Текстиль за часів середньовіччя (витримка з книжки)
Originally posted by ukr_textile at Текстиль за часів середньовіччя (витримка з книжки)
Є.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич
Декоративно-прикладне мистецтво
Львів, "Світ" 1992
Розділ 2
З історії декоративно-прикладного мистецтва
Художні тканини
Мистецтво ткацтва має багатовікову історію розвитку. Археологічні матеріали свідчать про існування ткацького виробництва на східнослов'янських землях в період ранніх неолітичних культур. [1] Потреби людини в тканинах, одязі, господарська необхідність зумовлювали поширення ткацтва. Воно безпосередньо пов'язане із землеробством, наявністю такої сировини, як льон, коноплі, із скотарством, зокрема вівчарством. Україна багата на прядильну сировину. Можна припустити, що вовняні тканини передували появі лляних і конопляних. Відомо, що льон на східнослов'янських землях почали вирощувати дещо пізніше коноплі - у ІІІ тис. до н.е. Ткацька справа набула особливого поширення в період Трипільської культури. З середини ІІІ тис. до н.е. збереглися пам'ятки ткацького виробництва: глиняні пряслиця, веретена та різноманітні за розмірами й формою глиняні важки для ткацьких верстатів. Пряли з льону, вовни й конопель ручним веретеном, на яке для посилення обертання насаджували глиняні або кам'яні кружальця - пряслиця.
Заслуговують на увагу 76 глиняних пряслиць для веретен, знайдені на Житомирщині. Вони орнаментовані солярними знаками, мотивами дерева життя, часто поєднаними із зображеннями людини, птахів, змій, тварин. Орнаментування пряслиць - свідчення значимості ткацької справи. Збереглися цікаві відомості про добір робочих місць для виготовлення тканин у часи мідного віку. Так, у с. Жванець біля Кам'янець-Подільського археологи знайшли ділянку, де стояв ткацький верстат, огороджену камінням. Це так звана кам'яна огорожа для ткацького верстата. На основі знарядь праці для прядіння і ткання дослідники дійшли висновку: первісний верстат являв собою прямокутну вертикальну похилу раму. Її бокові ставиці закопували в землю або закріплювали в колоді. До верхньої поперечної жердини прив'язували нитки основи, що звисали додолу. Для їх натягання і зручності переплітання внизу прив'язували кам'яні або глиняні важки (грузила). Нитки основи групувались - парні й непарні. Парні прив'язувались жмутами до одного ряду важків, а непарні - до другого. Це полегшувало переплітання основи нитками поробку, давало змогу створювати певні узори.
Археологічні матеріали засвідчують, що в період Трипілля були відомі такі текстильні техніки: в'язання, плетіння і ткання. В'язання й плетіння використовувалось при виготовленні сіток для рибальства, ятерів, верш, саків, неводів тощо. Відбитки тканин на денцях керамічних посудин (с. Стіна на Вінничині та ін.) стверджують, що люди володіли такими техніками, як полотняне і репсове ткання. Їм відомі були натуральні барвники й фарби із каоліну, залізистої охри тощо. На жіночих статуетках є зображення окремих частин кольорового одягу.
З розвитком вівчарства поступово збільшувалася кількість та поліпшувалася якість тканин з вовни. Так, в похованнях катакомбних племен (на Мелітопільщині) знайдені залишки тканини, виготовленої технікою полотняного переплетення в позмінні смуги: червоні й чорні. У кургані поблизу с. Старогороженого зберешлася тканина з рядами темно-брунатних і світлих смуг. Це свідчить про виготовлення у ІІ тис. до н.е. кольорових тканин, про смугасту систему їхнього декорування.
Прядіння і ткацтво зазнало піднесення в період поширення та розквіту скіфської культури (VII - III ст. до н.е.), визначного явища в історії стародавніх народів. З матеріалів курганів Чортомлик, Куль-Оба та ін. відомо, що скіфи займалися ткацьким ремеслом. У багатих жінок веретена були грецького типу з кістяним набором, у бідних - дерев'яні з глиняним або свинцевим пряслом-важком.
З VII - VI ст. до н.е. тканини з льону, конопель і вовни виготовлялися простим полотняним, репсовим і саржевим переплетенням. Їх фарбували у синій, червоний, жовтий, бузковий та інші кольори. ьарвники використовувалися місцеві, переважно рослинного походження.
В процесі історичного розвитку змінювались культури, відповідно удосконалювались ткацькі знаряддя, технологія виготовлення тканин. На всій території України археологами знайдені цікаві речі ткацької справи праслов'янських племен. Найпоширеніші з них - пряслиця, грузила, веретена. Серед знахідок ткацького знаряддя Х - ХІІІ ст. виділяються матеріали із с. Райки Житомирської області: клубки вовняної пряжі, лляні нитки, сім'я конопель, залишки грубих конопляних мішків, фрагменти тканин для одягу, веретено, мотовило для змотування ниток, кістяна квадратна табличка з отворами в кутах. Найголовніше, що тут збереглися деталі ткацького верстата горизонтального типу. Райковецька знахідка засвідчила існування горизонтального верстата на землях Житомирщини в ХІ - ХІІІ ст.
Збереглося багато археологічних пам'яток прядильно-ткацького виробництва часів Київської Русі. Часто зустрічаються пряслиця з написами жіночих імен, ініціалів, позначок у вигляді кружечків, хрестиків, рисочок тощо. прядінням займались жінки. Це вважалося почесною справою. За родового ладу для прядіння в поселенні виділялась спеціальна будівля. Люди працювали колективно, дотримуючись певних світоглядних міркувань, відбиваючи у ткацьких виробах свої уявлення про життя, красу, вірування.
Ткацтво жило у формі домашнього виробництва, проте з розвитком продуктивних сил та поглибленням класового розшарування воно зазнало змін. Почало виділятися ткацьке ремесло. Спочатку тканини виготовляли для власних потреб, згодом - на замовлення і продаж. Ремісники селилися ближче до торговельних центрів, монастирів, феодальних фільварків. З'явились ремісники-ткачі: сільські, дідичні і міські. Виникнення ткацтва як міського ремесла мало важливе значення для піднесення рівня ткацького виробництва. Потреби феодального господарства в простих тканинах задовольнялися виробами сільських ткачів. У вигляді повинностей феодалам давали полотно, скатертини, рушники тощо. Лляні і конопляні тканини були продуктом сільського і міського, а також дідичного виробництва, а міські ремісники-ткачі виготовляли лише вовняні тканини - сукно. З Х ст. є згадки про високоякісне сукно, з якого шили опанчі й сити. З лляного й конопляного прядива виготовляли полотно (старослов'янська назва - платьно) і шили переважно натільний одяг. Сукна і полотна ткали простою технікою, перехресно переплітаючи дві системи ниток: поробок і основа. Важлива при цьому густота розміщення ниток. Розріджене ткання давало змогу отримати легку, прозору тканину - серпанкову.
У верхів'ях Дніпра знайдені фрагменти кривицьких вовняних тканин. Складною технікою узорного ткання чітко окреслені ряди ромбів з хрестами у центральній площині. Подібні ромбові узори є і в тканинах, знайдених на землях в'ятичів та в Крилосі біля Галича. У письмових джерелах ХІІІ ст. є згадки про такі техніки виготовлення тканин, як "брань", "чиновать", "бранина". Вже в процесі ткання майстри створювали різні мотиви: ромби, круги, "ялинки", розташовуючи їх у рядовому або круговому плані.
Крім узорного ткання, фарбування прядива й самої тканини, давньоруські майстри досягли високої досконалості у справі оздоблення тканин вибійкою. Цінними пам'ятками вибійчаних тканин є два фрагменти, датовані ХІ - ХІІ ст., знайдені в курганах Чернігівщини (племена стверян). Вони виткані з вовняних ниток простою технікою полотняного переплетення. На білому тлі чорною олійною фарбою нанесені геометричні мотиви: круги, хрести, зубці, рисочки тощо. Тут же знайдені дерев'яні форми із вирізьбленим орнаментом, яким вибивали узори на тканинах. Були й кам'яні штампи-печатки у вигляді кружка (діаметром 3,2 см) з держаком. На нижній стороні кружка різьблений геометричний орнамент: по центру ромбовидна решітка з вписаними чотирма хрестами; обабіч дворядова кайма-коло з рядами кружечків. Такими штампами-печатками у задуманому ритмі повторень вибивався на тканині геометричний орнамент. Кам'яний штамп-печатку знайдено у Райковецькому городищі на Житомирщині. У сіверянському кургані ХІ ст. збереглися фрагменти вибійчаних тканин зі складним рослинно-геометричним орнаментом. На них розміщені круги, в центрі яких зображені дерева життя. Круги обвиті хвилястими стрічками із завитками.
Потреба в тканинах задовольнялась не тільки місцевим виробництвом у містах і селах древньої Русі. Феодальна верхівка користувалася й привізними тканинами. Їхні зразки знайдені у розкопках. Різнокольорові візерунчасті тканини завозились на Русь як дари, викупи, воєнна здобич. Виняткову роль відігравала торгівля. Закуповувались коштовні шовкові й золототкані тканини. Популярними були узорний оксамит, парча, паволока тощо. На давньоруських фресках ХІ ст. в Софії Київській родина князя Ярослава Мудрого зображена в одязі з привізних коштовних тканин. Збереглися фрагменти шовкових тканин у тайниках Десятинної церкви в Києві. Цінні відомості про шовкові тканини зібрала М.О.Новицька на основі матеріалів, знайдених археологами в курганах, гробницях і скарбах ХІ - ХІІІ ст. Зразки дорогінних привізних тканин цього періоду збереглися в Придніпровських, Галицько-Волинських, Володимиро-Суздальських та Новгородських землях. Це переважно кольорова парча, оксамити, тафта, камка і т.ін.
З прийняттям християнства поширилися візантійські тканини - для церкви, одягу духовенства, ритуальних церемоній. Торгівля з країнами Півдня, Сходу і Заходу була постійним джерелом придбання дорогоцінних тканин з пишним, багатоколірним орнаментом, створенним різними способами (розпис, вишивка, аплікація, мережка, плетіння). Помітні процеси взаємовпливів у загальній культурі ткацтва. В орнаментальній мові тканин місцевого виробництва поряд з християнськими довго залишались язичницькі зображення.
Значними ремісницькими ткацькими центрами на Україні в ХІІІ - XVI ст. були Київ, Львів, Луцьк, Чернігів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Холм, Ковель. Вже у XIV ст. міські ткачі почали об'єднуватися у цехи. Найстаріший ткацький цех заснований у Самборі (1376 р.) У XV ст. були ткацькі цехи у Львові, Комарно, а в першій третині ХVІ ст. - у Городку, Києві. Їхня діяльність регламентувалася статутами. Зокрема, статут львівських ткачів брався за основу для статутів цехів Кам'янця-Подільського, Перемишля тощо.
У статутах ткацьких цехів виняткова увага зверталася на виробничо-фахові питання: що і як майстер повинен вміти ткати, які знаряддя праці опанувати, як і де купувати сировину, де продавати вироби. Визначались високі вимоги щодо технічних навичок. Своєрідним іспитом вступу до цеху були визначені практичні роботи. За статутом львівських ткачів 1535 р. майстер повинен був виткати складною технікою візерункового переплетення "у рожі" і "волічкові смуги" скатертину з білої вовни довжиною 5 ліктів, а також два рушники. Відомо, що львівські майстри на високому рівні виготовляли скатертини, рушники, перемітки, сорочки, шовкові стрічки, позументні вироби, в'язали панчохи, рукавиці, шкарпетки, паси і т.ін.
[1] - Археология Украинской ССР: В 3 т. К., 1985. Т. 1. С. 140
Килимарство
Коріння килимарства сягає глибокої давнини. Археологічні матеріали стверджують, що на території сучасної України в побуті вживалися узорні тканини, килими. Ними завішували стіни, покривали скрині, столи, долівку, платили данину, використовували у святкових, урочистих, весільних і похоронних обрядах.
Найдавніші письмові відомості про килими Х ст. зберегли подорожні записки іноземних мандрівників, літописи, давньоруські билини, історичні пісні, колядки тощо. Так, у Лаврентіївському літописі відзначено, що вбитого Олега "вынесома и положима на ковре" (977 р.), на килим клали і князів Володимира (1015 р.), Василька (1097 р.), Андрія Боголюбського (1175 р.) [2].
У записках арабського мандрівника Ібн-Фадлана (1 пол. Х ст.) також йдеться про те, що килимами місцевого виготовлення застеляли лави для померлих. Символічно звучить записане у літописі звернення Володимира Мономаха на з'їзді князів 1100 р.: "Да єси пришел и седити с братьею своею на едином ковре" [3].
Дослідники вважають, що килими часів Київської Русі були місцевого виробництва. Їх виготовляли килимовою технікою в кольорові контрастні смуги, розміщували орнаментальні геометричні мотиви. З XV ст. є відомості про привозні килими зі східних країн. Наприклад, у Львові 1474 р. східні килими продавалися по золотому за лікоть [4]. У документах ХV ст. (описах панського майна, скаргах, судових актах) дуже часто зустрічаються записи про місцеве виготовлення килимів та про майстрів-килимарів. Так, у документах волинської поміщиці Марії Голштанської згадуються квіткові килими на чорному, жовтому і білому тлі, є й відомості про невільника-ткача. Втім, більше письмових документальних матеріалів дійшло до нас із ХVІІ ст [5]. В окремих панських маєтках було по декілька десятків, а то й сотні килимів (приклад - описи за 1618 р. коберців Я.Острозького в м. Дубно). Велику збірку килимів мало Львівське братство. У середині ХVІІ ст. С.Конецьпольський заснував у м. Броди фабрику для виготовлення килимів, шовкових тканин, макатів. У Львові дорогі килими з металевими, золотими і срібними нитками виробляв М.Корфінський. Були килимарські фабрики у Лагодові, Дубно.
[2] - Летопись по Лаврентьевскому списку. СПб., 1872. С. 73, 127, 128, 251, 350.
[3] - там же, с. 356-357.
[4] - Щербаківський Д. Український килим. К., 1927. С.5
[5] - Таранущенко С.А. Килими // Історія українського мистецтва. У 6 т. К., 1968. Т.3, с.365
передруковано з ЖЖ пшgioconda
Є.А.Антонович, Р.В.Захарчук-Чугай, М.Є.Станкевич
Декоративно-прикладне мистецтво
Львів, "Світ" 1992
Розділ 2
З історії декоративно-прикладного мистецтва
Художні тканини
Мистецтво ткацтва має багатовікову історію розвитку. Археологічні матеріали свідчать про існування ткацького виробництва на східнослов'янських землях в період ранніх неолітичних культур. [1] Потреби людини в тканинах, одязі, господарська необхідність зумовлювали поширення ткацтва. Воно безпосередньо пов'язане із землеробством, наявністю такої сировини, як льон, коноплі, із скотарством, зокрема вівчарством. Україна багата на прядильну сировину. Можна припустити, що вовняні тканини передували появі лляних і конопляних. Відомо, що льон на східнослов'янських землях почали вирощувати дещо пізніше коноплі - у ІІІ тис. до н.е. Ткацька справа набула особливого поширення в період Трипільської культури. З середини ІІІ тис. до н.е. збереглися пам'ятки ткацького виробництва: глиняні пряслиця, веретена та різноманітні за розмірами й формою глиняні важки для ткацьких верстатів. Пряли з льону, вовни й конопель ручним веретеном, на яке для посилення обертання насаджували глиняні або кам'яні кружальця - пряслиця.
Заслуговують на увагу 76 глиняних пряслиць для веретен, знайдені на Житомирщині. Вони орнаментовані солярними знаками, мотивами дерева життя, часто поєднаними із зображеннями людини, птахів, змій, тварин. Орнаментування пряслиць - свідчення значимості ткацької справи. Збереглися цікаві відомості про добір робочих місць для виготовлення тканин у часи мідного віку. Так, у с. Жванець біля Кам'янець-Подільського археологи знайшли ділянку, де стояв ткацький верстат, огороджену камінням. Це так звана кам'яна огорожа для ткацького верстата. На основі знарядь праці для прядіння і ткання дослідники дійшли висновку: первісний верстат являв собою прямокутну вертикальну похилу раму. Її бокові ставиці закопували в землю або закріплювали в колоді. До верхньої поперечної жердини прив'язували нитки основи, що звисали додолу. Для їх натягання і зручності переплітання внизу прив'язували кам'яні або глиняні важки (грузила). Нитки основи групувались - парні й непарні. Парні прив'язувались жмутами до одного ряду важків, а непарні - до другого. Це полегшувало переплітання основи нитками поробку, давало змогу створювати певні узори.
Археологічні матеріали засвідчують, що в період Трипілля були відомі такі текстильні техніки: в'язання, плетіння і ткання. В'язання й плетіння використовувалось при виготовленні сіток для рибальства, ятерів, верш, саків, неводів тощо. Відбитки тканин на денцях керамічних посудин (с. Стіна на Вінничині та ін.) стверджують, що люди володіли такими техніками, як полотняне і репсове ткання. Їм відомі були натуральні барвники й фарби із каоліну, залізистої охри тощо. На жіночих статуетках є зображення окремих частин кольорового одягу.
З розвитком вівчарства поступово збільшувалася кількість та поліпшувалася якість тканин з вовни. Так, в похованнях катакомбних племен (на Мелітопільщині) знайдені залишки тканини, виготовленої технікою полотняного переплетення в позмінні смуги: червоні й чорні. У кургані поблизу с. Старогороженого зберешлася тканина з рядами темно-брунатних і світлих смуг. Це свідчить про виготовлення у ІІ тис. до н.е. кольорових тканин, про смугасту систему їхнього декорування.
Прядіння і ткацтво зазнало піднесення в період поширення та розквіту скіфської культури (VII - III ст. до н.е.), визначного явища в історії стародавніх народів. З матеріалів курганів Чортомлик, Куль-Оба та ін. відомо, що скіфи займалися ткацьким ремеслом. У багатих жінок веретена були грецького типу з кістяним набором, у бідних - дерев'яні з глиняним або свинцевим пряслом-важком.
З VII - VI ст. до н.е. тканини з льону, конопель і вовни виготовлялися простим полотняним, репсовим і саржевим переплетенням. Їх фарбували у синій, червоний, жовтий, бузковий та інші кольори. ьарвники використовувалися місцеві, переважно рослинного походження.
В процесі історичного розвитку змінювались культури, відповідно удосконалювались ткацькі знаряддя, технологія виготовлення тканин. На всій території України археологами знайдені цікаві речі ткацької справи праслов'янських племен. Найпоширеніші з них - пряслиця, грузила, веретена. Серед знахідок ткацького знаряддя Х - ХІІІ ст. виділяються матеріали із с. Райки Житомирської області: клубки вовняної пряжі, лляні нитки, сім'я конопель, залишки грубих конопляних мішків, фрагменти тканин для одягу, веретено, мотовило для змотування ниток, кістяна квадратна табличка з отворами в кутах. Найголовніше, що тут збереглися деталі ткацького верстата горизонтального типу. Райковецька знахідка засвідчила існування горизонтального верстата на землях Житомирщини в ХІ - ХІІІ ст.
Збереглося багато археологічних пам'яток прядильно-ткацького виробництва часів Київської Русі. Часто зустрічаються пряслиця з написами жіночих імен, ініціалів, позначок у вигляді кружечків, хрестиків, рисочок тощо. прядінням займались жінки. Це вважалося почесною справою. За родового ладу для прядіння в поселенні виділялась спеціальна будівля. Люди працювали колективно, дотримуючись певних світоглядних міркувань, відбиваючи у ткацьких виробах свої уявлення про життя, красу, вірування.
Ткацтво жило у формі домашнього виробництва, проте з розвитком продуктивних сил та поглибленням класового розшарування воно зазнало змін. Почало виділятися ткацьке ремесло. Спочатку тканини виготовляли для власних потреб, згодом - на замовлення і продаж. Ремісники селилися ближче до торговельних центрів, монастирів, феодальних фільварків. З'явились ремісники-ткачі: сільські, дідичні і міські. Виникнення ткацтва як міського ремесла мало важливе значення для піднесення рівня ткацького виробництва. Потреби феодального господарства в простих тканинах задовольнялися виробами сільських ткачів. У вигляді повинностей феодалам давали полотно, скатертини, рушники тощо. Лляні і конопляні тканини були продуктом сільського і міського, а також дідичного виробництва, а міські ремісники-ткачі виготовляли лише вовняні тканини - сукно. З Х ст. є згадки про високоякісне сукно, з якого шили опанчі й сити. З лляного й конопляного прядива виготовляли полотно (старослов'янська назва - платьно) і шили переважно натільний одяг. Сукна і полотна ткали простою технікою, перехресно переплітаючи дві системи ниток: поробок і основа. Важлива при цьому густота розміщення ниток. Розріджене ткання давало змогу отримати легку, прозору тканину - серпанкову.
У верхів'ях Дніпра знайдені фрагменти кривицьких вовняних тканин. Складною технікою узорного ткання чітко окреслені ряди ромбів з хрестами у центральній площині. Подібні ромбові узори є і в тканинах, знайдених на землях в'ятичів та в Крилосі біля Галича. У письмових джерелах ХІІІ ст. є згадки про такі техніки виготовлення тканин, як "брань", "чиновать", "бранина". Вже в процесі ткання майстри створювали різні мотиви: ромби, круги, "ялинки", розташовуючи їх у рядовому або круговому плані.
Крім узорного ткання, фарбування прядива й самої тканини, давньоруські майстри досягли високої досконалості у справі оздоблення тканин вибійкою. Цінними пам'ятками вибійчаних тканин є два фрагменти, датовані ХІ - ХІІ ст., знайдені в курганах Чернігівщини (племена стверян). Вони виткані з вовняних ниток простою технікою полотняного переплетення. На білому тлі чорною олійною фарбою нанесені геометричні мотиви: круги, хрести, зубці, рисочки тощо. Тут же знайдені дерев'яні форми із вирізьбленим орнаментом, яким вибивали узори на тканинах. Були й кам'яні штампи-печатки у вигляді кружка (діаметром 3,2 см) з держаком. На нижній стороні кружка різьблений геометричний орнамент: по центру ромбовидна решітка з вписаними чотирма хрестами; обабіч дворядова кайма-коло з рядами кружечків. Такими штампами-печатками у задуманому ритмі повторень вибивався на тканині геометричний орнамент. Кам'яний штамп-печатку знайдено у Райковецькому городищі на Житомирщині. У сіверянському кургані ХІ ст. збереглися фрагменти вибійчаних тканин зі складним рослинно-геометричним орнаментом. На них розміщені круги, в центрі яких зображені дерева життя. Круги обвиті хвилястими стрічками із завитками.
Потреба в тканинах задовольнялась не тільки місцевим виробництвом у містах і селах древньої Русі. Феодальна верхівка користувалася й привізними тканинами. Їхні зразки знайдені у розкопках. Різнокольорові візерунчасті тканини завозились на Русь як дари, викупи, воєнна здобич. Виняткову роль відігравала торгівля. Закуповувались коштовні шовкові й золототкані тканини. Популярними були узорний оксамит, парча, паволока тощо. На давньоруських фресках ХІ ст. в Софії Київській родина князя Ярослава Мудрого зображена в одязі з привізних коштовних тканин. Збереглися фрагменти шовкових тканин у тайниках Десятинної церкви в Києві. Цінні відомості про шовкові тканини зібрала М.О.Новицька на основі матеріалів, знайдених археологами в курганах, гробницях і скарбах ХІ - ХІІІ ст. Зразки дорогінних привізних тканин цього періоду збереглися в Придніпровських, Галицько-Волинських, Володимиро-Суздальських та Новгородських землях. Це переважно кольорова парча, оксамити, тафта, камка і т.ін.
З прийняттям християнства поширилися візантійські тканини - для церкви, одягу духовенства, ритуальних церемоній. Торгівля з країнами Півдня, Сходу і Заходу була постійним джерелом придбання дорогоцінних тканин з пишним, багатоколірним орнаментом, створенним різними способами (розпис, вишивка, аплікація, мережка, плетіння). Помітні процеси взаємовпливів у загальній культурі ткацтва. В орнаментальній мові тканин місцевого виробництва поряд з християнськими довго залишались язичницькі зображення.
Значними ремісницькими ткацькими центрами на Україні в ХІІІ - XVI ст. були Київ, Львів, Луцьк, Чернігів, Кам'янець-Подільський, Кременець, Холм, Ковель. Вже у XIV ст. міські ткачі почали об'єднуватися у цехи. Найстаріший ткацький цех заснований у Самборі (1376 р.) У XV ст. були ткацькі цехи у Львові, Комарно, а в першій третині ХVІ ст. - у Городку, Києві. Їхня діяльність регламентувалася статутами. Зокрема, статут львівських ткачів брався за основу для статутів цехів Кам'янця-Подільського, Перемишля тощо.
У статутах ткацьких цехів виняткова увага зверталася на виробничо-фахові питання: що і як майстер повинен вміти ткати, які знаряддя праці опанувати, як і де купувати сировину, де продавати вироби. Визначались високі вимоги щодо технічних навичок. Своєрідним іспитом вступу до цеху були визначені практичні роботи. За статутом львівських ткачів 1535 р. майстер повинен був виткати складною технікою візерункового переплетення "у рожі" і "волічкові смуги" скатертину з білої вовни довжиною 5 ліктів, а також два рушники. Відомо, що львівські майстри на високому рівні виготовляли скатертини, рушники, перемітки, сорочки, шовкові стрічки, позументні вироби, в'язали панчохи, рукавиці, шкарпетки, паси і т.ін.
[1] - Археология Украинской ССР: В 3 т. К., 1985. Т. 1. С. 140
Килимарство
Коріння килимарства сягає глибокої давнини. Археологічні матеріали стверджують, що на території сучасної України в побуті вживалися узорні тканини, килими. Ними завішували стіни, покривали скрині, столи, долівку, платили данину, використовували у святкових, урочистих, весільних і похоронних обрядах.
Найдавніші письмові відомості про килими Х ст. зберегли подорожні записки іноземних мандрівників, літописи, давньоруські билини, історичні пісні, колядки тощо. Так, у Лаврентіївському літописі відзначено, що вбитого Олега "вынесома и положима на ковре" (977 р.), на килим клали і князів Володимира (1015 р.), Василька (1097 р.), Андрія Боголюбського (1175 р.) [2].
У записках арабського мандрівника Ібн-Фадлана (1 пол. Х ст.) також йдеться про те, що килимами місцевого виготовлення застеляли лави для померлих. Символічно звучить записане у літописі звернення Володимира Мономаха на з'їзді князів 1100 р.: "Да єси пришел и седити с братьею своею на едином ковре" [3].
Дослідники вважають, що килими часів Київської Русі були місцевого виробництва. Їх виготовляли килимовою технікою в кольорові контрастні смуги, розміщували орнаментальні геометричні мотиви. З XV ст. є відомості про привозні килими зі східних країн. Наприклад, у Львові 1474 р. східні килими продавалися по золотому за лікоть [4]. У документах ХV ст. (описах панського майна, скаргах, судових актах) дуже часто зустрічаються записи про місцеве виготовлення килимів та про майстрів-килимарів. Так, у документах волинської поміщиці Марії Голштанської згадуються квіткові килими на чорному, жовтому і білому тлі, є й відомості про невільника-ткача. Втім, більше письмових документальних матеріалів дійшло до нас із ХVІІ ст [5]. В окремих панських маєтках було по декілька десятків, а то й сотні килимів (приклад - описи за 1618 р. коберців Я.Острозького в м. Дубно). Велику збірку килимів мало Львівське братство. У середині ХVІІ ст. С.Конецьпольський заснував у м. Броди фабрику для виготовлення килимів, шовкових тканин, макатів. У Львові дорогі килими з металевими, золотими і срібними нитками виробляв М.Корфінський. Були килимарські фабрики у Лагодові, Дубно.
[2] - Летопись по Лаврентьевскому списку. СПб., 1872. С. 73, 127, 128, 251, 350.
[3] - там же, с. 356-357.
[4] - Щербаківський Д. Український килим. К., 1927. С.5
[5] - Таранущенко С.А. Килими // Історія українського мистецтва. У 6 т. К., 1968. Т.3, с.365
передруковано з ЖЖ пшgioconda