Урбіно (Urbino). Батьківщина Рафаеля
По дорозі в Урбіно мені довелося провести кілька годин в очікуванні на автобус до Пезаро (Pesaro). Тож спочатку коротко розповім про це пляжне містечко, розташоване у тому ж самому регіоні, що й Урбіно - Марке.
Пезаро насамперед відоме тим, що це батьківщина видатного композитора (автора «Севільського цирульника») Джоакіно Россіні. Не дивно, що його ім’ям названий головний театр міста, де щорічно в серпні проходить Оперний фестиваль Россіні.
Щоб отримати більше уявлення про його перебіг, можна подивитися сюди: http://tashamiller.livejournal.com/87810.html
А це дім-музей Россіні. У ньому композитор народився 29 лютого в високосний - 1792 рік й провів тут перші роки свого життя. До сих пір збереглися деякі деталі інтер’єру його помешкання - арочні вікна, каміни.
Портал церкви св. Домініка.
Поруч з пляжем на Площі Свободи (Piazzale della Liberta) знаходиться скульптура Золотої кулі роботи відомого сучасного скульптора Арнольдо Помодоро.
Аналогічна куля прикрашає і інші міста світу - http://www.kulturologia.ru/blogs/200615/24948/.
У Золотій кулі втілений оригінальний філософський задум скульптора. Ось яке пояснення до тієї, що знаходиться у Ватикані: куля меншого розміру всередині великої кулі означає нашу планету у всесвіті, який нерозривно пов’язаний з Землею. Усередині куль показані складні, малозрозумілі людству механізми цих двох нерозривних об’єктів - складних систем.
Людство, руйнуючи своїми діями планету, руйнує тим самим і всесвіт, що неминуче веде і до власної загибелі. Досить великий розмір скульптури (4 м в діаметрі) показує, наскільки великий і неосяжний всесвіт. Порівняно з ним людина неймовірно мала, проте наскільки руйнівну діяльність вона веде... Поверхня кулі навмисно зроблена дзеркальною, щоб кожен, дивлячись на неї, міг побачити своє відображення, відчути себе невід’ємною частиною скульптури.
Фото кулі з Ватикану з http://www.kulturologia.ru/blogs/200615/24948/.
Коли йдеться про Урбіно, автори путівників не скупляться на гарні порівняння: «фантастичний міраж», «фата моргана», «казкове видовище», «майстерно виконана декорація до старовинної п'єси», «гірське гніздо», «занурення в минуле». І вони не перебільшують. Це унікальне, повністю збережене з часів Ренесансу місто недаремно узяте під охорону ЮНЕСКО. У його зовнішності мало що нагадує про сучасність. Виникає відчуття, наче ми опинилися в ХV ст., коли Урбіно ненадовго стало одним з блискучих дворів Італії. Свого зеніту місто досягло в період правління герцога Федеріко да Монтефельтро - з 1444 по 1482 р. Цей рішучий і щасливий воєначальник був різнобічно освіченою людиною і щедрим меценатом. Він зумів перетворити свою маленьку державу на справжній осередок культури. Не дивно, що в Урбіно народились Рафаель і Браманте.
А після «заходу» роду Монтефельтро місто вдало, так би мовити, «законсервувалося», добре зберігши дух ХV ст. Сьогодні воно приховує багато секретів для не так уже багатьох своїх відвідувачів.
Віа Венето (Via Veneto) приведе вас до собору, який сильно постраждав під час землетрусу 1789 р. Відновлений у класичному стилі.
Інша важлива для Урбіно церква - св. Домініка - побудована в середині ХІV ст. Навіть на такому віддаленому фото можна побачити люнет видатного майстра Луки делла Роббіа (1451). Це лише копія, а оригінал знаходиться в Герцогському палаці. З ним детальніше можна познайомитися нижче.
Всередині церкви, наскільки я зрозумів, організований постійно діючий ярмарок, кошти з якого йдуть на підтримку дітей-сиріт.
Але головною домінантою міста є Герцогський палац чи Палаццо Дуккале, який будувався одночасно з собором. Він по праву вважається одним з найбільших архітектурних творів епохи Відродження в Італії. Головним архітектором палацу був уродженець Далмації Лучано Лаурана (1420-1479). Йому вдалось створити практично досконалий ренесансний палац, який відрізняється тихим внутрішнім двориком, гармонічним поєднанням каменю і неймовірної чистоти ліній і декору. Після від’їзду Лаурана з Урбіно в 1472 р. архітектором палацу став ще один великий майстер епохи Відродження - придворний архітектор Франческо ді Джорджіо Мартіні.
Своєрідність композиції комплексу в Урбіно обумовлено подвійним призначенням палацу, який повинен був одночасно служити і укріпленою князівською резиденцією і, в той же час, розкішним палацом гуманіста і мецената.
Парадний внутрішній дворик («Cortile dOnore» - «двір слави») є однією з найбільш цікавих частин палацу. Дворик двохярусний, строгих форм. Такі дворики - неодмінна приналежність будь-якого ренесансного палаццо, в Італії їх безліч. І все ж саме цей двір історики архітектури відзначають як один з найкращих, який поєднав у собі всі кращі риси монументальної римської і витонченої флорентійської шкіл. Окрасою двору служить і делікатне використання кольору - поєднання білого каменю ордера колон з блідо-жовтою цеглою стін другого ярусу.
У Герцогському палаці з 1912 р. розташовується найкраща музейна колекція регіону - Національна галерея Марке, яка займає близько 80 залів на першому і другому поверхах палацу. У колекції музею - картини на столі і на полотнах, фрески, дерев'яні, кам'яні і теракотові скульптури, гобелени, малюнки та гравюри, спеціалізовані експозиції кераміки і старовинних монет.
Обіцяний люнет з церкви св. Домініка роботи Луки делла Роббіа.
В кімнаті № 2 (шлюбна кімната) збереглися лише залишки фресок роботи Джованні Бокаті.
Альков (спальня) герцога Федеріко.
В палаці особливо гарний герцогський особистий кабінет (Studiolo), декорований за проектом Браманте, знаменитий дерев'яними інкрустаціями Баччо Понтеллі, які викладені зі шматочків дорогоцінних порід дерева. Із дивовижним мистецтвом тут викладені книги, музичні інструменти, військові обладунки, інструменти астролога і «геометра», а також 14 портретів великих людей роботи Джусто ді Ганда (ще 14 робіт з цього ж циклу знаходяться в Луврі).
Гомер, Евклід, Аристотель. Тома Аквінський та інші
А поруч з кабінетом особиста капличка Герцога.
Все дуже мініатюрно у порівнянні з великими розмірами палацу.
Пошкоджена фреска «Розп’яття» Антоніо Альберті Феррари.
Вівтар невідомого автора з др. пол. ХV ст. «Богородиця-годувальниця й ангели в оточенні сцен з життя св. Бартоломія».
Не всі з них легко відразу пояснити. Як наприклад цю. Треба читати житіє :)).
Вівтар Альвізе Віваріні «Мадонна з Дитятком і св. Франциском, св. Петром, св. Павлом та Іваном Хрестителем.
Справжні скарби живопису галереї це «Портрет Дами (Німа)» (Ritratto di gentildonna; La Muta) Рафаеля (подарунок від галереї Уффіці). Фото з вікіпедії.
І дві загадкові роботи П’єтро делла Франческа: «Бичування Христа» (Flagellazione) і «Мадонна Сенігалія» (Madonna di Senigallia).
Особливо загадковою є «Бичування Христа». Ця картина була внесена в список з 30 шедеврів світового значення, які «підлягали порятунку за всяку ціну в разі ядерної війни». Детальніше про неї взнати можна в вікіпедії, а краще подивитися чудовий фільм Алена Робера «Мрія по діагоналі» з циклу «Палітри» (1993 р., Франція). На жаль, в мережі серія з Делла Франческа відсутня, а на УТ-1 (Перший.ua) з дубляжем українською її транслюють з періодичністю десь один раз на п’ять років (((.
У 1975 р. проводилася реконструкція фасаду Палацу герцогів Урбіно. Два злодія вночі із залів музею вкрали згадані вище три безцінні картини. На щастя, через шість днів після пограбування мешканці Урбіно під оплески зустрічали повернення картин. Детальніше про це загадкове викрадення тут: http://www.veronavisita.it/?p=11426.
А ще П'єтро делла Франческа написав близько 1465 р. вражаючий портрет Федеріко да Монтефельтро, який зберігається нині в галереї Уффіці. Натомість у палаці в Урбіно є інший портрет герцога роботи Педро Беругеете.
«Ідеальне місто» (італ. Città ideale) - картина невідомого автора, датується в діапазоні від 1470 р. до перших десятиліть XVI ст.
Фото з вікіпедії.
«Причастя апостолів» (Comunione degli Apostoli) роботи Джусто ді Ганда. Під ним мініатюрні роботи Паоло Учелло з циклу «Євхаристійне чудо».
Фрагмент оздоблення каміну з Залу Геркулесу.
Бартоломео делла Гатта «Христос Спаситель».
Зал з гобеленами.
Барельєф Торквато Тассо (др. пол. XVI ст.).
Гораціо Джентілескі. «Мадонна з Дитятком і св. Францискою Римською».
Ціла низка картин Клаудіо Рудольфі.
Підземелля палацу теж дуже потужні.
Кілька фото самого міста.
А це вже мощі бл. Джованні Пелінготто - францисканця, майже ровесника св. Франциска, покровителя міста Урбіно. Знаходяться вони в церкві св. Франциска.
Не можу сказати, що інтер’єри урбінських церков містять видатні шедеври. Але винятком можна назвати два ораторії (ораторій, ораторіум, ораторія (від лат. orare - молитися) - будинок (приміщення) для молитви): ораторій св. Йосипа (Oratorio di San Giuseppe) (XVI ст.) та ораторій св. Іоанна Хрестителя (Oratorio di San Giovanni) (XІV ст.). В останньому з них мені пощастило побувати.
До ораторію вів такий крутий підйом. Це звична картина для Урбіно. Постійно потрібно рухатися уверх та вниз.
А цей чудовий вид на собор і палац будуть нагородою тим туристам, які осилять підйом по крутій вулиці Via Barocci і дійдуть до каплиці.
Структура зустрічей в ораторіях була приблизно такою: молитва, читання тексту з Писання, житій або праць Отців Церкви; виступ одного з учасників на тему уривка; дискусія. Закінчувалися збори молитвою та виконанням духовної музики. Так народилися ті твори, які сьогодні називають ораторіями. Особливістю зустрічей було те, що в них брали участь на рівних як священики, так і миряни. Крім цього члени громади займалися самоосвітою - вивчали церковну музику, церковну історію, вели благодійну діяльність. Заснував ораторії Філіпі Нері (про чудовий, як на мене, фільм про святого можна оглянути тут: http://taras-palkov.livejournal.com/2145.html ). «Моду» на ораторії згодом перейняли салезіяни отця Боско.
Ораторій Сан-Джованні був побудований в першій половині XІV ст. на місці стародавнього притулку. Його окрасою є чудові фрески на тему «Сцени з життя св. Іоанна», створені братами Лоренцо і Якопо Салімбені у 1416 р. Це яскравий приклад т.зв. «інтернаціональної готики». А ще фрески братів Салімбені зараховують до так званого «придворного стилю» («придворна готика») - різновиду готичного живопису, для якого характерним була підкреслена увага до елегантності персонажів, розкішності одягу і прикрас, витонченість в трактуванні фігур. Цей стиль був поширений в північній Італії, а також при інших європейських дворах, а сам термін був введений в 1895 р. німецьким мистецтвознавцем Юліусом фон Шлоссером (1866-1938).
На головній, вівтарній стіні розташована сцена «Розп’яття».Судячи по щиту з римської емблемою SPQR, зображеному в сцені «Розп'яття», замовником міг бути хтось із римських високопоставлених осіб.
Уверху Розп’яття зображено пелікана з пташенятами (алегоричне зображення Христа).
Нижче плачуть ангели, які збирають кров Христа в чашу.
У підніжжя хреста розташований череп Адама, який символізує первородний гріх, який відкупив своєю смертю Христос.
Безпосередньо під хрестом брати Салімбені зобразили знепритомнілу від горя Богродицю.
Праворуч від неї (в дещо патетичній позі) зображена постать Іоанна Хрестителя?! Це алегоричне зображення. Охрестивши Христа, він став частиною процесу порятунку, який досяг кульмінації в жертовній смерті Ісуса на хресті.
Поряд з обов'язковими для розп'яття іконографічними мотивами художники зобразили побутові сюжети, щоб оживити і полегшити цю повну драматизму сцену;
наприклад, жінку, яка заспокоює свою дитину
або собаку, яка лиже лапу.
А тут діти щось не поділили.
З присвяченого життю Іоанна Хрестителя циклу цілком збереглися на правій стіні 12 сцен і у фрагментах на лівій (східній) стіні - 5. Особливістю циклу є те, що в ньому детально висвітлено дитинство Іоанна, якому присвячені 8 сюжетів у верхньому регістрі розписів правої стіни. У цих публічних сценах художники поєднали «світ небесний» зі «світом земним», включивши в них портрети своїх сучасників. Ідентифікувати цих людей сьогодні немає можливості.
Тут Благовіщення Захарії. І Захарія записує повідомлення ангела.
За записуваням спостерігає ціла група роззяв.
Різдво Іоанна Хрестителя та Обрізання.
У нижньому реєстрі правої (західної) стіни брати Салімбені зобразили чотири сцени з публічної діяльності Іоанна:
«Іоанн проповідує перед натовпом»,
«Хрещення неофітів»,
«Хрещення Христа»
і «Проповідь перед царем Іродом».
А тепер про ще одну обов’язкову точку при відвідинах Урбіно - будинок Рафаеля, чи, як його називали сучасники - Рафаеля Урбінського. У ньому Рафаель народився 8 березня (за іншими даними 6 квітня) 1483 р., тут він і провів дитинство. Батько, придворний живописець герцога Урбінського - Джованні Санті, був його першим учителем. Дім-музей нині зберігає роботи батька Рафаеля, а також фрески, виконані Рафаелем в юності.
Якщо далі піднятися вгору по Via Raffaello, то вийдемо до пам'ятника Рафаелю (1897 р.).
А ще далі від пам’ятника Рафаелю вздовж замку Альборноз на північний захід до Парку опору перед нами відкриється, без перебільшення, приголомшлива панорама, про яку справедливо і точно сказано в одному з путівників - вид, від якого захоплює дух!
Дякую за увагу і Веселих свят!