Vilnius
Невже я добралась про нього написати, нежданчик))
Вільнюс почався з довгої дороги та сидіння на жопі 17 годин в автобусі Берлін-Вільнюс, де було неможливо спати і шия відвалювалась. На вокзалі мене ніхто не зустрів, тому аскала телефон, звонила Тані та дізнавалась, як до неї дібратись. В центрі мене спіймала заспана Таня, накормила і далі впала спати))
А я залишилась сам на сам з чудовою собакою, яка спочатку здавалось хотіла мене зїсти, а потім я її загладила і вона не відходила від мене ні на крок. Точніше він не відходив. То був пес з дивним африканським ім'ям і розумів він здебільшого лише литовську мову.
Доречі, на рахунок Литви і всього литовського - спочатку для мене була величезна проблема правильно відміняти все литовське і не називати його латвійським. Ще веселіше було, коли мене виправляли, а я намагалась правильно повторити українською мовою і знов виходила якась лажа))
Повернемось до собаки. Вона мені так сподобалась, що я вирішила: Він обовязково повинен погуляти мене по місту. Ми взяли поводок, вдягнулись потепліше й пішли гуляти))
Гуляти з собакою по місто - це не туристична привілегія. Я відчувала себе не гостем, а повноправним членом суспільства (хоча ні слова не розуміла по їхньому. Думала, що буде зрозуміло, а неее. Але майже всі знають російську, що печально, але й зручно). Прикольно коли на тебе дивляться місцеві і сприймають тебе як одну з собі подібних.
Пес повів мене містом, затащив на високу гору, наклав кучі де тільки можна і легкий та щасливий потащив мене назад додому. Він виявився таким соціопатом;)
Завела тваринку додому (хоча, як говорилось раніше, він мене туди притащив) я пішла шлятись містом далі. Вільнюс, як і вся Литва, маленький та компактний. Все дуже близько (нагадаю, я жила в центрі міста. Спальні райони всюди спальні райони) та затишно. У них кумедні гроші Літи та недешеві сувеніри (вони славляться своїми виробами з дерева - я накупувала дерев'яних вилок та ложок - здійснилась мрія ідіота, тепер хочу тарілки). В мене була дуже дивна туристична карта, на якій половина вулиць не позначена, тому я багато блукала і інколи знаходилась.
Підвечір я з моїми впищиками (у них там 4-кімнатна квартира під кришою і купа крутого люду) поїхали на роверах на мастер-клас по Vj, де я ніц не розуміла, але познайомилась з цікавим чуваком якого звати Джаз. Він знав російську мову і мав довгі дреди - його можна було любити уже лише за це. Та сам мастер-клас був дивний і ми скоро звідти звалили, наробили чаю в термос й поїхали дивитись на нічне місто. Ввечері народ пішов тусити на тусу, та я була втомлена після важкої дороги й завалилась спатки.
Останній день на територіі Шенгенської зони пройшов в блуканям по секондах, вуличних спортивних марафонах, цікавому спілкуванні та неймовірно веселому добиранні в Мінск.
Все почалось з ранкового знайомства з цікавим персонажем з Мінска Андрієм, який приіхав стопом пізно ввечері. Він випадково став соучасником моїх гулянь посекондах і бистренько втік від мене. А я так і не дозвонилась до людини, яка їхала машиною на Мінск й вирішила іхати сама стопом. Виїхала десь в 16.00 (там години 3 їзди максимум -мені так сказали, то вони мене не знають) і та сіла на 16 тролейбус. Їхала довго і все не розуміла, чому дорога виглядає не так, як мені її описували і доіхавши до кінцевоі зрозуміла, що заїхати кудись не туди. Але відступати було пізно й не весело, я побачила поворот на Мінск й пішла в ту сторону. Йшла я містом, а не полем, як то мало бути і не розуміла, як тут стопити. На заправці мені пояснили, що я в іншому кінці міста від потрібного й підкинути до торгового центра, де "багато білорусів".
Ну, їх там наспавді було не мало, але всі вони або були повен машин або морозились мене підкинути. Години 3 я ходила по стоянці, виглядала білорусів і запитувала, чи зможуть вони мене підкинути до кордону. Вже й стемніло і похолодало. Один дядічка на крутій тачці наче погодився, але він спочатку йшов в маркет і я сиділа чекала його, коли побачила ще одну машину, запитала і була неймовірно щаслива почути відповідь)
На кордоні я була близько 21.00-22.00. Переходила його пішки і на пост-пункті несподівано зустріла Андрія (мого нового знайомого, який мав іхати наступного дня). Виявилось, що він десь о 19.00 вирішив іхати на Мінск, нормально виїхав на трасу і ось вже також на кордоні. Нагадаю, що я виїхала в 16.00. І тут знайшлась відгадка моїх блукань - я, дура, сіла на 16 тролейбус, а потрібен був 16 автобус. Зато я тепер їх розрізняю, тому що раніше з цим були проблеми;)
Далі ми вже разом перейшли кордон, постопили трохи і спіймали машину на Мінск, де ще встигли на метро. На виході метро я ще трохи постопила, змовила машину, де водій безкоштовно підкинув мене додому, послухавши розповідь моїх добирань й вирішив, що зі мною краще не звязуватись)) Дома я була близько 1 години ночі.
Ось так і закінчилась моя подорож довжиною в три тижні і шириною в життя по степам та лугам Европи. Багато чого побачила й почула, багато чого відкрила для себе, але з'явилось ще більше бажань та прагнень і питань, які чекають, щоб на них дали відповідь або не дали=)
Запись сделана с помощью m.livejournal.com.
Вільнюс почався з довгої дороги та сидіння на жопі 17 годин в автобусі Берлін-Вільнюс, де було неможливо спати і шия відвалювалась. На вокзалі мене ніхто не зустрів, тому аскала телефон, звонила Тані та дізнавалась, як до неї дібратись. В центрі мене спіймала заспана Таня, накормила і далі впала спати))
А я залишилась сам на сам з чудовою собакою, яка спочатку здавалось хотіла мене зїсти, а потім я її загладила і вона не відходила від мене ні на крок. Точніше він не відходив. То був пес з дивним африканським ім'ям і розумів він здебільшого лише литовську мову.
Доречі, на рахунок Литви і всього литовського - спочатку для мене була величезна проблема правильно відміняти все литовське і не називати його латвійським. Ще веселіше було, коли мене виправляли, а я намагалась правильно повторити українською мовою і знов виходила якась лажа))
Повернемось до собаки. Вона мені так сподобалась, що я вирішила: Він обовязково повинен погуляти мене по місту. Ми взяли поводок, вдягнулись потепліше й пішли гуляти))
Гуляти з собакою по місто - це не туристична привілегія. Я відчувала себе не гостем, а повноправним членом суспільства (хоча ні слова не розуміла по їхньому. Думала, що буде зрозуміло, а неее. Але майже всі знають російську, що печально, але й зручно). Прикольно коли на тебе дивляться місцеві і сприймають тебе як одну з собі подібних.
Пес повів мене містом, затащив на високу гору, наклав кучі де тільки можна і легкий та щасливий потащив мене назад додому. Він виявився таким соціопатом;)
Завела тваринку додому (хоча, як говорилось раніше, він мене туди притащив) я пішла шлятись містом далі. Вільнюс, як і вся Литва, маленький та компактний. Все дуже близько (нагадаю, я жила в центрі міста. Спальні райони всюди спальні райони) та затишно. У них кумедні гроші Літи та недешеві сувеніри (вони славляться своїми виробами з дерева - я накупувала дерев'яних вилок та ложок - здійснилась мрія ідіота, тепер хочу тарілки). В мене була дуже дивна туристична карта, на якій половина вулиць не позначена, тому я багато блукала і інколи знаходилась.
Підвечір я з моїми впищиками (у них там 4-кімнатна квартира під кришою і купа крутого люду) поїхали на роверах на мастер-клас по Vj, де я ніц не розуміла, але познайомилась з цікавим чуваком якого звати Джаз. Він знав російську мову і мав довгі дреди - його можна було любити уже лише за це. Та сам мастер-клас був дивний і ми скоро звідти звалили, наробили чаю в термос й поїхали дивитись на нічне місто. Ввечері народ пішов тусити на тусу, та я була втомлена після важкої дороги й завалилась спатки.
Останній день на територіі Шенгенської зони пройшов в блуканям по секондах, вуличних спортивних марафонах, цікавому спілкуванні та неймовірно веселому добиранні в Мінск.
Все почалось з ранкового знайомства з цікавим персонажем з Мінска Андрієм, який приіхав стопом пізно ввечері. Він випадково став соучасником моїх гулянь посекондах і бистренько втік від мене. А я так і не дозвонилась до людини, яка їхала машиною на Мінск й вирішила іхати сама стопом. Виїхала десь в 16.00 (там години 3 їзди максимум -мені так сказали, то вони мене не знають) і та сіла на 16 тролейбус. Їхала довго і все не розуміла, чому дорога виглядає не так, як мені її описували і доіхавши до кінцевоі зрозуміла, що заїхати кудись не туди. Але відступати було пізно й не весело, я побачила поворот на Мінск й пішла в ту сторону. Йшла я містом, а не полем, як то мало бути і не розуміла, як тут стопити. На заправці мені пояснили, що я в іншому кінці міста від потрібного й підкинути до торгового центра, де "багато білорусів".
Ну, їх там наспавді було не мало, але всі вони або були повен машин або морозились мене підкинути. Години 3 я ходила по стоянці, виглядала білорусів і запитувала, чи зможуть вони мене підкинути до кордону. Вже й стемніло і похолодало. Один дядічка на крутій тачці наче погодився, але він спочатку йшов в маркет і я сиділа чекала його, коли побачила ще одну машину, запитала і була неймовірно щаслива почути відповідь)
На кордоні я була близько 21.00-22.00. Переходила його пішки і на пост-пункті несподівано зустріла Андрія (мого нового знайомого, який мав іхати наступного дня). Виявилось, що він десь о 19.00 вирішив іхати на Мінск, нормально виїхав на трасу і ось вже також на кордоні. Нагадаю, що я виїхала в 16.00. І тут знайшлась відгадка моїх блукань - я, дура, сіла на 16 тролейбус, а потрібен був 16 автобус. Зато я тепер їх розрізняю, тому що раніше з цим були проблеми;)
Далі ми вже разом перейшли кордон, постопили трохи і спіймали машину на Мінск, де ще встигли на метро. На виході метро я ще трохи постопила, змовила машину, де водій безкоштовно підкинув мене додому, послухавши розповідь моїх добирань й вирішив, що зі мною краще не звязуватись)) Дома я була близько 1 години ночі.
Ось так і закінчилась моя подорож довжиною в три тижні і шириною в життя по степам та лугам Европи. Багато чого побачила й почула, багато чого відкрила для себе, але з'явилось ще більше бажань та прагнень і питань, які чекають, щоб на них дали відповідь або не дали=)
Запись сделана с помощью m.livejournal.com.