно роблять одне одному западло, дідо багатєнького синочка знає, що хоче наробити дружбан дівчини і тому хоче не так свого онучка мером зробити, як зупинити того чувака. В той же час у цього містичного мужика свої таракани з’являються в голові на рахунок дівчини (іф ю ноу вот ай мін). Вона користується успіхом і завдяки йому майже стає мером, але всі дізнаються чого її чувак наробив в минулому і теперешньому, і роблять йому погано. Вона ще довго не може отямитися, передає місце мера онуку діда, мириться з ним і варіант а) стає його помічником, варіант б)самогубство через те, що сталося.
і їду собі, і навіть продумала це як фільм, повноцінний фільм, покадрово, подіалогово. Причому скоріш за все це був би мюзикл
І я б це написала, але не напишу.
Отаким я страждаю у метро.
