Її нема вже тиждень
"Не вірю я в епідемію", - думала я, - "Це все політичний піар і не більше!!!". Чимало людей сьогодні схильні так думати.
Та ти думаєш так доти, аж поки хтось із близьких чи далеких друзів-знайомих не піде... назавжди, без вороття, і мурашки біжать по шкірі.
Їй було 23. В житті по-різному бувало, та тепер все по-іншому. У неї сім"я, у неї під серцем уже 7 місяців живе синочок...
Такий бажаний.. Життя обснувалось павутиною мрій та планів...Та обірвалося надто раптово: дурноватою, невідомо ким придуманою, епідемією.
Навдивовижу швидка та невідома пневмонія. Симптоми підступні, тихі і блискавичні. Реанімація.
У думці: "Все буде добре, то ж так придумана та епідемія," - заспокоювали рідні і близькі.
Та й сама так думала.
"Покращення нема", - констатували лікарі. - "Дитинка сильна, але краще зробити кесарів розтин, про всяк випадок!"
Не захотіла. Вона й сама народить, коли прийде на те час: синочок ще такий маленький, хай підросте.
На сьомий день відчула у лоні важкість, навіть тягар і ніби холод. Забилося серце сполохано, а в думці закралось те, про що боялась подумати:
"Помер...". Не народившись.
"Шкода, але тепер ми точно врятуємо маму,"- сказали лікарі. І помилились.
Не встигли. Вона померла разом з ним. Напевно не бажала залишати його десь - там у далеких світах...
ЇЇ нема вже тиждень.Пішла тихо,та по собі залишила смуток у серці близьких та знайомих, та рану
у серці коханого чоловіка...
А для всіх, це ще одна статистична цифра зареєстрованої смерті від епідемії проклятої чуми, невідомо ким створеної.
Її нема, вже тиждень...