Вечер занимательных историй:
История номер один, про Диму Морозова и его кума Женю:
Димкиному куму мама подарила цепочку золотую. Цепочка красивая, золото с жёлтизной, яркое. Кум человек со вкусом, носит цепочку на выпуск. Крестик на ней, понятное дело, тоже в наличии.
В общем подарок матери, кум им очень гордится.
Пошли Дима с Женей как-то ночью за минеральной водой в ларёк. Ночь на районе тёмная и безлунная, только ларьки светятся в дали, как огни святого Эльма. В общем идут Бильбо и Фродо бросать колечко в топку Мордора.
По дороге наших путешественников встречают благородные разбойники. По словам Димки, шкафы такие, что даже ему стало страшно. Происходит содержательный диалог, на тему откуда сами, куда идёте, чем по жизни заняты.
После чего один из разбойников пальчиком поддевает у кума цепочку и спрашивает, откуда, мол, рыжее.
Кум честно отвечает, что мама любимая подарила.
Тут надо сказать про кума, это такая смесь гладиатора и стаффордширского терьера. Драться любит, а главное, умеет, кличка во дворе у него Женя-опасный.
Фото перелагается.
В общем надо отдать разбойникам должное, они были отчаянно смелые, или очень сильно пьяные.
Дальше начинается пьеса:
Разбойник номер один (поддевая цепочку указательным пальцем): «Красивая цепочка, ну поносил немного и хватит, снимай, теперь я носить буду.»
Не успевает он договорить в слове «буду» последний слог, как кум наносит ему упредительный удар в голову. Гражданин раскидывает руки как Иисус над Рио-де-Жанейро, падает на асфальт, и больше ничего не говорит, а только подрагивает конечностями в такт какой-то одному ему слышной музыке.
Кум поворачивается ко второму разбойнику: «Ты носить цепочку будешь?»
Второй разбойник: «Нет, спасибо, я золото не люблю»
Занавес.
P.S. На обратном пути все вместе поливают незадачливого грабителя Лужанской-7, чтоб перевести в чувство.
История номер два, про бампер:
Выхожу на утреннюю прогулку с Анатолием, гляжу, а вкруг моего синего ландо бегает мужчина, в полном расцвете сил, и о чём то очень возбуждённо говорит по телефону.
Интересуюсь в чём, собственно, дело, мобильный в этом месте лучше ловит, или может у вас акт на эту землю, а я сюда машину ставлю?
Мужчина смотрит на меня, и строго так спрашивает: «Це ваш автомобіль?», и получив более чем утвердительный ответ, он говорит в трубку: «Не треба вже шукати по базі, я знайшов власника автiвки»
Рассматриваю его: вид приличный, говорит он подчёркнуто правильно, так на украинском только Лёня Каденюк говорил, когда из космоса на родину вернулся и интервью давал. Не иначе, думаю, это какой то милиционер, СБУшник, а может даже и ГАИшник.
И начинаю вспоминать, что бы я мог, такого, сделать? По автомайданам я не ездил, бабушек на переходе не давил, тела женщин лёгкого поведения в багажнике тоже не вожу, предпочитая сжигать их в духовке.
И тут гражданин мне говорит:«Я вас шукаю вже 40 хвилин, в ДАІ дзвонив, в міліцію. Уявляєте виїжджав я з двору, і випадково дряпнув вам бампер, вибачте, давайте домовимось»
Смотрю на свой бампер, там скол краски меньше пятикопеечной монеты, не вмятины, ничего. Понимаю, что если б он не сказал, я бы не узнал про это, пока машину не помыл. А машину я обычно мою в конце мая, когда у папы на даче есть вода.
Он мне говорит: «Давайте без ДАІ я просто дам вам 100 американських денег»
Я искренне удивляюсь, говорю, я вам сейчас сам дам 100 украинских денег, чисто потому, что честность в людях надо поощрять.
В общем он долго пытался дать мне денег, я отказывался, чуть до драки не дошло, но у меня была с собой бойцовская собака, и гражданин, в последний момент, сдал назад.
Взял мой номер, вечером принес мне в подарок большой киевский торт (тут я понял что он всё таки не местный) ещё раз извинился.
Сказал что зовут Олегом, живёт несколько лет тут в соседней парадной. Сам он с Винницкой области,и це в нього впреше шо он когось подрапав. Думаю, если б все были такие, как этот Олег, то Европа наступила бы у нас сама собой.
История номер три, написал мой друг Женя Мык:
Як ходив в селі в магазін, то зустрів на вулиці Валєрика Корабльова.
Валєрик молодший за мене років на чотири, здається, я в його старшого брата колись ше в школі тьолку відбив, но Валєрик чогось мене любив всьо равно і не обіжався. Брат його обіжається до цих пір і чомусь не вітається при зустрічі, хоч вже женився і має двоє дітей.
Валєрик стріляв у мене сігарєти напостой і був шустрим малим в старших на побігушках. Після школи Валєрик відслужив в армії, з якої вернувся в аксєльбантах. Тепер ніде не робить і бухає на батькову пенсію. Бухає крепко, по-чорному, від того і сам чорний і темний. На вигляд йому років під сорок.
Аксєльбанти були на ньому і цього разу, но це так, приказка.
Значить, зустрілись, поздоровались, закурили. Питає, як новий рік зустрів, чо в село частіше не приїжджаю і в клуб не хожу і як там Київ?
Кажу, нормально, а ти шо?
Розказує, короче: «Всі сільські парії з тих, хто помоложе, зібрались зустрічати новий рік в Толі Шрека (він же Толя черепиця) на хаті, скинулись на водку, закусон і феєрверк. Коли набухались, накурились і натанцювались, то Настя Залупа, жінка Толі Шрека, захотіла пускати феєрверк. Пацани рішили йти надвір, но Настя сказала, шо вона дуже потна і їбала застудитись, так шо феєрверк треба пускати ... в хаті. На неї накричали і рішили випити ше по стограм, а тоді йти на вулицю запустити батарею, бо шо з тої баби візьмеш.
Поки пацани казали тости за жизнь і пили бурячиху, набухана в дим і потна Настя Залупа на ничку підпалила феєрверк. Посеред великої хати, почало шмаляти, розбило вікна, стелю розпідарасило до дилів, загорілись ковьор, занавєски і діван, побило всі тарєлки, часи на стіні і тілівізор.
Феєрверк був здоровий, як ящик пива. Коли перешмаляло, то сяк-так пожарчики затушили і розбрелися спати по інших кімнатах хто з ким (хто і з ким Валєрик тоже розказав, но вам це буде неінтересно, мені, впрочім, тоже неінтересно було, но Валєрик все одно розказав, не понявши моїх сраноінтелігентських тонких намьоків).
А зранку в Насті Залупи був жосткий бодун, бо вона шмаль не курила, а Толя Шрек ше спав, то вона попросила Корабльова, шоб він дав їй вина похмелитися. Но Валєрик сказав, шо тим вином затушив пожар, то хай похмиляєця з соски "чернігівським".
Але насправді він те вино спиздив, поки всі спали, а він не спав, (бо як накуриться, то спати не може). Витягнув целофановий міх з картонної коробки і ходить з цим трилітровим пакетом під курткою по селу і п'є цілий день. Предложив і мені "реально молдавського піздатого каберне", но я отказався, сославшись, шо пив водку і тепер поніжати ніззя. Це в селі аргумент і Валєрик перестав переконливо наполягати.
На питання, шо там в Києві, я відповів, що, мовляв, майданять, сер. На шо Валєрик сказав, шо то всьо допизди і треба дружити з Росією, бо там Путін, ракети і вдв. І тоже наші люди, хоч і по-руськи говорять, но він - Валєрик - по-руськи може і понімає, не то шо цю срану англійську, яку він їбав ше з школи. А у Путіна дісантніки і вобше він мужик нормальний, всьо жостко і сіловіки непогано заробляють.
І ше Валєрику нравиця «Свобода» і президентом, по його лічному мнєнію, має бути Тягнибок, бо нормальний мужик, всім дасть пизди і за Україну.
А Лєнін організував голодомор і добре, шо йому памятник звалили, єслі б він був там, то тоже б поміг по-приколу.
FIN.