Не люблю подавати, але...

[taka_jak_je]

Час від часу біля виходу з метро позняки пізно ввечері бабусі продають квіти. Інколи це бувають суворі бабусі, з непривітним обличчям, у яких мета - заробити гроші. А інколи - як сьогодні - дуже милі бабусі, які викликають у мене почуття жалю, бажання чимось допомогти, і спогади про мою бабусю. Зазвичай ці бабусі продають букетики із садових квітів, напевне вирощених власноруч десь на грядці, за смішну ціну. Влітку мені дісталися таким чином флокси за 5 чи 7 гривень за шикарну гілочку з купою квіточок, тоді я скупила у бабусі усі 5 гілочок, що в неї лишались. Сьогодні це букетик із чорнобривців і фіолетових ромашок за 10 гривень. Ці бабусі мають добрі обличчя і добрі серця. Вони щиро бажають всього найкращого тому, хто купив у них букетик, і ніяково посміхаються за свою "торгову діяльність". Якби вони могли, вони б віддавали букетики задарма.
Не проходьте повз таких бабусь. Порятуйте їх від стояння в брудному переході об 11-й годині вечора. Вони справді варті того, щоб ви купили у них букетик)