Лісові дороги
Коли жив у Криму, в Байдарській долині, моєю улюбленою розвагою було гуляти старими лісовими татарськими дорогами. Озброївшись мапами Гугла та Шуберта, джипіесом і металошукачем я годинами блукав лісом у пошуках цікавинок. Але, навіть маючи на службі сучасні засоби навігації, відшукувати й триматися старих доріг було дуже важко, адже вони були немощені, до того ж вже позаростали молодими деревами.
Проте татари були, та й є, розумними і практичними людьми, а їх "мітки" й досі гарно вказують шляхи крізь густий ліс.
Щоб позначити дорогу вони клали на молоді паростки дерев пласкі камені, через що ті виростали кривими від самої землі, іноді утворюючи такі собі "кущі" з декількох стовбурів. Деякі з них, досить великі, могли слугувати прихистком від звірів, або місцем ночівлі самотнього мандрівника. Орієнтуватися по ним було зручно та легко, не зважаючи навіть на те, що вціліла з них лише невелика частина.
Дуже практичне використання природних матеріалів, для цілей людини, бо чого чого, а каміння й дерев у кримських лісах вдосталь.
Проте татари були, та й є, розумними і практичними людьми, а їх "мітки" й досі гарно вказують шляхи крізь густий ліс.
Щоб позначити дорогу вони клали на молоді паростки дерев пласкі камені, через що ті виростали кривими від самої землі, іноді утворюючи такі собі "кущі" з декількох стовбурів. Деякі з них, досить великі, могли слугувати прихистком від звірів, або місцем ночівлі самотнього мандрівника. Орієнтуватися по ним було зручно та легко, не зважаючи навіть на те, що вціліла з них лише невелика частина.
Дуже практичне використання природних матеріалів, для цілей людини, бо чого чого, а каміння й дерев у кримських лісах вдосталь.