Салоніки (Θεσσαλονίκη)
Цей пост в день великомученика св.Дмитра присвячую своєму покійному дідові - втікачеві із сталінських таборів Андрієві Дутку. Повернувшись в Україну, дідусь змушений був підробити документи, взявши ім’я свого померлого брата Дмитра. Відтак усе подальше життя рідні називали його по-старому Андрієм, а всі інші (сусіди, друзі і колеги по роботі) - Дмитром. В пам’яті багатьох він так і залишився Дмитром.
До Салонік ми (група із 10 осіб) приїхали досить пізно. Поки поселилися в готель і спустилися вниз, було десь близько 17.00 за місцевим часом (Афінський збігається з Київським). Оскільки наступного дня зранку ми мали їхати вже далі, то часу на знайомство з містом особливо не було. Хоч би встигнути у церкву св. Дмитра - промайнула перша думка! Забігаючи наперед, скажу, що програму мінімум у незнайому місті нам вдалося виконали, та ще й побачили інші пам’ятки, хоча й далеко не всі.
Столиця північної Греції й історичної області Македонія - Салоніки (грецькою - Тессалоніки, давньослов’янською - Солунь) - це друге за чисельністю населення, економічною могутністю місто і морський порт країни. В межах агломерації проживає більше 1,1 млн. жителів.
Місто було засноване ще в 314-315 році до Р.Х. македонським царем Касандром і назване на честь його дружини - дочки македонського царя Філіппа ІІ, зведеної сестри Олександра Македонського. Цікаво, що коли столицею Візантійської імперії став Константинополь, Салонікам було вже 500 років.
Місто відоме не лише як пам'ятник старовини, а й як одне з найвідоміших християнських міст і центрів паломництва. Відомо, що у Салоніках перебував апостол Павло і написав місцевим мешканцям два послання, відомих як «Послання до Солунян». В ІV ст. у Салоніках прийняв мученицьку смерть за Христа проконсул цього міста, глибоко шанованого в християнстві святий - Дмитрій Солунський. А у IX ст. тут народилися святі учителі слов’янські Кирило і Методій.
Цікаво також знати, що якщо за часів Візантійської імперії Салоніки були переважно греко-слов'янським містом, то в кінці XIX ст. більше половини населення становили євреї (сефарди), а грецьке населення скоротилося до 20%. У 1912 р. до звільнення Салонік від турків греки становили лише 25% населення міста, а мусульмани - 33%. Серед цих мусульман був і найвідоміший із турків - Мустафа Кемаль Ататюрк. Нині в будинку, де народився Ататюрк, облаштовано невеликий музей. Надалі в результаті переселення турків в Анатолію і геноциду євреїв у Другій світовій війні, греки стали складати переважну частину мешканців міста.
Навколо Салонік з часів Великого переселення народів утворилася велика громада солунських або македонських слов'ян (яким близькі сучасні болгари і македонці). Навіть в ході І Балканської війни (1912-1913 р.) Болгарії належали частина Македонії та виходи до двох морів - Чорного й Егейського. Втрата Македонії у ІІ Балканській війні призвела до того, що Болгарія вступила в союз із Німеччиною та була в опозиції до Росії в І та до СРСР в ІІ світових війнах. Як наслідок, Болгарія вихід до Егейського моря і Македонію собі так і не повернула.
У 1917 р. у Салоніках трапилася страшна пожежа, через що центр міста був повністю знищений. Через це Салоніки довелося відбудовувати заново. Нині місто поєднує дуже давні пам’ятки і цілком сучасну забудову. Це надає місту певного оригінального шарму.
Без сумніву, точка №1 у місті за нашою метою та й в цілому для усіх туристів - храм Небесного покровителя Салонік - святого великомученика Дмитра Солунського. Перша церква на місці в'язниці, де, за переказами, прийняв мученицьку смерть св.Дмитро (за іншою версією - над його могилою) було збудовано між 313-323 рр. Через сто років у 412-413 рр. іллірійський вельможа Леонтій в пам'ять про позбавлення його від паралічу побудував першу велику церкву між перетвореними часом на руїни античними банями і стадіоном. Вівтарна частина побудованої церкви була розташована над передбачуваним місцем поховання святого, і при її будівництві були знайдені його мощі, таємно поховані там, згідно з житієм, фессалонікійськими християнами в 306 р. З тих пір базиліка багато разів горіла і руйнувалася. Остання пожежа 1917 р. знищила її практично повністю, так що будівля, що можна зараз побачити, поєднує як древні артефакти, які залишилися після пожежі, так і елементи сучасної відбудови.
Зараз мощі св. Дмитра зберігаються в північній наві базиліки у мармуровому ківорії, створеному замість втраченого під час пожежі в VII ст. срібного (це другий мармуровий ківорій св. Дмитро, перший був знищений у 1430 р. під час захоплення міста турками).
Приблизно наприкінці XII-початку XIII ст. в період існування латинського королівства Салоніки, мощі були вивезені з Салонік до Італії і тривалий час зберігалися в абатстві міста Сан-Лоренцо-ін-Кампо. Лише в XX ст. мощі повернулися в Салоніки (в Італії залишилося лише шість частинок).
В крипті храму відзначене місце, де, за переказом, був убитий святий Дмитро. Цікаво, що мощі святого мироточили століттями, а в X ст. миро взагалі лилось потоком, так, що навіть довелося побудувати невеликі кам’яні цистерни, в які воно могло би стікати. Нині ці цистерни також можна оглянути у крипті.
Хоч мироточення мощей в наш час припинилося, раку святого відкривають на вечірній напередодні дня пам'яті святого і роздають віруючим вату, просочену ароматною рідиною, яку, щоправда, не ототожнюють з тим миро, про яке було відомо раніше.
На жаль, в крипту ми не потрапили, оскільки саме в цей день у тижні вона була закрита :((.
Далі оглянули базиліку Ахіропіітос (одна з найдавніших збережених до нашого часу ранньохристиянських базилік середини V ст.), але наступні фото зробили вже у церкві св. Софії (Агія Софі), побудованої в VIII ст. Її легко пізнати, оскільки вона створювалася за зразком Константинопольської Софії. Після завоювання Салонік турками в 1430 р. храм впродовж 150 років продовжував використовуватися для християнських богослужінь, але потім був перетворений на мечеть. Нині це знову церква. Від Агія Софія 19 травня, в День пам'яті жертв геноциду греків Понту, починається хода до турецького консульства, розташованого по вул. Агіу Дімітріу.
Гігантський купол Агія Софія покритий чудовою мозаїкою IX ст., що зображає Вознесіння Господнє, а апсида вівтаря - настільки ж прекрасною мозаїкою в консі апсиди «Богородиця з немовлям». Попри погане освітлення, мені таки вдалося зробити кілька кадрів мозаїки, поки нам не заборонили фотографувати.
В одному кварталі від берега розташовується Митрополичий собор - храм на честь святителя Григорія Палами з мощами цього святого, який при канонізації був проголошений «найвеличнішим з Отців Церкви».
Для мене особисто це була за значенням точка № 2. Літературні праці святителя Григорія були присвячені насамперед захисту ісихастської традиції Ісусової молитви, яка (особливо на Атосі-Афоні) розвинулася в майстерну аскетичну практику. Мощі святителя зберігаються в красивій срібній раці, під покровом, праворуч від входу в храм в каплиці. В цей час у храмі правили вечірню. Так хотілось залишитися і послухати її грецькою мовою, але часу не було і ми попрямували далі…
Цінною пам’яткою міста римських часів є Тріумфальна арка, побудована в 298-299 рр. від Р.Х. в честь перемоги майбутнього імператора Галерія над персами 298 р. Арка покрита барельєфами, що зображають подвиги Галерія.
Поруч з аркою розташовується ротонда, яка повинна була служити мавзолеєм імператора. Нині вона являє собою церкву з цікавими мозаїками всередині. На жаль, ми туди не потрапили.
На набережній височіє архітектурний символ міста - Біла вежа. Вежа була побудована відразу після захоплення міста турками в 1430 р. на фундаментах більш давніх споруд. При них вона називалася Левиною вежею і була частиною фортифікаційної стіни, знесення якої почалося в 1866 р. і завершився в 1912 р. Біла вежа не завжди виконувала функцію фортеці. Вона використовувалася також як казарма, потім як в'язниця. У 1826 р. після масової розправи над її в'язнями вежа стала називатися Червоною або Кривавою. Після відходу османів з Салонік в 1912 р. вежу побілили, «очистивши» таким чином від кривавого минулого. З тих пір вона називається Білою. Нині в ній розташовується Археологічний музей.
Цікаво, що флагштоком для грецького прапора над вежею служить щогла турецького броненосця «Фетіх Булет» - флагманського корабля Егейської ескадри, який був потоплений 18 жовтня 1912 р. під час Балканської війни грецьким міноносцем, що зумів прорватися в порт Салоніки. Бюст командира міноносця Ніколаоса Воціса, що став потім адміралом, встановлений перед Білою вежею.
Тут же на набережній поряд з Білою вежею знаходиться статуя Олександра Великого на Букефалі (Буцефалі)- легендарному бойовому коні, разом з яким Олександр пройшов через 20 років військових кампаній.
Оглянувши пам’ятки, ми вже в спокійному темпі пройшлися по набережній і зробили кілька вечірніх фото.
Салоніки місто портове - тут не покупаєшся. Але набережна гарна, а в самому центрі міста панувала чудова атмосфера, було багато молоді, до послуг місцевих і туристів - кафе й бари. Місто нам однозначно сподобалось, і, як виявилося пізніше, значно більше за столицю Греції - Афіни.