Лісабон (Lisboa). Національний музей старовинного мистецтва
Окрім описаних у минулому пості відвідин Белену у той недільний день були ще Національний музей старовинного мистецтва (Museu Nacional de Arte Antiga) й старовинний пивний бар, який один із путівників по Лісабону наполегливо радив відвідати - Сервежаріа да Тріндаде (Cervejaria da Trindade). Пиво (ще й в час Великого посту) я вирішив з картинами не змішувати, тому про відвідини пивного бару розповім пізніше, а от картини покажу вже і трішки їх прокоментую. Покажу, правда, тільки най- і най- із того, що мені сподобалося і вдалося сфотографувати. А ще відразу попереджу, що найвідоміша картина музею - триптих Єроніма Босха «Спокуса святого Антонія» - у той час була на виставці у Франкфурті, тому її тут не буде. Але й без неї дивитись було на що.
П’єтро делла Франческа «Св. Августин»
Альбрехт Дюрер «Св. Єронім».
Ось як написано про цю картину на веб-сайті музею (http://www.museudearteantiga.pt/english/) : «Це зображення святого Єроніма представляє собою інноваційне рішення в іконографії і форм наочного уявлення покровителя християнських гуманістів. Доктор Церкви представлений тут у вигляді міцної статури задуманого старого мудреця, що меланхолійно розмірковує про смерть і випадковості людського стану і чий погляд тягнеться до нас і обволікає нас в цій вправі мудрості».
Ганс Гольбейн Старший «Богородиця з Дитям і святими»
Сурбаран. Так би мовити «Апостольський ряд».
Гуго Ван дер Ґоос «Св. Лука малює Діву Марію»
Андреа делла Роббіа «Св. Леонард»
Андреа делла Роббіа «Богородиця з Дитям і св. Іваном Хрестителем» з глазурованої теракоти.
Були тут й інші цікаві роботи делла Роббіа, які я в Лісабоні зовсім не сподівався побачити. Виявляється, що ця збірка видатного майстра потрапила до Португалії з Флоренції як подарунок папи Юлія ІІ.
Пітер Брейгель Молодший «Справи милосердя»
Особливо мене вразили (оскільки я не є великим шанувальником живопису цієї епохи) картини:
Бартоломео Себастьяна Мурільйо «Містичний шлюб св. Катерини»
і Бартоломео Кардуччо «Смерть св. Франциска»
Нуно Ґонсалвеш «Вівтар сан Вінсенте» 1465-1467 рр. Вівтар представляє собою величезну шестичастну композицію із зображеннями шістдесяти осіб (висота - більше 2 м, ширина центральних стулок 1,28 м, бокових - 0,64 м)
Цікаво, що це чи не єдиний твір, який представляє живопис Португалії XV ст. До того ж, залишається загадкою як на периферійному «ґрунті» Португалії (в той час не знайомої з основними живописними тенденціями) міг з’явитися художник такого масштабу. Тим більше дивно, що скульптура та архітектура Португалії в той час ще тісно була зв’язана з традиціями середньовіччя.
Це фото моє.
А це з вікіпедії.
Навколо св. Вінцента, зображеного двічі в центрах панно, люди; у т.ч. члени королівської сім’ї, а також вигадані персонажі. Спокійна сила вгадується в шістдесяти строгих фігурах, зображених майже в натуральний зріст. З моменту знахідки поліптиха в XIX ст. не припиняються суперечки про автора і зображених на ньому людей. Часто вважається, що на третій стулці (праворуч у другому ряді) зображений принц Енріке Мореплавець, але навіть цей факт не має документального підтвердження й іноді ставиться під сумнів.
Король Афонсо V і інфант Жоан
Зображення ченців
Монах на колінах з вервицею
Ім’я художника Ґонсалвеша стерлося з пам’яті сучасників, оскільки розрізнені стулки вівтаря були виявлені в 1882 р. в лісабонському монастирі Сан Вінсент де Фора. Тому до плеяди майстрів Великого Відродження португальський художник був зарахований відносно недавно. На знак пошани до митця він увіковічнений разом з іншими історичними особами на Пам’ятнику першовідкривачам.
Поліптих тривалий час датували 70-ми рр. XV ст. Але завдяки проведеним у 2001 р. дослідженням фарб і виявлених на картині в 2000 р. підпису художника (NGS) та дати (1445) тепер поліптих відносять до 40-их рр. того ж століття, що перетворює португальську картину (як запевняє знову-ж-таки сайт музею) на один із найбільших, якщо не найбільших, шедеврів європейського живопису першої половини ХV ст.
А це образ-релікварій Богоматері з дитям з тимчасової експозиції «Скарби королеви Ізабели», на якій строго було заборонено фотографувати. Мені все ж вдалося зробити кілька фото.
Великий логотип на фото це не для прослави автора посту, а щоб такі фото з забороною особливо по мережі «не розгулювали» (LJ це не стосується).
Наступного разу, коли буду писати про Португалію, дотримуватись хронологічного порядку. І наступною буде ФАтіма.