1. Rainbow gathering 2012, м. Казантип
Я виїхав в Керч на якусь хіпову тусовку, називається Rainbow gathering десь у середині травня. Кинув свої помідори, і поїхав за своєю коханою в космос після дворічного закритого ретріту в своєму прекрасному українському селі. Не те щоб я чогось очікував і був дуже радий тому, що від’їзжаю, але принаймні це був похід в майбутнє, за вітром своєї карми. Або за почуттями, як хочте так і розумійте.
Ну от зробив столик, пофарбували рукомийник, упакували Таврік і рушили. По дорозі встигли посваритись, потім помиритись, потім знов посваритись і знов помиритись. Приїхали. Хіпани стоять в кружечку, тримаються за руки, співають ОМ разом. Намети, пісні, вся ця хіпарсько-сектантська фігня, знаєте.
Там почалось все і закінчилось. Там закінчилось одне моє життя і почалось нове. Яке нове, поки не знаю і не уявляю. Там я помер, і там спробував народитись, але мені це з першої спроби не вдалось. :) Померла моя ілюзія, стерлась мандала. Там померла Україна. В мені звичайно. Але якщо вірити буддистам, то смерть це лише звільнення від старого бачення, і народження нового. А якщо не вірити, то всім дано буде по вірі.
Важко описати відчуття, які ти переживаєш, коли розсипається ціла країна в середині. Це нагадує мені картину зі старого німецького, по-моєму, фільму, "Безкінечна історія", там де ціла країна "фантазія" розколються на поле астероїдів.
Так вийшло, волею зірок, що приїхав я в Крим з ельфійською королевою Анною, а виїхав з принцесою Тетяною. Так викривила простір колективна несвідомість, з якою довелось стикнутись напряму в тихому українському селі. А може й просто тілесна несумісність. А може і те і інше. Хто Знає Точно, Той Мовчить.
Справа Аня, зліва Тетяна. Акт прийома-пєрєдачі :) Звідси.
Ну от, зібрав я рятувальну капсулу, і вирішив, що якщо помирати і сміливо дивитись в очі своїм страхам, то робити це треба системно, послідовно і до переможного кінця. Грошей в мене особливо не було, так, доларів 200 лишалось в загашнику. Так от вирішив я направитись в Грузію, на Кавказ на своєму прекрасному Таврольоті на міжнародний Rainbow gathering, бо СНД-шного мені виявилось замало. Оскільки за гроші я вже об’їздив півсвіту, то їздити за гроші мені вже було не цікаво... А от їздити без грошей, та ще й не на БМВ, а на таврії, це набагато цікавіше. Тим більше мене вже нічого не тримало ніде. Змотався в село, взяв закордонний паспорт, випив прощальний смуті з червоної порічки і полуниць, полив помідори, відрізав вороти на футболках, намалював сріблястим спреєм тибетську А на них, шоб якось вписатись в середовище, і мотнув в Керч. Там зустрів Тетяну, і ми погнали на паромчик, щоб через Керченську протоку переправитись в Російську Федерацію...
Ну от зробив столик, пофарбували рукомийник, упакували Таврік і рушили. По дорозі встигли посваритись, потім помиритись, потім знов посваритись і знов помиритись. Приїхали. Хіпани стоять в кружечку, тримаються за руки, співають ОМ разом. Намети, пісні, вся ця хіпарсько-сектантська фігня, знаєте.
Там почалось все і закінчилось. Там закінчилось одне моє життя і почалось нове. Яке нове, поки не знаю і не уявляю. Там я помер, і там спробував народитись, але мені це з першої спроби не вдалось. :) Померла моя ілюзія, стерлась мандала. Там померла Україна. В мені звичайно. Але якщо вірити буддистам, то смерть це лише звільнення від старого бачення, і народження нового. А якщо не вірити, то всім дано буде по вірі.
Важко описати відчуття, які ти переживаєш, коли розсипається ціла країна в середині. Це нагадує мені картину зі старого німецького, по-моєму, фільму, "Безкінечна історія", там де ціла країна "фантазія" розколються на поле астероїдів.
Так вийшло, волею зірок, що приїхав я в Крим з ельфійською королевою Анною, а виїхав з принцесою Тетяною. Так викривила простір колективна несвідомість, з якою довелось стикнутись напряму в тихому українському селі. А може й просто тілесна несумісність. А може і те і інше. Хто Знає Точно, Той Мовчить.
Справа Аня, зліва Тетяна. Акт прийома-пєрєдачі :) Звідси.
Ну от, зібрав я рятувальну капсулу, і вирішив, що якщо помирати і сміливо дивитись в очі своїм страхам, то робити це треба системно, послідовно і до переможного кінця. Грошей в мене особливо не було, так, доларів 200 лишалось в загашнику. Так от вирішив я направитись в Грузію, на Кавказ на своєму прекрасному Таврольоті на міжнародний Rainbow gathering, бо СНД-шного мені виявилось замало. Оскільки за гроші я вже об’їздив півсвіту, то їздити за гроші мені вже було не цікаво... А от їздити без грошей, та ще й не на БМВ, а на таврії, це набагато цікавіше. Тим більше мене вже нічого не тримало ніде. Змотався в село, взяв закордонний паспорт, випив прощальний смуті з червоної порічки і полуниць, полив помідори, відрізав вороти на футболках, намалював сріблястим спреєм тибетську А на них, шоб якось вписатись в середовище, і мотнув в Керч. Там зустрів Тетяну, і ми погнали на паромчик, щоб через Керченську протоку переправитись в Російську Федерацію...