Наодинці з Кам’яним Левом
Серед багатьох моїх подорожей заходом є одна, що стабільно утримується на високому щаблі в рейтингу найприємніших спогадів. Особливою вона була тим, що подорожував я того разу в неймовірно приємній компанії: із записником, книжкою Шкляра і власними думками. Це був мій один прекрасний день на самоті з Містом Лева.
...стільки людей і всі такі різні і приівтні, шо й не відчуваєш, що ходиш вуличками старовинного міста наодинці. Відчуття людяності і духовності, яке так раптом охоплює тебе після чотирьох місяців безвилазного перебування у Києві в щоденному оточенні переважно байдужих один до одного людей, подібне оазі для подорожнього в безкраїй пустелі.
Спершу виникає бажання охопити місто цілком, тому, за своєю особистою традицією, по приїзду в місто підіймаюсь на Високий Замок, видивляючись, в якому ж настрої сьогодні перебуває старий Лемберг.
...цього ранку похмурий.
Та й я не дуже веселий - занурений в думки. То ж місто мені таким імпонує.
А тим часом мене вже тягне туди, де я відчуваю себе найбільш комфортно - на вузькі вулички центральної частини міста. Невисокі, щільно поставлені будинки з кованими балконами та обрамленими ліпкою віконцями захищають мене та інших подорожніх від всього, що за межами цих вулиць, від всього, що заважає думати, а найголовніше - мріяти.
Поки я спускався до площі Ринок, почало розвиднюватись і на небі, і в моїй голові. Дивна синхронність: чи то місто підлаштовується під мій настрій, чи керує ним як забажає. Хто зна.
А може і місто, і мене звеселили двоє музик, що грали під стінами Латинського кафедрального собору:
Як би то не було, але на останок дня місто ожило під блакиттю неба і невтомно вихвалялось своєю різноманітністю форм і кольорів:
Використавши сприятливу погоду, у центр міста посходились старі львівські генерали, взявши під своє командування армії, одягнені в білі і чорні обладунки, і схрестивши їхні мечі в непростому бою:
В цей же час свої володіння оглядав король Данило, вже багато століть крокуючи місто на своєму кам’яному коні:
Намотавши містом немалу відстань я трохи втомився, тому вирішив, що настав час виконання важливого для кожного гостя Львова ритуалу - поїздки в трамваї. Яка ж це неймовірна форма життя - львівський трамвай. Чудернацькі істоти, що котяться вузенькими вулицями, потисняючи пішоходів і спілкуючись із собі подібними мовою подзвінькувань і постукувань.
На прикінці довгої прогулянки саме час, щоб посидіти в затишній кав’ярні з чашечкою кави "Панама Бук’єте" під звуки джазу і, завдяки цьому, буквально розчинитись в атмосфері Леополіса.
А коли настав час від’їзду, я ще раз піднявся на Високий Замок (цього разу парковою стежкою), щоб попрощатись із цим величним містом, його старовинними будівлями, трамвайними коліями і кам’яними левами...
