Гуцульське весілля
Цього року вперше побачила молодят у національному гуцульському строї ( у Верховині й селі Зеленому). Це так гарно!
'
Для мене, уродженки Східної України, і саме вбрання, і назви його елементів такі дивні і дещо чудернацькі).
Вбрання нареченого: біла вишита сорочка та довгі штани з сукна - гачі, широкий шкіряний пас - черес - із металевими прикрасами та орнаментальним тисненням. На голові - розшита кресаня, прикрашена маленьким вінцем та павиним пером. На ногах - чоботи. Зверху на сорочку одягнений кептар - короткий білий кожушок без рукавів. Кептар зв'язується біля шиї двома китицями - кутасами або дармовисами - і розшитий сап'яновими ремінчиками, лелітками, квіточками та іншими цяцьками. Через плече висять шкіряна торба - тобівка - з густо набитими мідними гудзиками й фігурним тисненням та порохівниця - перехресниця. На шиї - візерунчаста хустка. До повного строю гуцула належить топірець-бартка - або палиця з мистецько виробленим накінечником, окована зверху міддю.
Спеціально розміщую фото "зі спини", щоб можна було роздивитись:
Вбрання нареченої (вбиря): довга вишита сорочка і дві запаски (схожі на фартухи, одна ззаду і одна спереду), переткані металевою ниткою. Запаски пов'язані червоним вовняним паском - попружкою. Поверху запасок нав’язані п’ять великих хусток з френзлями. Зверху - кептар. По ньому у вигляді шалика - не рушник, як я, темна, думала раніше, а намітка (або перемітка), якою покриють голову нареченої після вінчання. Вишиті краї намітки звисатимуть поза плечі, а поверху намітки пов’яжуть червону квітчасту хустку. А наразі у нареченої на голові - корона, про яку трохи нижче. На ногах - капчурі з кольорової вовни й шкіряні постоли з задертими носами. На шиї - пацьорки. Вся вбиря повинна показати багатство нареченої.
Цитата зі статті «Косів - столиця гуцульської моди»:
«Найважливішим елементом у княгині, тобто нареченої, на Гуцульщині вважалася корона, яку називали дівоцьким, або шлюбним, вінком. Корона шилася в четвер до сходу сонця. Збиралося багато жінок, під їх спів хресна шила вінок, щоб пара гарно жила. Не можна було шити вінок вагітній жінці, розлученій або вдові. Вінок шиється з червоного сукна. Береться довга нитка. Шиється двома голками, при цьому не можна розривати нитку. У фольгу замотується невеличкий зубок часнику, який обмотують листочками барвінку і обклеюють медом. Дійство треба було закінчити до заходу сонця. В суботу одягали на наречену шлюбний вінок. Перший раз заплітали дівчину в дві коси. В коси вставляли мушлі і ґудзики, обплітали червоними нитками. З коси складали калачик у вигляді сонечка або вінка. Над чолом чіпляли мосяжне чільце з висюльками, яке захищало наречену від вроків. Над чільцем кольорові нитки - ворічки, щоб захистити всі 7 центрів, які є в людини. На ворічки чіпляють китички і в центрі корони пришивають вінок.»
Тут можна прочитати про обряд гуцульського весілля. Хотілося б таке побачити!
На жаль, молодята їхали не на конях, а на автомобілі:
Дружки:
Дружби:
Вінчання
А це - я, приміряю корону в музеї вишивки в с.Зелене. Про музей хочу написати окремий пост.
'
Для мене, уродженки Східної України, і саме вбрання, і назви його елементів такі дивні і дещо чудернацькі).
Вбрання нареченого: біла вишита сорочка та довгі штани з сукна - гачі, широкий шкіряний пас - черес - із металевими прикрасами та орнаментальним тисненням. На голові - розшита кресаня, прикрашена маленьким вінцем та павиним пером. На ногах - чоботи. Зверху на сорочку одягнений кептар - короткий білий кожушок без рукавів. Кептар зв'язується біля шиї двома китицями - кутасами або дармовисами - і розшитий сап'яновими ремінчиками, лелітками, квіточками та іншими цяцьками. Через плече висять шкіряна торба - тобівка - з густо набитими мідними гудзиками й фігурним тисненням та порохівниця - перехресниця. На шиї - візерунчаста хустка. До повного строю гуцула належить топірець-бартка - або палиця з мистецько виробленим накінечником, окована зверху міддю.
Спеціально розміщую фото "зі спини", щоб можна було роздивитись:
Вбрання нареченої (вбиря): довга вишита сорочка і дві запаски (схожі на фартухи, одна ззаду і одна спереду), переткані металевою ниткою. Запаски пов'язані червоним вовняним паском - попружкою. Поверху запасок нав’язані п’ять великих хусток з френзлями. Зверху - кептар. По ньому у вигляді шалика - не рушник, як я, темна, думала раніше, а намітка (або перемітка), якою покриють голову нареченої після вінчання. Вишиті краї намітки звисатимуть поза плечі, а поверху намітки пов’яжуть червону квітчасту хустку. А наразі у нареченої на голові - корона, про яку трохи нижче. На ногах - капчурі з кольорової вовни й шкіряні постоли з задертими носами. На шиї - пацьорки. Вся вбиря повинна показати багатство нареченої.
Цитата зі статті «Косів - столиця гуцульської моди»:
«Найважливішим елементом у княгині, тобто нареченої, на Гуцульщині вважалася корона, яку називали дівоцьким, або шлюбним, вінком. Корона шилася в четвер до сходу сонця. Збиралося багато жінок, під їх спів хресна шила вінок, щоб пара гарно жила. Не можна було шити вінок вагітній жінці, розлученій або вдові. Вінок шиється з червоного сукна. Береться довга нитка. Шиється двома голками, при цьому не можна розривати нитку. У фольгу замотується невеличкий зубок часнику, який обмотують листочками барвінку і обклеюють медом. Дійство треба було закінчити до заходу сонця. В суботу одягали на наречену шлюбний вінок. Перший раз заплітали дівчину в дві коси. В коси вставляли мушлі і ґудзики, обплітали червоними нитками. З коси складали калачик у вигляді сонечка або вінка. Над чолом чіпляли мосяжне чільце з висюльками, яке захищало наречену від вроків. Над чільцем кольорові нитки - ворічки, щоб захистити всі 7 центрів, які є в людини. На ворічки чіпляють китички і в центрі корони пришивають вінок.»
Тут можна прочитати про обряд гуцульського весілля. Хотілося б таке побачити!
На жаль, молодята їхали не на конях, а на автомобілі:
Дружки:
Дружби:
Вінчання
А це - я, приміряю корону в музеї вишивки в с.Зелене. Про музей хочу написати окремий пост.