Скарби Апулії - 2. Фазано - Бріндізі - Остуні - Сан-Джованні-Ротондо - Монте Сант'Анджело
Продовжуючи свою розповідь про поїздку до Апулії, цього разу розповім про наступні два дні мандрівки.
Фазано (Fasano)
Найцікавішими пам’ятками в Фазано є печерні церкви, які розташовані (як видно на фото) у двох частинах місцевого музею під відкритим небом.
Вхід в перший комплекс коштує 4 євро. Вхід у другий можливий лише після відвідин першого, тобто за комбінованим квитком вартістю 6 євро.
В першому комплексі розташована одна з найбільших печерних церков Апулії - Лама д’Антіка. Вона двонавова зі збереженою апсидою і стасидіями вздовж стіни.Частково тут збереглися середньовічні фрески.
Більш збережені яскравіші фрески можна оглянути в церкві Сан-Лоренцо.
Унизу видно престол.
Св.Павло і св. Петро.
Св.Миколай.
У третю печерну церкву св. Івана через дефіцит часу я, на жаль, не потрапив. Як кажуть, світ не без добрих людей, тож працівниця музею люб’язно на своєму авто підвезла мене до залізничної станції, щоб я устиг на поїзд.
Бріндізі (Brindisi)
Про Бріндізі я вже писав (https://taras-palkov.livejournal.com/17399.html). Але тоді мені так і не вдалося потрапити всередину церкви-ротонди тамплієрів. То ж я вирішив поїхати туди ще раз, відкинувши Поліньяно, щоб ще через кілька днів вже «розміняти» його на Бітетто. В останнє місто я так і не потрапив.
Отже, ротонда.
На цей раз мені вдалося сфотографувати ротонду не лише зі сторони площі, а й зі сторони дворика.
Також я зафіксував цей цікавий у всіх відношеннях боковий портал.
Інтер'єр
Всередині ротонди збереглися фрески. На жаль, вони досить пошкоджені, тому немає сенсу показувати їх детально.
Колону, яка позначає кінець знаменитої Аппієвої дороги, я вже показував, а от оригінал з її завершення зберігається в місцевому музеї, вхід у який, до речі, безкоштовний.
Остуні (Ostuni)
Остуні - білосніжне старовинне італійське містечко, що в перекладі з грецького означає «нове місто». Це одне з найчарівніших містечок Апулії. У містечку не так багато пам’яток архітектури, але особлива атмосфера вартує того, щоб заїхати й погуляти тут хоча б кілька годин.
Фото з http://www.wantseeproject.com/ostuni/
Особливістю Остуні є те, що всі поверхні будівель покриті білим вапном, що в сонячних променях являє собою сліпуче видовище. За це місто і називають Città Bianca - біле місто.
Покриття будинків білим вапном використовувалося з доби середньовіччя в практичних цілях, оскільки білий колір, відбиваючи сонячні промені, допомагав зберегти прохолоду в будинках в спекотні літні дні. Також дезінфікуючі властивості вапна захищали його жителів від чуми, яка в певні періоди лютувала в цьому районі.
Осердям Остуні є Площа свободи (piazza della Libertà).
У центрі площі встановлена барокова колона в честь покровителя містечка - св. Оронтія. Він же, до речі, вважається і покровителем Лечче.
На площі знаходиться також церква св. Франциска.
Цікаві не так мистецьким виконанням, як задумом скульптури св. Антонія з дітьми і св. Франциска з вовком в нішах західного фасаду церкви.
Привертають увагу також вдалі, як на сучасне мистецтво, рельєфи, в основному, на тему з життя св. Франциска.
Завершення дверей.
Ліва стулка
Права стулка
Також слід відзначити портал церкви св. Духа, що є справжньою перлиною декоративної скульптури часів ренесансу. В люнеті - Успіння Богородиці.
На самій вершині пагорба видніється собор Остуні. Це базиліка XV ст., побудована в стилі пізньої готики на місці, де колись стояв замок.
Фасад собору оформляють портали з великою центральною розеткою, прикрашеною фігурою Христа в оточенні апостолів. Христос тримає в руках землю в знак свого покровительства.
Фото з середини теж є, але вони не настільки цікаві, щоб їх тут демонструвати.
Поблизу храму. Вид з вершини пагорба неподалік собору на навколишні поля і море.
Ось такі вулички характерні для Остуні.
Ще кілька сотень років на вказівнику були б позначені Єрусалим, Сантьяго де Компостела. Нині ж навіть Риму немає…
Туристи й туристки.
Ексклюзивний транспорт для лінивих туристів.
Не тривіальні, як на мене, сувеніри.
Є навіть картини «родом» з України.
Скульптура Франциска за межами міста,
де я сфотографував ось таку панораму.
Інше фото з цієї ж точки можна оглянути тут - https://taras-palkov.livejournal.com/16160.html
До речі, я довго й наполегливо шукав місце, де можна би було сфотографувати місто у всій красі, а найкращу точку знайшов вже біля зупинки автобуса, який мав мене відвезти до залізничної станції. Правда, фотографувати треба було значно раніше.
І останнє фото міських мурів Остуні уже з-за скла автобуса.
Сан-Джованні-Ротондо (San Giovanni Rotondo)
Це невеличке поселення на півострові Гаргано (шпорі італійського чобота) відоме усьому світові завдяки тому, що тут провів більшу частину свого життя (а після смерті і похований) святий Падре Піо (Padre Pio da Pietrelcina) - шанований монах-чудотворець і стигматик, зарахований до лику святих у 2002 р. Завдяки йому і чудесам, які з ним пов’язані, Сан-Джованні нині посідає третє місце за відвідуваністю християнськими паломниками у світі, випереджаючи при цьому навіть Люрд і поступаючись лише Ватикану і Гваделупе у Мексиці.
Є відомості, що Падре Піо міг передбачати майбутнє і говорити людям про їхні гріхи ще до того, як ті сповідалися йому. Черга на сповідь до Падре Піо при цьому розтягувалася на тижні. Але особливими відчуттями були наповнені служби Божі, які відправляв отець. Ось як згадує про месу, яку правив Падре Піо в 1961р. теперішній кардинал Крістоф Шенборн. Тоді йому було 16 років: «Ще ніколи в житті я не переживав такої св. Меси, ніколи не бачив, щоби так служили, як у той раз Падре Піо. Те, як відправляв літургію цей простий капуцин, справляло на багатьох незабутнє враження. Коли дивилися на нього під час принесення дарів, перемінення, причастя, то відчували, що все те, що тут відбувається, є абсолютно реальне. Це не є якийсь обряд, у якому зовнішньо приймають участь, а подія. Що Таїнство означає, те і відбувається: Жертва Христова, якій Падре Піо співпереживав через свої стигмати, святі рани на власному тілі. Під час відправи Меси це особливо ставало явним».
Дуже гарно про цього святого написано у француженки польського походження (родом із Скалата, що на Тернопільщині) Марії Віновської. Її книга, яку я би не лише назвав кращою з тих, що є про Падре Піо, а, мабуть, взагалі однією з кращих сучасних книжок, так і називається - «Падре Піо».
Ваито також оглянути короткі документальні фільми з життя Падре Піо. Одна з плівок демонструє щоденне монастирське життя - https://www.youtube.com/watch?v=sQRxYCepS3Q
Інша показує фрагменти із останньої служби Божої, яку відправляв майбутній святий (20 вересня 1968 р.) - https://www.youtube.com/watch?v=qn1y1-nTouM . Так сталося, що в той останній для себе день на землі Падре Піо святкував 50-у річницю отримання стигматів. Тож тоді в Сан-Джованні Ротондо було дуже багато прочан і цю подію вирішили зняти на камеру.
Ну а тепер детально ознайомимося з Санктуарієм. Перше, що помітно при виході з автобуса, це грандіозна споруда лікарні або (як її офіційно називають) «Будинку полегшення страждань», що була побудована в 1940-1968 рр. спеціально для бідних і немічних на кошти паломників за ініціативою Падре Піо.
Поруч стоять дві церкви: Санта-Марія-делле-Граціє - ліворуч, зовсім крихітна, стара (1540-1676) і нова, споруджена на місці монастиря в 1956-1959 рр. Праворуч на кадрі також видно на схилі гори початок монументальної Хресної Дороги (1971), на яку у мене, на жаль, не вистарчило ні часу, ні сил.
Сповідальниця в старій церкві, у якій святий провів чи не третину свого життя.
Статуя Падре Піо в новій церкві.
Сам Інтер'єр.
Всередині праворуч розміщується поховання ще одного відомого капуцина з монастиря у Сан-Джовані-Ротондо - блаженного Даніеля Натале.
Скульптура Мадонни делле Грації, яку вшановують у свято Успіння (15 серпня) на вузьких вуличках історичного центру.
Нині в ансамблі Санта-Марія-делле-Граціє знаходиться ще величезна раковина будівлі нового храму (nuovo Santuario), зведеного за проектом Ренцо П'яно в 2005 р. Церква дворівнева (на кадрі видно лише верхню частину), перед нею споруджена велика площа із дзвіницею і хрестом, на якій відправляють мессу, коли паломників дуже багато.
Верхня частина санктуарію займає близько 6000 м, відтак уміщує 6500 віруючих і є другою за площею церквою Італії після Міланського собору.
При вході є каплиця для молитви і медитації.
Вздовж коридору, який веде в нижню церкву Сан-Піо, коштовні мозаїки з життя падре Піо та св. Франциска Асизького.
Покажу тут деякі з мозаїк.
Падре Піо разом з іншими монахами свого монастиря.
Падре Піо відповідає на адресовані йому листи.
Явище біолокації (присутність відразу у кількох місцях). В 1956 р. Падре Піо, не покидаючи Сан-Джованні-Ротондо, з'явився кардиналу Йожефу Міндсенті, заарештованому угорськими комуністами і вручив йому Святі Дари.
Христос розмовляє з Франциском, що моляться в церковці Сан-Даміано.
Мозаїки з іншого боку коридору.
Саме тут - у нижньому храмі Сан-Піо спочивають мощі падре Піо. Коли я з групою українських паломників відвідував у 2011 р. Сан-Джовані Ротондо, то мощі знаходились ось у цьому срібному саркофазі.
Нині мощі відділені склом, тому можливості доторкнутися до них немає. Люди швидко проходять далі, а бажаючі більшого займають місця в храмі, де можна молитися, не відчуваючи чужого дихання в спину.
Саму церкву теж прикрашають мозаїки. В основному на сюжети Євангелія, хоч є й Старозавітні сцени.
Христос зціляє хворого на проказу.
Христос у домі Симона Прокаженого з Мартою і Марією. Ще одна фігура на мозаїці - Юда, який краде гроші.
Христос рятує жінку від каменування
Детально про сюжети усіх мозаїк переповідати не буду. А для тих, хто цікавиться більше, є вже три пости про них, починаючи з https://sibeaster.livejournal.com/232381.html.
Мозаїки виконані знаним митцем і богословом, єзуїтом і словенцем за походженням Марком Рупніком. Цікаві його мистецькі роботи й богословські погляди (ІМХО). Але ще рік тому я нічого про нього не знав, а тепер на свій подив дізнався, що аж три його книги видані українською мовою: «Духовне життя», «Символ як відповідь християнства на виклики сучасної культури» й (в співавторстві ще з одним відомим богословом Томашом Шпідліком) «Про що розповідає ікона».
Більше того, о. Рупнік навіть був у Львові з публічною лекцією, прочитаною в УКУ - https://www.youtube.com/watch?v=cXv8toIvtvQ.
Монте Сант'Анджело (Monte Sant'Angelo)
Монте Сант'Анджело - одне з найдавніших християнських паломницьких місць Європи, розташоване на горі Гаргано й відоме ще з VII ст. Монте Сант'Анджело як місто було засноване тільки в ХІ ст. З 1081-го по 1103-й рр. було столицею величезного норманського володіння, яким правив граф Хенрі - васал Візантійської імперії. Правда, місцевість ця була відома задовго до цих подій - згідно з переказом, ще в V ст. в розташованих неподалік гротах віруючим тричі являвся архангел Михаїл, в честь якого пізніше було побудовано Святилище Монте Сант Анджело. Святилище стало одним з головних місць паломництва європейців. У X ст. Монте Сант'Анджело стало чи не обов'язковим місцем для відвідування хрестоносцями на їхньому шляху до Святої землі. У 1987 р. його відвідав Папа Римський Іоанн Павло II. Не припиняється потік паломників до Санктуарію на честь св. Михаїла і в наші дні.
З стради Панораміка да центру міста я вийшов через вуличку, що вела до церкви Св.Бенедикта.
Вхід в печеру накритий готичним портиком XIII-XIV ст. У тимпані статуя архангела Михаїла.
За портиком різко починається спуск вниз до печери.
В самій печері фотографувати не можна. Мені вдалося зробити лише один кадр, тому вибирати, по суті, немає з чого.
Вівтар влаштований, за переказами, самим архангелом Михаїлом.
А це вже т.зв. Каплиця поєднання. Побудована вона в честь святкування 2000 р. від Р.Х. спеціально для неповносправних осіб.
Фреска Хрещення Ісуса в Йордані авторства Івана Попа (2004 р.).
Дуже шкода, що такі цікаві й високомистецькі артефакти, як трон архієпископа Льва XI ст. (знаходиться ліворуч від вівтаря з архангелом Михаїлом) та бронзові двері авторства грецьких майстрів з Константинополя 1076 р. (знаходяться у внутрішньому дворику) оглянути нині не представляється можливим. Поняття про ці цінні речі можна почерпнути лише з книги-путівника по санктуарію, яку я придбав у 2011 р.
Один із символів Монте Сант Анджело є дзвіниця, побудована в 1274 - 1282 рр. на замовлення Карла Анжуйського.
Попри обідню перерву мені вдалося потрапити до розташованих поруч з Сактуарієм церкви Санта-Марія-Маджоре і баптистерію Сан-Джованні-ді-Тумба. Вхід до баптистерію проходить через фасад церкви св. Петра, зруйнованої землетрусом у ХІХ ст.
Баптистерій побудований в XII ст., хоч традиція вважає його гробницею лангобардского короля Ротарі, який помер в 652 р.
Чудовий люнет.
Рука того ж майстра відчувається у фігурах на капітелях фризі (?).
Церква Санта-Марія-Маджоре побудована в XI ст. і перебудовувалася в кінці XII ст.
Портал з 1198 р. збудований на зразок балдахіну, що опирається на два орли.
Барельєфи люнета. Матір Божа з двома ангелами. Швидше за все - архангелами Михаїлом і Гавриїлом. В люнеті на колінах зображені ще дві фігури. Ліворуч - цесарівна Костанція, праворуч - її син, майбутній імператор Федерік ІІ.
Усередині церкви збереглися фрески візантійської школи.
Кілька фото самого міста, з стради Панораміка.
В цілому будучи задоволеним тим, що вдалося усюди потрапити і майже все сфотографувати, приходжу вчасно на станцію, щоб добратися до Фоджі, а звідти до Трої, де я мав на меті оглянути один з найкращих романських соборів Апулії. І тут, зовсім несподівано, мене чекало чи не найбільше розчарування усієї поїздки. Як виявилося, автобус відправився із зовсім іншої станції, хоч по приїзді, коли я купував квиток до Фоджі, мене запевняли в протилежному. Наступний автобус аж о 17.00. Тож я вже у Трою ніяк би не встиг. Більше того, оскільки автобус був з пересадкою, то в Манфредонії буквально на ходу мені довелось купувати ще один додатковий квиток, бо перевізником була вже інша фірма.
Так у Трою я й не потрапив. Тепер можу лише любуватися чудовими фото собору з https://uchitelj.livejournal.com/1055039.html. Інтер’єр, щоправда, реставрують, тож всередину я всеодно би не потрапив. Тепер почекаю на закінчення ремонту і… знову в Апулію…?!
І останнє фото - вид на море з вікна автобуса, спускаючись серпантином з Монте-Сант’Анджело.
