Багатий Краз
Колись давно. У самій столиці Римської імперії. Жив був маленький, товстенький, схожий на покійного удава Березовсько, огидний олігарх на ім'я Марк Краз. Проте був він дуже багатим, якщо не найбагатшим в Римі, таким багатющим, що навіть ходила приказка: багатий, як Краз. Було у нього на утриманні ціла купа "лідерів громадької думки" - трибунів (по суті тогочасних змі, або як хочете блогерів ;)), серед яких особливим пиздобольством красномовством вирізнявся відомий Жуліко Кесаре (Хулі Чесарь ;)). Крім цього він мав величезну приватну армію (або, якщо хочете, приватну охоронну фірму ;)), що складалася з двох легіонів відбірних горлорізів, переважно досвідчених ветеранів римських походів проти "варварів" (читайте волелюбних сусідів ;)). Марк будував у великих римських містах гладіаторські арени та храми різним богам, влаштовував свята і роздавав хліб і горілку малоймущим (гречка тоді була в дефіциті ;)), а сам спав і бачив як захопить владу спочатку в Римі, а потім і в імперії... Стане її імператором і диктатором, позбувшись нарешті цієї ганебної демоскратії... (через свою огидну пику, кумедну статуру і сумнозвісний характер він програв усі вибори, скільки коштів не вкладав ;))
Це він був тіньовим, справжнім організатором повстання спартачєй, підготувавши в своїх гладіаторських школах кістяк, ядро повстанців, забезпечивши їх вожаками та всім необхідним на перший час і нацькувавши на римлян. План спрацював і поки Марко відсиджувався на своїй віллі, під найкращою в світі охороною Апеніни палали у вогні повтання рабів. Маєтки багатіїв грабувалися, всі бідніли, а Краз лише багатів на рості цін на продовольство (тогочасний аналог нафти ;)). Легіони імперії, котрими командував Жуліко Кесаре, не поспішали з фракії та галії на допомогу (хоча хулі там пару тижнів йти!), півроку виправдовуючись погаими дорогами (це римські то дороги погані?!!!). Коли ж ситуація стала критичною і спартачі двічі пройшлися італійськими землями туди й назад і попрямували на самий Рим, сенатори, що ненавиділи Краза не менше ніж він їх, прийшли його вмовляти виділити свої легіони заради порятунку столиці.
Вдосталь їх пинизивши, Краз видвинув свою умову: він знищить повстанців, якщо після цього стане Імператором і диктатором Риму, а всі сенатори і їх трибуну засунуть свої язики собі в сраки і будуть повсюди вихваляти великого Марка Краза. Стан справ був такий (і всі про це знали ;)), що у прохачів просто не було іншого вибору, як погодитися на неприйнятні в інший час умови хтивого самодура. Краз відправив таємне послання лідерам повстанців, що від початку до кінця були його вірними слугами. Ті завели ватагу рабів у паску, а самі покинувши їх втікли вночі. Зраджені бідолахи дали останній бій, але були розбиті, схоплені та розп'яті на крестах (якщо точніше, то просто на стовбах) уздовж всього головного римського автобану. А Марк об'явивши себе спасителем і рятівником Імперії поспішив у священне місто за винагородою. Тут нарешті й Жуліко Кесаре підтягнувся...
Сенатори три дні й три ночі не знаходили собі місця, вигадуючи спосіб, як уникнути передачі Риму тому покидьку, бо чудово розуміли, що захопивши абсолютну владу він не зупиниться, поки один за одним всіх їх не винищить і зробить Імперію своєю спадковою власністю...
І вигадали.
Привселюдно привітавши та подякувавши Кразові за порятунок Риму вони торжественно пообіцяли зробити його імператором, якщо... (а от вже ніяких якщо в їх таємній домовленності не було, але ж не скажеш це при величезному натовпі римських патріциїв, тому Марко почервонів як рак, але мовчки ковтнув ту умову, він знав що сенатори його наябують, але де і як поки що не розумів, швидше за все намагаються виграти час) ... якщо він особисто возглавить похід проти Таврів і приєднає їх землі до володіннь Імперії. Такі родючі, такі великі, такі жадані землі, котрі охороняє маленька купка диких варварів, у котрих немає ні міст, ні укріпленнь, ні технології, ні фаланги... Це буде легко та швидко, тому всі будуть готувати свято сходження імператора на трон в очікуванні скорого повернення великого Краза з походу. Діватися було нікуди і Марко погодився на їх умову.
Злий він збирався в похід, сподіваючись скінчити справу швидко, а потім вже один за одним здерти шкуру з тих ублюдків сенаторів. Погрузивши на свої торгові й піратські човни два півлегіони найкращих своїх вояків загальною чисельністю більше п'яти тисяч, та ударний легіон імперського спецназу, він блискавично подолав море, аби сенатори не встигли попередити Таврів і підготувати йому пастку (проте вони встигли відправити тим голубиною поштою вісточку з обіцянкою щедрої винагороди за голову Краза ;)). Купивши харчів в Тірі він взнав що Таври якраз поряд, прийши за даниною до Ольвії й отаборились під її стінами. Все складалося вдало для Марка, окрім того що він не зумів найняти воїнів серед місцевих греків, бо ті дуже страшилися Таврів. Його легіони рушили маршкидком на табір Таврів, не ризикнувши влаштовувати десантну висадку на крутий берег безпосередньо поряд з ворогом. На другий день розвідники Таврів їх виявили.
Неподалік від сучасного Коблєво, дочекавшись поки римляни опинилися в низині, кінні загони Таврів захопили стратегічні висоти попереду та позаду маркового загону, стімкими атаками скинувши авангард і ар'єгард в балку, де сконцентрувалися основні сили, шикуючись у свою славнозвісну черепаху. Таври були відмінними стрілками, а їх стріли мали дуже суворий стандарт за яким всі накінечники і древка мали строго стандатні розміри, форму і вагу, завдяки чому завжди летіли точно в ціль. Вони засипали римлян такими щільними хмарами стріл, що неба не було видно. Постійно маневруючи і ухиляючись від спроб контратаки повільної черепахи, они не збавляли темпу обстіла і втрати легіонерів зростали. Каравани верблюдів навантажених під зав'язку все новими і новими стрілами підвозили Таврам боєкомплект без зупину.
Надія апенинських воєначальників на те, що коли ж небудь стріли у цих варварів таки скінчаться, почала розвіюватись. Переляканий Краз сидів і срав камінням під прикриттям щитів своїх особистих охоронців. Обстріл без перестанку тривав весь день, всю ніч, і весь наступний день. Убитих і поранених ставало все більше, втома накопичувалась, а Таври не знали таких проблем "працюючи" в три зміни і не маючи втрат.
Надвечір римляни вирішили прориватися як сяде Сонце, поки не засвітять зорі та Місяць. Та хуй там хто проскочив. Кіннота не випускаючи їх з кільця лупила точно й нещадно, наче на полюванні. Під час руху втрати імперців зросли ще більше і через десяток кілометрів черепаха розсипалася на уламки які швидко винищили. На ранок справа була зроблена.
Двое останніх вцілілих легіонерів допомогли відшукати й упізнати великого Марка Краза, найбагатшого та найвпливовішого можновладця римської імперії. Його проштрикане стрілами, обісране й обісцяне, мале, товсте, огидне, тіло витягли з під трупів охоронців. Відрубавши голову та поклавши її до корзини Таври наказали солдатам, у винагороду за життя, доставити її в римський сенат і переказати шановному сенатору Флавію привіт від степових коней, та передати на словах: "Таври роботу зробили та чекають обіцяну платню. Нам сподобалася співпраця з вами, тож як будуть ще придурки котрих треба порішити, то присилайте. Можем повторити."
Так безславно скінчив свої дні один з найпливоших людей тодішнього світу, великий покидьок Марк Краз. Проте "сірі кардинали", що за ним стояли, завжди лишаючись у тіні, не заспокоїлись. Навпаки вони були дуже розлючені необачністю Краза і поразкою, що сплутала плани та відкинула їх невпинний поступ на роки назад. Але караван мусить йти...
Тому почалася коротка, зате яскрава історія зльоту і падіння Хулі Чесаря, Жуліко Кесаре, якому для цих цілей змінили ім'я на більш благородне: Юлька Цзар...
Це він був тіньовим, справжнім організатором повстання спартачєй, підготувавши в своїх гладіаторських школах кістяк, ядро повстанців, забезпечивши їх вожаками та всім необхідним на перший час і нацькувавши на римлян. План спрацював і поки Марко відсиджувався на своїй віллі, під найкращою в світі охороною Апеніни палали у вогні повтання рабів. Маєтки багатіїв грабувалися, всі бідніли, а Краз лише багатів на рості цін на продовольство (тогочасний аналог нафти ;)). Легіони імперії, котрими командував Жуліко Кесаре, не поспішали з фракії та галії на допомогу (хоча хулі там пару тижнів йти!), півроку виправдовуючись погаими дорогами (це римські то дороги погані?!!!). Коли ж ситуація стала критичною і спартачі двічі пройшлися італійськими землями туди й назад і попрямували на самий Рим, сенатори, що ненавиділи Краза не менше ніж він їх, прийшли його вмовляти виділити свої легіони заради порятунку столиці.
Вдосталь їх пинизивши, Краз видвинув свою умову: він знищить повстанців, якщо після цього стане Імператором і диктатором Риму, а всі сенатори і їх трибуну засунуть свої язики собі в сраки і будуть повсюди вихваляти великого Марка Краза. Стан справ був такий (і всі про це знали ;)), що у прохачів просто не було іншого вибору, як погодитися на неприйнятні в інший час умови хтивого самодура. Краз відправив таємне послання лідерам повстанців, що від початку до кінця були його вірними слугами. Ті завели ватагу рабів у паску, а самі покинувши їх втікли вночі. Зраджені бідолахи дали останній бій, але були розбиті, схоплені та розп'яті на крестах (якщо точніше, то просто на стовбах) уздовж всього головного римського автобану. А Марк об'явивши себе спасителем і рятівником Імперії поспішив у священне місто за винагородою. Тут нарешті й Жуліко Кесаре підтягнувся...
Сенатори три дні й три ночі не знаходили собі місця, вигадуючи спосіб, як уникнути передачі Риму тому покидьку, бо чудово розуміли, що захопивши абсолютну владу він не зупиниться, поки один за одним всіх їх не винищить і зробить Імперію своєю спадковою власністю...
І вигадали.
Привселюдно привітавши та подякувавши Кразові за порятунок Риму вони торжественно пообіцяли зробити його імператором, якщо... (а от вже ніяких якщо в їх таємній домовленності не було, але ж не скажеш це при величезному натовпі римських патріциїв, тому Марко почервонів як рак, але мовчки ковтнув ту умову, він знав що сенатори його наябують, але де і як поки що не розумів, швидше за все намагаються виграти час) ... якщо він особисто возглавить похід проти Таврів і приєднає їх землі до володіннь Імперії. Такі родючі, такі великі, такі жадані землі, котрі охороняє маленька купка диких варварів, у котрих немає ні міст, ні укріпленнь, ні технології, ні фаланги... Це буде легко та швидко, тому всі будуть готувати свято сходження імператора на трон в очікуванні скорого повернення великого Краза з походу. Діватися було нікуди і Марко погодився на їх умову.
Злий він збирався в похід, сподіваючись скінчити справу швидко, а потім вже один за одним здерти шкуру з тих ублюдків сенаторів. Погрузивши на свої торгові й піратські човни два півлегіони найкращих своїх вояків загальною чисельністю більше п'яти тисяч, та ударний легіон імперського спецназу, він блискавично подолав море, аби сенатори не встигли попередити Таврів і підготувати йому пастку (проте вони встигли відправити тим голубиною поштою вісточку з обіцянкою щедрої винагороди за голову Краза ;)). Купивши харчів в Тірі він взнав що Таври якраз поряд, прийши за даниною до Ольвії й отаборились під її стінами. Все складалося вдало для Марка, окрім того що він не зумів найняти воїнів серед місцевих греків, бо ті дуже страшилися Таврів. Його легіони рушили маршкидком на табір Таврів, не ризикнувши влаштовувати десантну висадку на крутий берег безпосередньо поряд з ворогом. На другий день розвідники Таврів їх виявили.
Неподалік від сучасного Коблєво, дочекавшись поки римляни опинилися в низині, кінні загони Таврів захопили стратегічні висоти попереду та позаду маркового загону, стімкими атаками скинувши авангард і ар'єгард в балку, де сконцентрувалися основні сили, шикуючись у свою славнозвісну черепаху. Таври були відмінними стрілками, а їх стріли мали дуже суворий стандарт за яким всі накінечники і древка мали строго стандатні розміри, форму і вагу, завдяки чому завжди летіли точно в ціль. Вони засипали римлян такими щільними хмарами стріл, що неба не було видно. Постійно маневруючи і ухиляючись від спроб контратаки повільної черепахи, они не збавляли темпу обстіла і втрати легіонерів зростали. Каравани верблюдів навантажених під зав'язку все новими і новими стрілами підвозили Таврам боєкомплект без зупину.
Надія апенинських воєначальників на те, що коли ж небудь стріли у цих варварів таки скінчаться, почала розвіюватись. Переляканий Краз сидів і срав камінням під прикриттям щитів своїх особистих охоронців. Обстріл без перестанку тривав весь день, всю ніч, і весь наступний день. Убитих і поранених ставало все більше, втома накопичувалась, а Таври не знали таких проблем "працюючи" в три зміни і не маючи втрат.
Надвечір римляни вирішили прориватися як сяде Сонце, поки не засвітять зорі та Місяць. Та хуй там хто проскочив. Кіннота не випускаючи їх з кільця лупила точно й нещадно, наче на полюванні. Під час руху втрати імперців зросли ще більше і через десяток кілометрів черепаха розсипалася на уламки які швидко винищили. На ранок справа була зроблена.
Двое останніх вцілілих легіонерів допомогли відшукати й упізнати великого Марка Краза, найбагатшого та найвпливовішого можновладця римської імперії. Його проштрикане стрілами, обісране й обісцяне, мале, товсте, огидне, тіло витягли з під трупів охоронців. Відрубавши голову та поклавши її до корзини Таври наказали солдатам, у винагороду за життя, доставити її в римський сенат і переказати шановному сенатору Флавію привіт від степових коней, та передати на словах: "Таври роботу зробили та чекають обіцяну платню. Нам сподобалася співпраця з вами, тож як будуть ще придурки котрих треба порішити, то присилайте. Можем повторити."
Так безславно скінчив свої дні один з найпливоших людей тодішнього світу, великий покидьок Марк Краз. Проте "сірі кардинали", що за ним стояли, завжди лишаючись у тіні, не заспокоїлись. Навпаки вони були дуже розлючені необачністю Краза і поразкою, що сплутала плани та відкинула їх невпинний поступ на роки назад. Але караван мусить йти...
Тому почалася коротка, зате яскрава історія зльоту і падіння Хулі Чесаря, Жуліко Кесаре, якому для цих цілей змінили ім'я на більш благородне: Юлька Цзар...