Сватання дівчини. Весільні прикмети
Сватання дівчини. Прийміть мене, мамо, я ваша невістка - такими словами, як не дивно, два століття тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої.
Сватання дівчини як відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам. Але вже за середньовіччя цей звичай почав сприйматися як небажана форма сватання. Певний виняток становили українці. В їхньому середовищі він, у цей час при забутий, зажив новим життям. Цьому сприяло, зокрема, те, що через постійні війни чоловіки надовго йшли з рідної домівки, а сім'ю очолювали жінки. З огляду на це зростали їхні права у родині, у тому числі пріоритет у сватанні. Недаремно тоді побутував вислів взяти замуж - замість пізнішого піти заміж.
Дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у XVIII ст.: злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.
________
Весільні прикмети:
Якщо все-таки обручка впала, перш ніж одягнути її на палець, треба взяти заздалегідь приготовлену свідками ниточку, просмикнути її через кільце, щоб вона забрала все погане, і вже потім її можна одягнути. Ниточку необхідно спалити, спалює її той, хто впустив обручку, приказуюючи «спали вогонь всі мої лиха й суми»;
Після того, як наречений надів нареченій обручку, ні їй, ні йому не можна брати порожню коробочку з-під кілець або тарілочку, на якій вона лежала. Коробочку краще узяти незаміжній подрузі або другу.
Після того, як наречена виїхала на вінчання в неї в будинку треба вимити підлоги, щоб шлюб був щасливий і тоді вона точно не повернеться жити до батьків;
Щоб нареченій добре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
Хто переступить першим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через поріг на руках.
Після весілля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вона швидко видужає.
Наречена повинна в день весілля надягти на себе щось нове, щось з "чужого плеча" (окрім фати, рукавичок і природно, нижньої білизни, панчох), щось ношене. Повинна зробити на подолі плаття або в іншому невидимому для очей місці пару стібків, бажано синіми нитками (від вроків). Взуття має бути із закритими носами.
В день вінчання батьки повинні стежити, щоб ніхто із сторонніх і гостей не поправляв одяг на молодятах.
Сватання дівчини як відгомін матріархату здавна побутувало у різних народів і не суперечило традиційним шлюбним ритуалам. Але вже за середньовіччя цей звичай почав сприйматися як небажана форма сватання. Певний виняток становили українці. В їхньому середовищі він, у цей час при забутий, зажив новим життям. Цьому сприяло, зокрема, те, що через постійні війни чоловіки надовго йшли з рідної домівки, а сім'ю очолювали жінки. З огляду на це зростали їхні права у родині, у тому числі пріоритет у сватанні. Недаремно тоді побутував вислів взяти замуж - замість пізнішого піти заміж.
Дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Про силу цієї традиції свідчить звичай, що існував у XVIII ст.: злочинця, засудженого до страти, могли помилувати, якщо котрась із дівчат висловлювала бажання взяти його за чоловіка.
Проте в міру того як зростала роль чоловіків у суспільній сфері, такі звичаї поступово забувалися. І вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.
________
Весільні прикмети:
Якщо все-таки обручка впала, перш ніж одягнути її на палець, треба взяти заздалегідь приготовлену свідками ниточку, просмикнути її через кільце, щоб вона забрала все погане, і вже потім її можна одягнути. Ниточку необхідно спалити, спалює її той, хто впустив обручку, приказуюючи «спали вогонь всі мої лиха й суми»;
Після того, як наречений надів нареченій обручку, ні їй, ні йому не можна брати порожню коробочку з-під кілець або тарілочку, на якій вона лежала. Коробочку краще узяти незаміжній подрузі або другу.
Після того, як наречена виїхала на вінчання в неї в будинку треба вимити підлоги, щоб шлюб був щасливий і тоді вона точно не повернеться жити до батьків;
Щоб нареченій добре жилося в заміжжі, сережки їй надягає щаслива заміжня подруга.
Хто переступить першим поріг будинку, той і буде господарем, тому краще, якщо наречений переносить наречену через поріг на руках.
Після весілля наречена повинна зберегти фату, щоб накривати нею хвору дитину, тоді вона швидко видужає.
Наречена повинна в день весілля надягти на себе щось нове, щось з "чужого плеча" (окрім фати, рукавичок і природно, нижньої білизни, панчох), щось ношене. Повинна зробити на подолі плаття або в іншому невидимому для очей місці пару стібків, бажано синіми нитками (від вроків). Взуття має бути із закритими носами.
В день вінчання батьки повинні стежити, щоб ніхто із сторонніх і гостей не поправляв одяг на молодятах.