Відчуття Туреччини на межі Егейського моря
(на фото подвір’я будинку у селі Akgedik (район Muğla, регіон Егейського моря), де я гостювала чотири дні, потім три дні власне на морі)
Тут я вперше спробувала свіжий інжир, вперше побачила кольори справжніх чорних оливок та чистого Егейського моря, вперше відвідала мечеть. Напевно, ще було кілька «вперше». Тільки вивітрилося. О, точно. Вперше на власному досвіді переконалася, що таке «мати» маленьку дитину. Отже, читайте тут і далі враження від гостювання у країні, з якою нас розділяє море
Кілька днів тому з початком Рамадану я повернулася з гостювань у Туреччині, на які мене запросила моя подруга Свєта і її чоловік Саліх, що живуть у Києві і мають річного сина Чаатая (Chagatai - давньомонгольське ім’я, так звали другого сина Чінгісхана)
Саліх і Свєта
Чааташка (який ще поки що сам не ходить) обіймає незнайому дівчинку (можливо, майбутню наречену)
Вкотре я переконалася, що тема міжкультурних шлюбів є цікавою для вивчення і колись таки я нею займуся як соціолог. Ще більше я думаю про те, що ісламські країни варті уваги, що саме вони мені цікаві для відвідин і пізнання цінностей. Першою було Марокко (я про то чимало писала рік тому). Туреччина - розмаїта країна щодо релігійності. Як на мене, там «полегшений варіант» ісламу (зокрема, у порівнянні з Марокко), що я не очікувала. Ну і в думках виношую Іран, бо маю звідтам знайомого і думаю «напроситися» в гості, але то буде значно складніше.
Країна на перетині заходу і сходу, еклектика, яка проявляється і у приватному, і публічному житті, про що детальніше буде згодом. До речі, Туреччин - це країна, де спокійно можна виглядати зовсім двояко
Я не так часто буваю в гостях за кордоном. Це втретє. Попередньо були східна Франція і Тбілісі. Гостювати - це бути більше у приватному житті, ніж у публічному, у чому, звісно, є свої плюси і мінуси. Так-от, про Францію я думала, що дома люди мають запаси вина і саме його люблять пити і п’ють. Натомість сім’я Людо, у якій ми провели тиждень, любила пиво і вино купувала спеціально для нас. Подібне щось трапилося у Туреччині. Я дико люблю каву по-турецьки, приготовлену у джезве. І от собі гадала, що лише її п’ть, варять на маленькому вогні на піску. Як виявилося, родина батька Саліха пана Аріфа та його мами - бебе анни (я спочатку думала, що то типу баба Аня, а потім мене просвітили, що то дослівний переклад «мама тата») - частіше п’є нескафе, а по-турецьки варять рідко. Така собі фастфутизація кави :) Ех, в Туреччині я не змогла відмовити собі у спокусі пити вечірню каву в десять вечора.
(I'm loving it!!!)
Отже, подвір’я в турецькому селі
Бебе анне готує для нас на сніданок börek (запечені у тісто листя салату, петрушки і ще якоїсь зелені, перемішані з домашнім сиром).
Типовий турецький сніданок, де майже усі продукти домашнього вирощення чи приготування: бюрек, оливки (як виявляється, ніколи не мають типового чорного кольору чи зеленого; ми хочемо бачити чорні оливки чорними, тому іспанці їх фарбують; родичі Саліха готують домашні оливки і олію; для цього кожна оливка надрізається чотири рази, аби гіркота вийшла, і маринується; смак - супер; мені, до речі, наготували трохлітрову баночку, яку я успішно привезла додому), помідори та інші овочі, домашній сир аля бринза, диня, кавун (не думала, що такі маленькі кавуни можна їсти, але головне, не розмір, а ступінь стиглості), варення з вишень і апельсинів
А ще зверніть увагу на висоту столика - вона маленька. Сиділи ми на землі. Від незвички трохи терпнуть ноги
А це кухня еклектика традиційного і модерного стилів. Є стара пічка і сучасна плита. Уявіть, є посудомийна машинка! Її використовують, бо так економніше для води. А ці два чайничка внизу спеціально для чаю. У тому, що вище - вариться заварка, а внизу вода. Чай виходить чорний міцний. Цікаво, що для порівняння у Марокко п’ють м’ятний чай. На чорний ми не натрапляли. А тут навпаки.
До речі, бебе анне народила тата Саліха, коли їй було 13 років!
То були важкі часи і люди довго не думали про життєві плани, а мужньо робили свою справу, виконували обов’язок перед суспільством
Взагалі приємно дуже побувати у домашній атмосфері за кордоном!
До речі, поки ми гостювали в селі чотири дні, то до нас частенько навідувалися родичі. Вони приходили в будь-який час дня, частненько шумно і з поцілунками (цілуються у щічку два рази, як французи). Правда, щодо поцілунків є певні особливості. Турецькі чоловіки, як і арабські, цілуються в щічку також зі своїми друзями - це дуже весело і кумедно. У щічку мене цілували лише жінки, чоловіки мало - видно, їм не можна.
Так-от, родина у турків відіграє велике значення. Я б сказала, що тут така собі кланова система. Люди живуть і тусуються великими сім’ями, постійні гості, спілкування. До речі, в цій країні цілком нормально так званий «організований шлюб», коли батьки домовляються і женять дітей, для укріплення сімейних зв’язків, так би мовити
Сім’я про все турбується. В суспільстві досить поширені чутки (тобто, плітки). Щось таємне важко зробити, бо всі про все знають.
До речі, навіть в Стамбулі родичі купують квартири в одному багатоповерховому будинку, би бути поряд, ходити в гості і разом кудись їздити. Також родичі допомагають один одному щодо купівлі квартири, наприклад, скидаються чи позичають на довгий період.
На сьогодні все. Далі буде...
(на фото містечко Kavaklıdere, район Muğla, регіон Егейського моря)