Святкова подорож до Львова
До свята 8 Березня в якості подарунка від коханого чоловіка я отримала поїздку до Львова.
Першим пунктом нашої культурної програми був Музей зброї, розташований у Львівському Арсеналі. Поки чоловік захоплено оглядав і фотографував різні клинки, пістолі, рушниці й т.ін., я відверто нудьгувала. Але помста моя була страшною: далі ми відвідали королівські зали Історичного музею :).
Потім був обід у «Криївці».
Столик ми замовляли ще з Києва, як виявилось, не дарма: під дверима закладу була черга з бажаючих потрапити всередину. Враження від обслуговування та цін лишилися приємні. Всі страви дуже смачні, особливо пів метра ковбаси:). Щільненько пообідавши, ми продовжили свою культурну програму.
В минулі відвідини міста я була вражена Будинком учених (бувшим Касино), а цього разу - Музеєм етнографії та народознавства.
Музей етнографії займає будівлю Галицької кредитної каси (1891р.). Це друга за значимістю (після головного корпусу Львівської Політехніки) робота видатного архітектора Юліана Захаревича. При будівництві споруди використовувались текстурні особливості й колір матеріалів: поліхромної надрейнської цегли, тесаного тернопільського каменю, майолікових рельєфів, металевих кованих решіток.
Інтер’єри й фасад декоровано численними роботами з майстерні скульптора Леонарда Марконі. Оригінально вирішена аттикова група під куполом, що символізує економічне процвітання краю. Максимально акцентована центральна фігура Галичини, до якої спрямовані в русі дві бічні постаті; над її головою - промені багатокутної зірки, які нагадують вінець відомої статуї Свободи скульптора Ф.Бартольді, встановленої в Америці у 1886 р. (Мабуть, недарма багато скульпторів-сучасників звинувачували Марконі в плагіаті.)
Яскраво й виразно вирішено вестибюль будівлі, викладений поліхромною плиткою, прикрашений панелями з кольорового каменю та вітражами фірми «Тіролер Глассмалерай» із Інсбруку.
Несподівана, але дуже цікава експозиція годинників в одному з залів музею. Такої кількості кишенькових, настільних, консольних, настінних та інших годинників, зібраних в одному місці, я не бачила ніде в Україні. Але, яке відношення вони мають до етнографії, я так і не зрозуміла :).
Не секрет, що у Львові дуже багато гарних будинків з цікавою історією.
У 1900-1901рр. за проектом віденських архітекторів Гельмера та Фельнера (авторів одеської Опери, львівського Касино, міського театру в Чернівцях) у Львові збудовано готель «Жорж». (Раніше він називався «У Жоржа», власником готелю був виходець із Баварії Жорж Гоффман.)
На фасаді будинку розташований барельєф "Юрій Змієборець" різця скульптора Антоні Попеля та алегоричні скульптури, які символізують Азію, Африку, Європу і Америку авторства Леонарда Марконі.
Тут більше ніж сто років тому цілодобово були гаряча і холодна вода, ванни, телефони, центральне опалення і електричний ліфт. Партер будинку займали численні модні магазини і перукарські салони.
В готелі "Жорж" двічі зупинявся Оноре де Бальзак, тут бували композитори Ференц Ліст і Моріс Равель, письменники Етель-Ліліан Войнич і Алєксєй Толстой, австрійський імператор Франц Йосиф Перший і польський диктатор Юзеф Пілсудський.
Цікава історія про перебування в готелі 1905 року шаха Ірану Музаффера Еддіна. Спочатку цього найвищого гостя граф Потоцький хотів запросити до свого палацу, але почет шаха виявився настільки численним, що ледве розмістився у 76 найкращих номерах "Жоржа". Три дні перебування у готелі з куштуванням найвишуканіших страв обійшлися у 48 тисяч крон, це ціна тогочасного десятиквартирного будинку у Львові. Щоб уникнути сплати цієї астрономічної суми, шах захотів зіграти на честолюбстві власника готелю і запропонував йому іранський орден. Але прагматичний львів'янин на це не погодився і заявив, що в разі несплати рахунку, він виведе свою дружину і дітей перед ясні очі монарха просити справедливості. Після дуже жорсткого торгу господарські служби Музаффера сплатили 44 тисячі крон, тобто на 4 тисячі менше, ніж завинили.
Інтер’єр виглядає так (світлини взято з сайту dom.lviv.ua)
Ще мене дуже вразила Львівська майстерня шоколаду. Яке розмаїття цукерок й шоколадних фігурок! Просто очі розбігаються!
Треба відмітити, що з 6 по 8 березня у Львові проходив фестиваль шоколаду. В рамках фестивалю в приміщенні Палацу Мистецтв можна було не тільки поспостерігати за роботою майстрів-шоколатьє,
а й самому повчитися виготовленню шоколадних шедеврів в різних майстер-класах.
Тепер декілька доповнень до записів haidamac із серії Львів непопсовий.
На подвір’я палацу Сєменських-Левицьких (нині спеціалізованого інтернату) потрапити вже не можна. Все зачинено. Нема чого фотографувати, в яких умовах живуть й навчаються нещасні діти! При нас виходила працівниця інтернату й замикала за собою хвіртку. На наше прохання пустити пофотографувати відповіла, що тут фотографувати не можна.
В палаці гіпсових королів Франців (нині лікарні для спортсменів) дещо з інтер’єрів таки збереглося: ліпнина на стелі й стінах в деяких кімнатах, колони і, звичайно, родзинка палацу - грубка з кахлями в орієнтальному стилі, яка знаходиться в кабінеті головного лікаря. Ще, кажуть, ліпнина є в кімнаті на другому поверсі, де зараз бухгалтерія лікарні, Але на свята кімната опечатана: гроші ж!
Крім Львова цього разу ми побували ще в Оброшиному, Великому Любені, Рудках та Поморянах.
Оброшино до 1939р. було літньою резиденцією римо-католицьких архієпископів зі Львова. Зараз маєток належить якомусь аграрному інституту. Всередину ми не потрапили: на свята інститут не працює.
В Великому Любені зберігся палац Бруницьких (кілька років тому відреставрований швейцарцями), костел й декілька корпусів водолікарні Бруницького (нині-санаторію), перебудованих в радянські часи.
В Рудках знаходиться костел-санктуарій з криптою родини Фредро (був зачинений) й дзвіниця, схожа на оборонну башту. Костел, схоже, відреставрований поляками, адже в українців для цього завжди бракує коштів.
І останній пункт нашої екскурсії - Поморяни. Ну, що можна сказати? Жах!.. Дуже шкода...
