Дервіш і шахи
Дервіші були мандруючими мудрецями. Вони ходили від міста до міста, вчили тих хто хотів учитися, переказували новини, грали в шахи та нарди. Жили вони подаяннями, хоча й не просили милостині. За їх новини, казки, легенди, історії, вірші, науку та гру люди давали їм хто скільки міг і вважав за потрібне. Деякі, особливо видатні дервіші, були дуже відомі та прийняти їх було за честь.
Ніхто не смів чіпати дервіша ні в місті, ні на дорозі. Це була ганьба на весь світ. Ні наймогутніший шах, ні найостанніший злодій, не мали права вчинити зле подорожуючому мудрецю, бо ті були божими людьми і, як показала практика, кара за злодіяння проти них була суворою, швидкою та неминучою, а приходила звідки й не чекали. Хто чинив насилля над дервішем одразу отримував умовну "чорну мітку", тому не маючи зброї крім свого розуму вони ходили усюди і нічого не страшилися.
І ось одного разу Ходиру, могутньому і гордому шаху прикордонного Дербенту, південно-східних воріт конфедерації, пинесли вість що в місто завітав один з найвідоміших дервішів, майстер шахів, непереможний Хотта Аві ібн Сін. Володар славнозвісного Дербенту всім вихвалявся своїм розумом і майстерною грою в шахи та був дуже гордий що в його володіннях ніхто не міг його перемогти на шахівниці (враховуючи що шах був жорстоким і мстивим самодуром, можна запідозрити що йому піддавалися аби не попасти в немилість і не скінчити свої дні раніше відведеного).
Він звелів покликати Хотту Аві до свого палацу, вирішивши його привселюдно перемогти того й прославитися на весь світ. Крашники шаха чемно запросили дервіша (чи варто казати що відмовити він не міг;)) та провели да палацу, де його показово гостинно й шановано зустрів сам господар. Не буду втомлювати чітачів усіма подробицями східного етикету, бо як вони лишилися позаду володар Дербенту в ультимативній формі запропонував дервішу гру. Умова була така: якщо виграє шах, то Хотта Аві в кожному місті де буватиме буде всім повідомляти що великий шах Ходир грає краще за нього і краще за всіх, а як вже таке станеться і шах програє, то дервіш може просити будь яку винагороду, бо у хазяїна Дербенту є все!
Ібн Сін був одним з найрозумніших чоловіків свого часу та бачив хтиву натуру шаха наскрізь. Як і всі дервіші він не любив гроші і ніколи не мав їх багато, то ж не став прохати золота. Натомість він запропонував могутньому шаху зіграти на зерно: якщо виграє Хотта, то шах дасть йому пшеничне зерно за першу клітину шахівниці, два, за другу, чотири за третю, вісім за четверту і так далі, подвоюючи кількість зерен на кожній наступній клітині дошки (а всього їх нагадаю 64).
Шах розсміявся: це все? ти міг попрохати мішок золота, а вибрав мішок зерна?!
- Не мішок, а стільки зернин, скільки домовились. - поправив його дервіш і гра розпочалася.
Шах без жеребу забрав собі білі фігури та почав першим. Він впевненно розбив захист Ібн Сіни по центру та вже скоро вів на одну фігуру. Тоді Хотта щоб не втрапити у пастку був змушений розміняти ще одну фігуру на пішака, і шах просяяв. Він замінявся з дервішем ферзями та вже вважав перемогу своєю, як раптом...
- Шах і мат. - мовив мудрець.
Як так?! Нічого не віщувало біди... Шах зосереджено перевіряв позицію. Так і є. Бити нічим, ходити нікуди... Пиздець.
- Давай ще! - владно сказав шах.
- Спочатку за цю партію розрахуйся... такий закон. - з посмішкою мовив Ібн Сін.
- Добре, давай рахувати скільки зерна я тобі винен...
Аж тут шах з подивом виявив що він погано уявляв собі кількість зерен яку треба віддати в разі програшу. Вона виявилась тааакою величезною, що стільки зерна немає не тільки в багатому Дербенті, а й в усьому світі, навіть золота й смарагдів з шахових скарбниць не вистачить щоб розрахуватися. Скільки разів і як не перераховували, виходило що великий і могутній Ходир програв більше ніж мав весь Дербент з околицями. Шах розсердився бо зрозумів, що Хотта виставив його повним дурнем...
Трохи вгамувавши свою злість і вигадавши що робити він сказав дервішу:
- Що ж. У мене немає іншого виходу, ніж визнати що я програв все що маю та змушений віддати тобі мої володіння, палац, титул, все до останньої зернини в Дербенті. Тепер ти шах цього міста і його людей. Бери. Усе твоє...
Хотта Аві посміхнувся і мовив:
- Я буду дурнем, а не мудрецем, якщо погоджуся на твою пропозицію. Адже поки я дервіш ти мене не чіпатимеш, а як тільки стану шахом ти одразу ж переріжеш мені горлянку та повернеш владу собі. - по вдаваному здивуванню Ходира він зрозумів що розгадав його задум - Тому в мене є для тебе зустрічна пропозиція: ти влаштуєш свято і будеш тиждень пригощати все місто їжею й вином, а мені даси гаманець монет, як і всякому дервішу, що коли небудь зайде до Дербенту. На цьому твій борг буде вичерпано, а я піду собі далі.
Як шаху не було прикро, проте він змушений був погодитись на пропозицію.
А ця історія стала легендою...
Ніхто не смів чіпати дервіша ні в місті, ні на дорозі. Це була ганьба на весь світ. Ні наймогутніший шах, ні найостанніший злодій, не мали права вчинити зле подорожуючому мудрецю, бо ті були божими людьми і, як показала практика, кара за злодіяння проти них була суворою, швидкою та неминучою, а приходила звідки й не чекали. Хто чинив насилля над дервішем одразу отримував умовну "чорну мітку", тому не маючи зброї крім свого розуму вони ходили усюди і нічого не страшилися.
І ось одного разу Ходиру, могутньому і гордому шаху прикордонного Дербенту, південно-східних воріт конфедерації, пинесли вість що в місто завітав один з найвідоміших дервішів, майстер шахів, непереможний Хотта Аві ібн Сін. Володар славнозвісного Дербенту всім вихвалявся своїм розумом і майстерною грою в шахи та був дуже гордий що в його володіннях ніхто не міг його перемогти на шахівниці (враховуючи що шах був жорстоким і мстивим самодуром, можна запідозрити що йому піддавалися аби не попасти в немилість і не скінчити свої дні раніше відведеного).
Він звелів покликати Хотту Аві до свого палацу, вирішивши його привселюдно перемогти того й прославитися на весь світ. Крашники шаха чемно запросили дервіша (чи варто казати що відмовити він не міг;)) та провели да палацу, де його показово гостинно й шановано зустрів сам господар. Не буду втомлювати чітачів усіма подробицями східного етикету, бо як вони лишилися позаду володар Дербенту в ультимативній формі запропонував дервішу гру. Умова була така: якщо виграє шах, то Хотта Аві в кожному місті де буватиме буде всім повідомляти що великий шах Ходир грає краще за нього і краще за всіх, а як вже таке станеться і шах програє, то дервіш може просити будь яку винагороду, бо у хазяїна Дербенту є все!
Ібн Сін був одним з найрозумніших чоловіків свого часу та бачив хтиву натуру шаха наскрізь. Як і всі дервіші він не любив гроші і ніколи не мав їх багато, то ж не став прохати золота. Натомість він запропонував могутньому шаху зіграти на зерно: якщо виграє Хотта, то шах дасть йому пшеничне зерно за першу клітину шахівниці, два, за другу, чотири за третю, вісім за четверту і так далі, подвоюючи кількість зерен на кожній наступній клітині дошки (а всього їх нагадаю 64).
Шах розсміявся: це все? ти міг попрохати мішок золота, а вибрав мішок зерна?!
- Не мішок, а стільки зернин, скільки домовились. - поправив його дервіш і гра розпочалася.
Шах без жеребу забрав собі білі фігури та почав першим. Він впевненно розбив захист Ібн Сіни по центру та вже скоро вів на одну фігуру. Тоді Хотта щоб не втрапити у пастку був змушений розміняти ще одну фігуру на пішака, і шах просяяв. Він замінявся з дервішем ферзями та вже вважав перемогу своєю, як раптом...
- Шах і мат. - мовив мудрець.
Як так?! Нічого не віщувало біди... Шах зосереджено перевіряв позицію. Так і є. Бити нічим, ходити нікуди... Пиздець.
- Давай ще! - владно сказав шах.
- Спочатку за цю партію розрахуйся... такий закон. - з посмішкою мовив Ібн Сін.
- Добре, давай рахувати скільки зерна я тобі винен...
Аж тут шах з подивом виявив що він погано уявляв собі кількість зерен яку треба віддати в разі програшу. Вона виявилась тааакою величезною, що стільки зерна немає не тільки в багатому Дербенті, а й в усьому світі, навіть золота й смарагдів з шахових скарбниць не вистачить щоб розрахуватися. Скільки разів і як не перераховували, виходило що великий і могутній Ходир програв більше ніж мав весь Дербент з околицями. Шах розсердився бо зрозумів, що Хотта виставив його повним дурнем...
Трохи вгамувавши свою злість і вигадавши що робити він сказав дервішу:
- Що ж. У мене немає іншого виходу, ніж визнати що я програв все що маю та змушений віддати тобі мої володіння, палац, титул, все до останньої зернини в Дербенті. Тепер ти шах цього міста і його людей. Бери. Усе твоє...
Хотта Аві посміхнувся і мовив:
- Я буду дурнем, а не мудрецем, якщо погоджуся на твою пропозицію. Адже поки я дервіш ти мене не чіпатимеш, а як тільки стану шахом ти одразу ж переріжеш мені горлянку та повернеш владу собі. - по вдаваному здивуванню Ходира він зрозумів що розгадав його задум - Тому в мене є для тебе зустрічна пропозиція: ти влаштуєш свято і будеш тиждень пригощати все місто їжею й вином, а мені даси гаманець монет, як і всякому дервішу, що коли небудь зайде до Дербенту. На цьому твій борг буде вичерпано, а я піду собі далі.
Як шаху не було прикро, проте він змушений був погодитись на пропозицію.
А ця історія стала легендою...