Таке...
Вчора написалося мені щось схоже на оповідання. Від імені дитини, але не для дітей. Таке...
Динозаври
Вчора телефонував тато і сказав, що біля нього на ставку завелися динозаври. Він думає, ніби я не знаю, що динозаври вимерли. Тато часто говорить зі мною, як з маленьким, наче мені три чи чотири роки. А я вже великий, щоб не знати такого про динозаврів. Мені скоро шість. Через тиждень. А тиждень - це сім днів.
Я тепер у бабусі, бо мама мусить ходити на роботу. Вона цілий день на тій своїй роботі, до ночі. Не знаю, як вона не боїться йти додому, коли темно. Бо я боюся, але дорослим не варто в такому признаватися - сміятимуться. А це не смішно, бо вночі насправді приходять монстри. Вони сидять по кутках, залазять під ліжко і навіть можуть сховатися в шафу. Монстри існують насправді, а динозаври вимерли. Краще би було навпаки, щоб вимерли монстри, а динозаври жили, але не в тата на ставку, а біля нашої хати - я б тоді собі точно приручив одного. Мама розказувала, що колись усі домашні тварини - і собаки, і коти, і корови, і навіть кури - були дикі, жили в лісі й боялися людей. Але люди їх приручили, тобто полюбили і подружитися з ними. Я думаю, що треба було тим людям приручити динозаврів - може б, вони тоді не вимерли.
Колись, коли я ще жив із мамою і татом у нашій хаті, мама мені читала про динозаврів, у мене було про них аж три книжки. А ще ми вночі - перед тим, як сказати «Добраніч» - любили розмовляти. Мама розповідала всілякі цікаві речі: про звірів, про інші країни, про те, як поводяться чемні діти, про мій садок і про мого друга Діму, про свою роботу і те, на яких роботах працюють люди.
А тепер я в бабусі, вона не любить говорити вночі. Каже, що треба спати, а балакати краще вдень. Але хіба вдень дорослих можна щось розпитати - вони говорять тільки про свої роботи, про погоду, про президента, про те, що не знають, що приготувати на обід, і про гроші.
Я коли йду спати, то прошу бабусю не засинати раніше за мене - бо ж навколо монстри. Хоча навіть якщо вони вилізуть - хіба вона зможе їх перемогти - вона ж дівчинка. А дівчатка не бувають сильні і вони не вміють правильно тримати шаблю. Навіть мою іграшкову.
А сильний у мене тато, і він колись учив мене битися. Давно, коли ми ще жили разом. Тепер він поїхав, бо вони з мамою посварилися. Мама сказала, що вона на тата сильно-сильно образилася. Я чув, як вони цілу ніч сварилися, і зранку тато зібрав свої речі.
Тепер він мені іноді дзвонить і кожного разу каже, що купив для мене іграшку. А приїхати не може, бо не має грошей, щоб купити квиток на поїзд. Але я почекаю і він колись приїде, щоб привезти мені всі-всі ті іграшки, про які розповідає. У нього вже їх багато мало назбиратися. Як він думає їх усі завезти? Мабуть, купить велику торбу, щоб помістити. Тоді в мене буде найбільше іграшок у світі. Більше, ніж у Діми.
Не знаю, може, в Діми вже також багато іграшок - я його давно не бачив, ще коли ходив у садочок і жив у себе вдома. А тут я в садок не ходжу, та й узагалі - я скоро піду до школи. Думаю, що в школі нудто, бо там не можна гратися, треба вчитися читати, а я не хочу. Мама каже, що всі-всі люди в сіті вміють читати. А мені подобається, коли читає мама. Колись вона читала кожного вечора, коли приходила з роботи. А тато бився зі мною шаблями і включав мультики. Мультики я вже сам умію включати, читати доведеться навчитися, а от із бійками буде складно - мама каже, що дівчатка не вміють битися. Зате вони красиві. Моя мама також красивпа, і я їй колись казав, що коли виросту, то обов’язково з нею одружуся. Вона мене обнімала і відповідала, що коли я виросту, то вона буде для мене застарою, але я все одно одружуся з нею, навіть зі старенькою. Мабуть, мама про це вже забула, треба їй буде нагадати, коли приїде до мене на вихідні. Мама часто забуває про важливі речі, й їй весь час доводиться нагадувати. Вона тоді сміється і каже, що зовсім закрутилася зі своєю роботою. І навіщо їй стільки роботи? Мабуть, щоб купувати мені іграшки. У мене багато іграшок - ціла велика пачка, а коли тато привезе ще всі ті, про які розказував по телефону, то буде ще більше. Може - дві пачки!
Коли в мами була відпустка, то я приїжджав до неї в нашу хату і ми купили цуценя. Я назвав його Бімбо, як у книжці про Карлсона. Мама каже, що Бімбо багато їсть, і коли я поїхав, то він уже виріс великий. І що цуценята ростуть швидше за дітей. Але Бімбо не має будки, а мама не вміє майструвати. Тато б точно зміг зробити для нього будку. Коли ми жили всі разом, тато часто щось майстрував і обіцяв, що навчить мене. Коли він подзвонить - треба буде його запитати, як робити будку, може, він мені розкаже по телефону. Тато все вміє робити, він зміг би зробити будку навіть для динозавра, якби я його приручив.
Але динозаври - вимерли.
Динозаври
Вчора телефонував тато і сказав, що біля нього на ставку завелися динозаври. Він думає, ніби я не знаю, що динозаври вимерли. Тато часто говорить зі мною, як з маленьким, наче мені три чи чотири роки. А я вже великий, щоб не знати такого про динозаврів. Мені скоро шість. Через тиждень. А тиждень - це сім днів.
Я тепер у бабусі, бо мама мусить ходити на роботу. Вона цілий день на тій своїй роботі, до ночі. Не знаю, як вона не боїться йти додому, коли темно. Бо я боюся, але дорослим не варто в такому признаватися - сміятимуться. А це не смішно, бо вночі насправді приходять монстри. Вони сидять по кутках, залазять під ліжко і навіть можуть сховатися в шафу. Монстри існують насправді, а динозаври вимерли. Краще би було навпаки, щоб вимерли монстри, а динозаври жили, але не в тата на ставку, а біля нашої хати - я б тоді собі точно приручив одного. Мама розказувала, що колись усі домашні тварини - і собаки, і коти, і корови, і навіть кури - були дикі, жили в лісі й боялися людей. Але люди їх приручили, тобто полюбили і подружитися з ними. Я думаю, що треба було тим людям приручити динозаврів - може б, вони тоді не вимерли.
Колись, коли я ще жив із мамою і татом у нашій хаті, мама мені читала про динозаврів, у мене було про них аж три книжки. А ще ми вночі - перед тим, як сказати «Добраніч» - любили розмовляти. Мама розповідала всілякі цікаві речі: про звірів, про інші країни, про те, як поводяться чемні діти, про мій садок і про мого друга Діму, про свою роботу і те, на яких роботах працюють люди.
А тепер я в бабусі, вона не любить говорити вночі. Каже, що треба спати, а балакати краще вдень. Але хіба вдень дорослих можна щось розпитати - вони говорять тільки про свої роботи, про погоду, про президента, про те, що не знають, що приготувати на обід, і про гроші.
Я коли йду спати, то прошу бабусю не засинати раніше за мене - бо ж навколо монстри. Хоча навіть якщо вони вилізуть - хіба вона зможе їх перемогти - вона ж дівчинка. А дівчатка не бувають сильні і вони не вміють правильно тримати шаблю. Навіть мою іграшкову.
А сильний у мене тато, і він колись учив мене битися. Давно, коли ми ще жили разом. Тепер він поїхав, бо вони з мамою посварилися. Мама сказала, що вона на тата сильно-сильно образилася. Я чув, як вони цілу ніч сварилися, і зранку тато зібрав свої речі.
Тепер він мені іноді дзвонить і кожного разу каже, що купив для мене іграшку. А приїхати не може, бо не має грошей, щоб купити квиток на поїзд. Але я почекаю і він колись приїде, щоб привезти мені всі-всі ті іграшки, про які розповідає. У нього вже їх багато мало назбиратися. Як він думає їх усі завезти? Мабуть, купить велику торбу, щоб помістити. Тоді в мене буде найбільше іграшок у світі. Більше, ніж у Діми.
Не знаю, може, в Діми вже також багато іграшок - я його давно не бачив, ще коли ходив у садочок і жив у себе вдома. А тут я в садок не ходжу, та й узагалі - я скоро піду до школи. Думаю, що в школі нудто, бо там не можна гратися, треба вчитися читати, а я не хочу. Мама каже, що всі-всі люди в сіті вміють читати. А мені подобається, коли читає мама. Колись вона читала кожного вечора, коли приходила з роботи. А тато бився зі мною шаблями і включав мультики. Мультики я вже сам умію включати, читати доведеться навчитися, а от із бійками буде складно - мама каже, що дівчатка не вміють битися. Зате вони красиві. Моя мама також красивпа, і я їй колись казав, що коли виросту, то обов’язково з нею одружуся. Вона мене обнімала і відповідала, що коли я виросту, то вона буде для мене застарою, але я все одно одружуся з нею, навіть зі старенькою. Мабуть, мама про це вже забула, треба їй буде нагадати, коли приїде до мене на вихідні. Мама часто забуває про важливі речі, й їй весь час доводиться нагадувати. Вона тоді сміється і каже, що зовсім закрутилася зі своєю роботою. І навіщо їй стільки роботи? Мабуть, щоб купувати мені іграшки. У мене багато іграшок - ціла велика пачка, а коли тато привезе ще всі ті, про які розказував по телефону, то буде ще більше. Може - дві пачки!
Коли в мами була відпустка, то я приїжджав до неї в нашу хату і ми купили цуценя. Я назвав його Бімбо, як у книжці про Карлсона. Мама каже, що Бімбо багато їсть, і коли я поїхав, то він уже виріс великий. І що цуценята ростуть швидше за дітей. Але Бімбо не має будки, а мама не вміє майструвати. Тато б точно зміг зробити для нього будку. Коли ми жили всі разом, тато часто щось майстрував і обіцяв, що навчить мене. Коли він подзвонить - треба буде його запитати, як робити будку, може, він мені розкаже по телефону. Тато все вміє робити, він зміг би зробити будку навіть для динозавра, якби я його приручив.
Але динозаври - вимерли.