Висока грядка
Я вперше в житті свідомо саджав помідорну розсаду. Звичайно висадка пройшла не без підготовки. Спочатку треба було організувати доступ до компосту, прокласти живильні труби від насосу для крапельного поливу. Висока грядка і зручніша і естетичніша і має кращий дренаж, і компост туди більш зручно накладати. Очевидно, що всі навколо роблять це якось простіше, а от мені захотілось зробити це так:
Матеріал я підбирав не першої свіжості, але, в цілому, ще живий.
Звичайно і бруски і дошки необхідно було підготувати. Заторцювати, зробити поздовжні різи, підлаштувати одну дошку до іншої, трохи підстругати. Для пиляння я спочатку використовував ручну пилку і дешевий електролобзик. Цього було цілком достатньо, але з відкриттям для себе ручної циркулярки багато речей стало робити набагато простіше і, що для мене важливо, точніше. Крім того суттєво розширився спектр матеріалу з якого можна зробити якісний виріб. Також я наточив ножі в татовому радянському станку, що виявилось окремим проектом «очумєлиє ручкі» разом із загостренням стаместок.
Шліфую болгаркою зовнішній бік дощок. Без навушників окулярів і перчаток не знаю як працювати електроінструментом. Коли звикаєш, воно може трохи незручно, але коли починає дзвеніти в вухах, то якось незручності з використанням захисту відходять на задній план.
Оскільки чиста оліфа, покриває дерево лише зверху, то, як я вже казав, необхідно додавати якийсь розчинник для кращого транспортування жиру у волокна. [Як виявилось, нормальна оліфа робиться з вареного лляного масла, яке завдяки вмісту поліненасищених жирів після варіння утворює гарну захисну плівку і швидше застигає. А «оліфа оксоль», це лляне масло і розчинник в одному флаконі. Оліфою працювати приємно - вона гарно пахне.] Коли робиш навіть невеличкий проект, то йде тонна розчиннику, тому його постійно не вистачає. Отже я знайшов масло якесь, схоже рослинного походження, розбавив його бензином і покрив бруски. Бруски стоять в землі, тому щоб не переробляти все раз на рік, дерево захищаю добре. Ну і фарбую все червоною емаллю виготовленою на залишках заводів радянської легкої промисловості.
Монтую дошки, міряю, підрізаю. Монтую дошки на саморізи, попередньо просвердлюючи пілотні отвори. На низ закидаю старе кукурузиння і інші садові відходи. Зверху кидаю неродючу землю, а нагору вже добрий шар готового компосту.
Прокладаю крапельний полив. Суть в тому, що помідор тропічна рослина. Якщо корені постійно зволожені, а стовбур на сонці, то за планом це оптимальні умови для гарного врожаю. Не знаю що з цього вийде - подивимось. Ці шлангочки взагалі використовуються на всяких тепличних господарствах і використовуються одноразово, тому коштують копійки. Але я використовую минулорічний, трохи підлагоджений ізоляційною стрічкою запас. Під кущі кладу тирсу із обструганих дощок щоб земля не пересихала і краще утримувала вологість.
Перша жертва головного винищувача - вовчка або капустянки. Жостка тварюка. Має крила, повзає лише під землею, так, що її не реєструють птахи. Отруту мені кидати не хочеться, а як з нею боротись якимись гуманними методами - поки не знаю.
Але в мене є запасний аеродром.
