і далі...
Повторювала його імя і билась в істериці. ховала далеко в сумочку телефон, щоб нічого йому не написати, але моментально діставала в надії, що все таки він напише. та надія, що від нього прийде хоча б банальне "привіт" ставала з часом все меншою і меншою. придумувала причини почати розмову і шляхи як ніби ненароком зустрітись, та дивлячись зі сторони самій ставало смішно з тієї дитячості. бажання бути з ним рвало на куски, а усвідомлення того, що це малоймовірно просто добивало. іноді проклинала той день коли він так запав в душу та через секунду раділа, що з ним знайома. так хотілось вірити подружкам, що він аж ніяк не для неї, але мозок стирав такі фрази моментально. він буде з нею, обовязково. лиш щоб це було не тільки в сні...