Осінь у філіжанці
Важко обдурювати себе надто довго.
Учора ввечері я збагнула: бабиного літа більш не буде. Тож і приготувала фірмовий осінній чай.
Де вчепила рецепт - не згадати. Хоч він - геніальний, як більшість простого,. що навколо нас.
Отже, береться дрібка чорного чаю, і, звісно, Боже збав, жодних пакетиків (жахливий винахід цивілізації, чи не страшніший за пластикові торбинки й одноразові запальнички, які ламаються у найвідповідальнішу хвилину)!
Як слід заварити, настояти - і. на кінчику ножа кориці (кінчик ножа аж ніяк не сягає половини його леза, а то як згадаю свій перший досвід такого чаювання… б-рр...).
Вичавити в чашку з напоєм трохи лимонного соку. Тобто, це я вичавила лимонного, бо апельсину під рукою не було. Апельсин теж доречний, більше того, якщо хтось аж надто великий естет, то можна зробити із цедри крихітні острівці на поверхні чаю, уявивши, що то - такі собі мініатюрні зжовклі листочки. Тільки питання - куди те «листя» діти під час самого чаювання?
Цукру я не додаю принципово навіть у звичайний чай. Тим більше, що осінь і не повинна бути солодкою на смак. Та як кому не сила пити не підсолоджений напій, зовсім трішки меду справу не зіпсує.
Що там за вікном? Падолист, осінні сутінки, дощ чи раптове осіннє сонце? Усе одно варто виставити філіжанку на кілька хвилин на підвіконня - хай настоїться на справжній осінній погоді. До того ж. не ковтати ж окріп?
І повільно, ковток за ковтком випити осінь до денця.
Якщо хто не вірить у таку можливість, можу запевнити: застуду, якщо вчасно схаменутися і захопити її на початку, такий чай прибирає гарантовано так десь на 98%.
Учора ввечері я збагнула: бабиного літа більш не буде. Тож і приготувала фірмовий осінній чай.
Де вчепила рецепт - не згадати. Хоч він - геніальний, як більшість простого,. що навколо нас.
Отже, береться дрібка чорного чаю, і, звісно, Боже збав, жодних пакетиків (жахливий винахід цивілізації, чи не страшніший за пластикові торбинки й одноразові запальнички, які ламаються у найвідповідальнішу хвилину)!
Як слід заварити, настояти - і. на кінчику ножа кориці (кінчик ножа аж ніяк не сягає половини його леза, а то як згадаю свій перший досвід такого чаювання… б-рр...).
Вичавити в чашку з напоєм трохи лимонного соку. Тобто, це я вичавила лимонного, бо апельсину під рукою не було. Апельсин теж доречний, більше того, якщо хтось аж надто великий естет, то можна зробити із цедри крихітні острівці на поверхні чаю, уявивши, що то - такі собі мініатюрні зжовклі листочки. Тільки питання - куди те «листя» діти під час самого чаювання?
Цукру я не додаю принципово навіть у звичайний чай. Тим більше, що осінь і не повинна бути солодкою на смак. Та як кому не сила пити не підсолоджений напій, зовсім трішки меду справу не зіпсує.
Що там за вікном? Падолист, осінні сутінки, дощ чи раптове осіннє сонце? Усе одно варто виставити філіжанку на кілька хвилин на підвіконня - хай настоїться на справжній осінній погоді. До того ж. не ковтати ж окріп?
І повільно, ковток за ковтком випити осінь до денця.
Якщо хто не вірить у таку можливість, можу запевнити: застуду, якщо вчасно схаменутися і захопити її на початку, такий чай прибирає гарантовано так десь на 98%.