Поминальне коливо
Як пшеничне зерно падає в землю, а потім виростає кращим і красивішим, так і мертве тіло людини ховають у землю, щоб воскреснути нетлінним, і славним, і вічним.
Якщо не кожен українець, то принаймні кожен галичанин (бо радянській владі так і не вдалося на Західній Україні релігійні почуття у людей витравити) добре знає, що таке кутя. Її готують на Святвечір або, беручи ширше, під час новорічно-різдвяного циклу. Натомість, що таке кОливо мало хто з тих же вірян Західної України зможе пояснити. Хоч виявляється, що таке поняття в українській церкві (як православній, так і греко-католицькій) є. Ось що пише про кутю і коливо у своїй книзі, виданій у Торонто в 1970 році, «Обряди Української церкви. Історичний розвиток і пояснення» свящ. д-р ЮРІЙ ФЕДОРІВ:
"Коливо, тобто кутя - це варена пшениця, приправлена медом. Цієї страви український нарід уживав від непам'ятних часів в навечер'я Різдва Христового, Навечер'я Богоявлення і під час похорон, як страви пісної і покутної. В навечер'я Різдва і Богоявлення ця страва має назву кутя, а під час похоронів коливо. Варена пшениця і мед, крім чистої і природної поживи, символізують подїі, що про них згадує Святе Письмо.
Зерно пшениці, кинене в землю, мусить бути знищене і зігнити, щоб видати новий плід кількадесятикратний. В навечер'я Різдва Господнього люди споживають пшеницю з медом як першу і найважливішу страву на знак, що з приходом насвіт Спасителя Старий Завіт скінчився, а зачинається Новий Завіт. Так само і в навечер'я Богоявлення подають кутю, бо з хрещенням Спасителя в ріці Йордан Христос зачинає Свою божественну науку, яка відновлює людське життя, надає йому форму християнської етики й моралі.
На поминках померлих також подають на стіл варену пшеницю з медом і додатками різних овочів і ця пшениця називається «коливо». Пшениця символізує воскресення умерлих, а мед та солодкі овочі означають вічне життя, яке жде праведників по смерті. У Святому Письмі сказано: «Амінь, амінь, говорю Вам: пшеничне зерно, коли не впаде на землю і не завмре, то зістане само; а як умре, то принесе багатий плід» (Ів. 12, 24). Так само умерлі не гинуть навіки, але колись воскреснуть до вічного життя.
Симеон Солунський так пояснює: «Третього дня по смерті родина чи приятелі небіжчика приносять пшеницю та різні солодкі овочі і справляють третини. Людина, так як пшеничне зерно, вложена в землю, воскресне колись Божою силою і, як зерно пшениці, прозябає з землі та стає праведною й завершеною людиною. Так, як навіть маленьке зеренце, кинене в землю, сходить і росте та приносить овоч, так і праведна людина, похована в землю, воскресне до щасливого і солодкого життя. Святий Павло в кількох місцях у своїх листах згадує про воскресення мертвих.
Пшеницю Христос Господь вибрав, як благородну поживу, і перемінив пшеничний хліб у Своє Пресвяте Тіло, а виноградне вино у Свою Пресвяту Кров. Тому часто до колива долучують івиноградні грозна, ба навіть і вино, а до куті додають сушених виноградник грозен ― родзинків".
Притому підношення фруктів померлим, а потім і родичам, як частування в пам'ять про померлого, є звичаєм, який сягає корінням ще в епоху палеоліту! А в практику ж Церкви вживання куті-колива увійшло після чуда святого теодора Тирона, здійсненого через 50 років після смерті святого, за часів імператора Юліана Відступника (361-363). Цей імператор бажаючи понасміхатися з християн повелів окропити всю їжу на ринках кров’ю з язичницьких жертвоприношень ідолів. Тоді святий Теодор, з'явився уві сні Константинопольському архієпископу Євдоксію (360-370) й наказав йому сповістити християн, щоб ніхто нічого не купував на базарі, а їли пшеницю, варену з медом, тобто коливо.
Незабаром після цього, а саме за часів Константинопольського Патріарха Нектарія (381-397), свято св. великомученика Теодора стало відзачатись в першу суботу Великого посту. Від того часу ця субота стала називатися Теодоровою. У цей день на завершення суворого першого тижня посту після богослужіння коливо роздавалось усім присутнім і було, таким чином, першою стравою після причастя та антидора.
Також коливо, ставши пов'язаними зі святкуванням пам'яті святих, приносилось до церков і висвячувалось священиком під час поминальних молитов, відомих сьогодні як панахиди. Тоді та і тепер під час панахиди родина або друзі померлого мають приготувати коливо, яке ставлять перед поминальним столом, перед яким співається служба й священиком зачитується список імен покійних близьких.
Панахиди звершуються на третій, дев'ятий і сороковий дні після кончини православного чи греко-католицького християнина, а також на річницю його смерті. Крім того, впродовж церковного року є кілька задушних субот, у тому числі дві суботи перед Великим постом, перша субота Великого посту та субота перед П’ятидесятницею, під час яких звершуються загальні поминання всіх покійних. Також можна освячувати коливо на другий тижень після Пасхи - на т.зв. Проводи (ще їх в Україні називають Гробки, Могилки, Радовниця або Поминки (так саме називав їх у воїй книзі о. Юрій Федорів).
Особливо популярною традиція осячення колива є в Греції, в тому числі на Афоні. На Святій Горі прийнято підносити коливо на свято покровителя монастиря. Замість панахиди коливо ставиться перед іконою святого і там же звершується молебень присвячений цьому святому.
На Афоні існує також звичай, згідно з яким зображення святих уміщують на поверхні коливських жертв, зроблених на їхню честь. Це святкове коливо вимагає справжнього кондитерського та агіографічного мистецтва.
Зазвичай на поверхні афонського колива "малюється" засновник або святий, ім'я якого вшановує католикон монастиря, як наприклад на трьох фото нижче: Святителя Атанасія Атонського у Великій Лаврі; Благовіщення Богородиці у Ватопедському монастирі; святого Сави у сербському монастирі Хіландар.
Для ностальгуючих (у монахів теж можуть бути свої "перебори") може бути ще герб Візантії.
Основний інгредієнт що куті, що колива - це варена пшениця. Але якщо до української куті, як правило ще додають горіхи, мед і мак, то в грецькому коливі маку немає; горіхи є і притому різні; мед теж можу бути, хоч його, як правило замінюють цукровою пудрою; і є ще багато інших складників., як то терта кориця, коріандр, кокосова стружка і т.п. У коливі складників і рецептів може бути дуже багато. Врахуйте, що сама Греція є країною неоднорідна - у різних регіонів існує своя традиція. А додайте сюди, що коливо може бути ще сербським, болгарським, грузинським й т.п...
Цього року ми теж двічі "потренувалися" у приготуванні колива.
Перший раз (09.03.2024 р) рецепт був такий:
Пшениця у зернах 1 склянка на 2 склянки води +трішки солі і цукру.
80 гр мигдалю
100 гр грецьких горіхів
200 гр кураги, білих і чорних родзинок
100 гр сухарів
150 гр цукрової пудри
70 гр кокосової пудри
Трафарет посипали какао.
Рецепт другого колива у першу суботу Великого посту (23.03.24 р.):
Пшениця у зернах 1 склянка на 2 склянки води +трішки солі і цукру.
30 гр мигдалю
100 гр грецьких горіхів
90 гр кунжуту (сезаму)
200 гр кураги, білих і чорних родзинок
150 гр сухарів
200 гр цукрової пудри
10 гр ванільного цукру
Трафарет посипали куркумою.
Перед споживанням варто помолитися наступною молитвою:
Благословен Ти, Господи, навчи мене заповідей Твоїх. Упокой, Боже, рабів Твоїх і помести їх у раю, де хори святих і праведних, Господи, сяють, як зорі. Дай спочинок рабові Твоєму, що заснув, не дивлячись на всі їхні провини.
А також прочититати уривок Святогго Письма за упокій з першого послання апостола Павла до Солунян (4.13-17):
13. Браття, не хочемо, щоб ви не знали щодо померлих, щоб ви не сумували, як інші, що не мають надії. 14. Бо ми віруємо, що як Ісус умер і воскрес, так і тих, що уснули в Ісусі, Бог приведе з ним. 15. Це бо ми вам кажемо словом Господнім: ми, що живемо, що лишимося до приходу Господа, не випередимо тих, що уснули. 16. Бо сам Господь на даний знак, на голос архангела та при сурмі Божій, зійде з неба, і найперше воскреснуть ті, що вмерли у Христі. 17. Потім же ми, що живемо, що лишимось, будемо разом з ними взяті на хмари у повітря, назустріч Господеві, і так будемо з Господом завжди.
P.S. Див. перший коментар.