Країна преродактилів і безмежних степів...
Занесло мене, мої милі сонечка, туди, де ніколи навіть не сподівалася побувати - через Атлантичний океан аж у Канаду, а саме у провінцію Альберта, у місто Калгарі )))
Хочеться поділитися враженнями від цієї по-своєму чарівної країни.
Летіти сюди довго і важкувато для біологічного годинника, різниця в -9 годин далась взнаки, і я перший "вечір" (коли в нормальних європейських людей ранок починався) вирубилась так потужно, що в сумі проспала 13 годин (що зі мною буває неймовірно рідко). Та й наступні кілька днів було не краще, поки мозок не перебудувався і не зрозумів, що день - це коли сонечко, а ніч - коли темно.
Летіли ми на великому такому літачку компанії клм (дай боже їй здоровля і багатьох клієнтів за подушечку з одіяльцем і 10 годин майже безперервного їжепоїдання; зате не встигли знудитися))) А коли прилетіли, у аеропорту нас зустрічали привітні працівники у ковбойських капелюхах (Альберта - один із осередків ковбойських традицій, але хто ж знав?)) і менш привітна дівчина з міграційної служби (хоча мігрувати ми не збиралися, а так тільки, на кілька тижнів зазирнули).
Аеропорт великий (ще з часів олімпійських ігор), і дуже пустий. Здається, тут зручно було б знімати фільм про Лангольєрів... У фойє висів скелет якогось птеродактиля - неймовірно вдала метафора безкраїх канадських степів, по яким, здається, ще кілька годин до нашої появи мандрували мастодонти і шерстисті носороги.
І серед цього жовтого, пожухлого різнотрав"я, яке простяглося аж ген до гір - видніється купка височенних будинків калгарійського даунтауна, подібно до казкового палацу зі скла і металу... і тільки зрідка по трасі проїжджають пікапи - завсідники цих просторів у тисячі кілометрів.
З готелем нам пощастило неймовірно, бо однією ногою Шератон стоїть в межах даунтауна, а іншою - дотикається до калгарійського острівного парку, де в неймовірних кількостях на озері гніздяться качки, сірі чорношиї гуси і десь з 30 чорних і сірих білок, які, якщо мають відповідний настрій, можуть навіть підбігти до самих ніг. А ще, наче, тут є і бобри, але ми їх не бачили, вони зимою сплять.
Саме місто знаходиться в 1000 метрів над рівнем моря. І клімат тут просто неймовірний. Завдяки теплому вітру із гір (чінуку) температура може коливатися у межах 20-30 градусів на добу. Звечора все замерзне до -15, а зранку повіє теплий вітер, визирне сонце - і вже +8. А потім знову холодно. Зверху гріє - знизу лежить сніг. Надзвичайно ) Найнижча температура, яка тут була, це -45 радусів у лютому, а найжаркіша влітку - +36 у липні. 80 градусів різниця (!)
Хоча працівникам у даунтауні морозів можна не боятися. Майже усі будівлі з"єднані між собою надземними переходами, так що центром міста можна пересуватися виключно в теплі, не виходячи на вулицю, хоча в основному вдень. Наніч більшість переходів закривається. Це нагадує своєрідний мурашник, всередині якого, за прозорими вікнами хмарочосів, копошаться мурашки у краватках і з кейсами ) А за 5 кроків від останнього хмарочоса - парк і річка. А за ними - жилі будинки, які, здається, побудували нашвидкоруч, і вони такі маленькі, низенькі і нетривкі у цьому суворому краю.
Окрім архітектури і природи вражають люди. Вони всі дуже привітні, веселі, і по-своєму заклопотані. Складається враження, що усі жителі Калгарі бігають. Бігають поодинці, бігають групами, бігають зранку, бігають в обід, бігають у +8 і у -13. А коли не бігають - ідуть в зал займатися на тренажерах або плавати у басейні. Навпроти наших вікон спортзал, там о шостій ранку вже вирує життя, і аж до десятої вечора. Можливо саме тому більшість жителів Калгарі досить стрункі. Товстих майже немає. Я за тиждень бачила трьох. Але таких, що аж-аж. Так би мовити, країна контрастів.
Ще тут дуже багато китайців. У них є власний чайнатаун, власний китайський банк Канади, вони працюють у всіх забігайлівках, магазинах, готелях, вони складають 10% населення, і я їх погано розумію. А вони, для всесвітньої рівноваги, погано розуміють мене )))
І ще - тут неймовірно красиві гори. Від Калгарі до найближчих гір їхати машиною приблизно півтори години. Це заповідні місця, і вам необхідно буде оплатити ваше перебування у заповідній зоні. У національних парках не радять ходити поодинці, бо тут живуть барібали і грізлі, які, особливо після зимової сплячки, не проти поласувати делікатесами у вигляді вас. Але зі зброї - тільки дзвіночок і компанія з 4 людей. Начебто дзвіночок попереджає ведмедів зарання, і вони стараються зійти з того маршруту, по якому йдете ви, ну і до групи з 4-х чоловік ведмідь ставиться з більшим острахом, ніж до одного. На жаль (чи на щастя) ведмедів ми не бачили. Взагалі, з тваринок бачили тільки косуль, які паслись обабіч траси, і якогось самотнього яструба на одинокому дереві серед степу. Зима як не як.
Але самі гори, із засніженими вершинами, вкриті лісам ялинок і схожих на берізки дерев, просто неймовірні. Якщо порівнювати, швейцарські гори наче вищі (принаймні мною бачені), проте більш "компактні". Канадські гори такі ж масштабні, як і канадські рівнини. А їхні пірамідальні вершини чіпляють хмари.
А між горами - озера. Взимку вони (що не дивно) замерзлі, із такою рівною гладдю, що можна хапати ковзани і кататися. А влітку, напевне, божественно сині і красиві.
Природа Канади прекрасна, сувора і велична.
А краса 40-50-поверхових будівель - своєрідний відбиток краси природної. Суворі, прямі лінії хмарочосів видаються неймовірно вдалим прихистком для останніх шерстистих носорогів і птеродактилів...
Хочеться поділитися враженнями від цієї по-своєму чарівної країни.
Летіти сюди довго і важкувато для біологічного годинника, різниця в -9 годин далась взнаки, і я перший "вечір" (коли в нормальних європейських людей ранок починався) вирубилась так потужно, що в сумі проспала 13 годин (що зі мною буває неймовірно рідко). Та й наступні кілька днів було не краще, поки мозок не перебудувався і не зрозумів, що день - це коли сонечко, а ніч - коли темно.
Летіли ми на великому такому літачку компанії клм (дай боже їй здоровля і багатьох клієнтів за подушечку з одіяльцем і 10 годин майже безперервного їжепоїдання; зате не встигли знудитися))) А коли прилетіли, у аеропорту нас зустрічали привітні працівники у ковбойських капелюхах (Альберта - один із осередків ковбойських традицій, але хто ж знав?)) і менш привітна дівчина з міграційної служби (хоча мігрувати ми не збиралися, а так тільки, на кілька тижнів зазирнули).
Аеропорт великий (ще з часів олімпійських ігор), і дуже пустий. Здається, тут зручно було б знімати фільм про Лангольєрів... У фойє висів скелет якогось птеродактиля - неймовірно вдала метафора безкраїх канадських степів, по яким, здається, ще кілька годин до нашої появи мандрували мастодонти і шерстисті носороги.
І серед цього жовтого, пожухлого різнотрав"я, яке простяглося аж ген до гір - видніється купка височенних будинків калгарійського даунтауна, подібно до казкового палацу зі скла і металу... і тільки зрідка по трасі проїжджають пікапи - завсідники цих просторів у тисячі кілометрів.
З готелем нам пощастило неймовірно, бо однією ногою Шератон стоїть в межах даунтауна, а іншою - дотикається до калгарійського острівного парку, де в неймовірних кількостях на озері гніздяться качки, сірі чорношиї гуси і десь з 30 чорних і сірих білок, які, якщо мають відповідний настрій, можуть навіть підбігти до самих ніг. А ще, наче, тут є і бобри, але ми їх не бачили, вони зимою сплять.
Саме місто знаходиться в 1000 метрів над рівнем моря. І клімат тут просто неймовірний. Завдяки теплому вітру із гір (чінуку) температура може коливатися у межах 20-30 градусів на добу. Звечора все замерзне до -15, а зранку повіє теплий вітер, визирне сонце - і вже +8. А потім знову холодно. Зверху гріє - знизу лежить сніг. Надзвичайно ) Найнижча температура, яка тут була, це -45 радусів у лютому, а найжаркіша влітку - +36 у липні. 80 градусів різниця (!)
Хоча працівникам у даунтауні морозів можна не боятися. Майже усі будівлі з"єднані між собою надземними переходами, так що центром міста можна пересуватися виключно в теплі, не виходячи на вулицю, хоча в основному вдень. Наніч більшість переходів закривається. Це нагадує своєрідний мурашник, всередині якого, за прозорими вікнами хмарочосів, копошаться мурашки у краватках і з кейсами ) А за 5 кроків від останнього хмарочоса - парк і річка. А за ними - жилі будинки, які, здається, побудували нашвидкоруч, і вони такі маленькі, низенькі і нетривкі у цьому суворому краю.
Окрім архітектури і природи вражають люди. Вони всі дуже привітні, веселі, і по-своєму заклопотані. Складається враження, що усі жителі Калгарі бігають. Бігають поодинці, бігають групами, бігають зранку, бігають в обід, бігають у +8 і у -13. А коли не бігають - ідуть в зал займатися на тренажерах або плавати у басейні. Навпроти наших вікон спортзал, там о шостій ранку вже вирує життя, і аж до десятої вечора. Можливо саме тому більшість жителів Калгарі досить стрункі. Товстих майже немає. Я за тиждень бачила трьох. Але таких, що аж-аж. Так би мовити, країна контрастів.
Ще тут дуже багато китайців. У них є власний чайнатаун, власний китайський банк Канади, вони працюють у всіх забігайлівках, магазинах, готелях, вони складають 10% населення, і я їх погано розумію. А вони, для всесвітньої рівноваги, погано розуміють мене )))
І ще - тут неймовірно красиві гори. Від Калгарі до найближчих гір їхати машиною приблизно півтори години. Це заповідні місця, і вам необхідно буде оплатити ваше перебування у заповідній зоні. У національних парках не радять ходити поодинці, бо тут живуть барібали і грізлі, які, особливо після зимової сплячки, не проти поласувати делікатесами у вигляді вас. Але зі зброї - тільки дзвіночок і компанія з 4 людей. Начебто дзвіночок попереджає ведмедів зарання, і вони стараються зійти з того маршруту, по якому йдете ви, ну і до групи з 4-х чоловік ведмідь ставиться з більшим острахом, ніж до одного. На жаль (чи на щастя) ведмедів ми не бачили. Взагалі, з тваринок бачили тільки косуль, які паслись обабіч траси, і якогось самотнього яструба на одинокому дереві серед степу. Зима як не як.
Але самі гори, із засніженими вершинами, вкриті лісам ялинок і схожих на берізки дерев, просто неймовірні. Якщо порівнювати, швейцарські гори наче вищі (принаймні мною бачені), проте більш "компактні". Канадські гори такі ж масштабні, як і канадські рівнини. А їхні пірамідальні вершини чіпляють хмари.
А між горами - озера. Взимку вони (що не дивно) замерзлі, із такою рівною гладдю, що можна хапати ковзани і кататися. А влітку, напевне, божественно сині і красиві.
Природа Канади прекрасна, сувора і велична.
А краса 40-50-поверхових будівель - своєрідний відбиток краси природної. Суворі, прямі лінії хмарочосів видаються неймовірно вдалим прихистком для останніх шерстистих носорогів і птеродактилів...