Біла Церква спокутує гріхи… Дорогою ціною
Ще тиждень тому при словах „Біла Церква” українці кривилися, бо одразу на думку спадало неологізм „тітушки”. Сьогодні ж наше місто реабілітоване, але ціна такої реабілітації надзвичайно висока. 26 січня у Михайлівському Золотоверхому соборі відспівували і проводжали у останню путь Михайла Жизневського. Сина білоруського народу, який 8 років проживав у Білій Церкві і став героєм України.
Джерело: http://blogs.korrespondent.net/pro_users/blog/svidoma3/a131068
Неділя, 13:30. Михайлівська площа заповнена людьми. Їх тут десятки тисяч. Хтось не приховуючись витирає сльози, хлопці з самооборони Майдану грізно зводять брови. Багато хто в масках і шоломах. Їм потрібно бути обережними, адже ніхто не знає, чи не прийдуть за ними темної ночі силовики і чи не потягнуть на неправедний суд.
Один із найвеличніших храмів України не в змозі прийняти усіх, хто прийшов попрощатися із хоробрим білорусом. Незважаючи на мороз, натовп стоїть непорушно. З території монастиря поодинці починають з’являтися лідери опору. Віталій Кличко виходить несподівано і на площі на нього майже не звертають уваги, оскільки усі погляди прикуті до воріт під дзвіницею. Віталій роздає короткі коментарі й прямує вулицею у напрямку Софії Київської.
Невдовзі виходить Петро Порошенко, а за ним Олег Тягнибок. Порошенка оточують журналісти, але політик зупиняється біля них лише на кілька хвилин. Тягнибок не зупиняється взагалі, а одразу прямує на площу.
Серед киян, які прийшли попрощатися із Михайлом, стоїть комендант Майдану Андрій Парубій. Права рука у нього забинтована і виглядає він відверто втомленим. „Після відспівування тіло Михайла буде доставлено для прощання на Майдан, - повідомляє народний депутат, - а потім одразу його відправлять у Білорусію, де й поховають. За прахом Жизневського приїхав його батько. Загибель Михайла показує те, що у ХХІ столітті під час мирного протесту можуть вбивати бойовими кулями. Це не влада в Україні, це - банда. Ми знайдемо тих, хто стріляв і вбивав і вони будуть покарані”.
Тим часом з собору побратими виносять труну. Далеко над собором почало розноситися „Герой!”, „Слава Україні! Героям Слава!”. Труну ставлять у катафалк і процесія, яка розтягнулася більш ніж на кілометр, вирушає вулицями Києва. Коли колона проходять повз Головне управління МВС у м. Києві, люди починають скандувати „Вбивці!” і „Фашисти!”. Ті ж вигуки лунають і біля будинку СБУ.
Зробивши коло по вулицям Володимирській, Б. Хмельницького і Хрещатик жалобна хода прибуває на Майдан. Ведучий зі сцени читає вірші білоруською і українською мовами, присвячені Жизневському. Люди прощаються з хоробрим хлопцем, який став нашим земляком. Нехай не по громадянству, але по крові… По пролитій крові…
Джерело: http://blogs.korrespondent.net/pro_users/blog/svidoma3/a131068
Неділя, 13:30. Михайлівська площа заповнена людьми. Їх тут десятки тисяч. Хтось не приховуючись витирає сльози, хлопці з самооборони Майдану грізно зводять брови. Багато хто в масках і шоломах. Їм потрібно бути обережними, адже ніхто не знає, чи не прийдуть за ними темної ночі силовики і чи не потягнуть на неправедний суд.
Один із найвеличніших храмів України не в змозі прийняти усіх, хто прийшов попрощатися із хоробрим білорусом. Незважаючи на мороз, натовп стоїть непорушно. З території монастиря поодинці починають з’являтися лідери опору. Віталій Кличко виходить несподівано і на площі на нього майже не звертають уваги, оскільки усі погляди прикуті до воріт під дзвіницею. Віталій роздає короткі коментарі й прямує вулицею у напрямку Софії Київської.
Невдовзі виходить Петро Порошенко, а за ним Олег Тягнибок. Порошенка оточують журналісти, але політик зупиняється біля них лише на кілька хвилин. Тягнибок не зупиняється взагалі, а одразу прямує на площу.
Серед киян, які прийшли попрощатися із Михайлом, стоїть комендант Майдану Андрій Парубій. Права рука у нього забинтована і виглядає він відверто втомленим. „Після відспівування тіло Михайла буде доставлено для прощання на Майдан, - повідомляє народний депутат, - а потім одразу його відправлять у Білорусію, де й поховають. За прахом Жизневського приїхав його батько. Загибель Михайла показує те, що у ХХІ столітті під час мирного протесту можуть вбивати бойовими кулями. Це не влада в Україні, це - банда. Ми знайдемо тих, хто стріляв і вбивав і вони будуть покарані”.
Click to viewТим часом з собору побратими виносять труну. Далеко над собором почало розноситися „Герой!”, „Слава Україні! Героям Слава!”. Труну ставлять у катафалк і процесія, яка розтягнулася більш ніж на кілометр, вирушає вулицями Києва. Коли колона проходять повз Головне управління МВС у м. Києві, люди починають скандувати „Вбивці!” і „Фашисти!”. Ті ж вигуки лунають і біля будинку СБУ.
Зробивши коло по вулицям Володимирській, Б. Хмельницького і Хрещатик жалобна хода прибуває на Майдан. Ведучий зі сцени читає вірші білоруською і українською мовами, присвячені Жизневському. Люди прощаються з хоробрим хлопцем, який став нашим земляком. Нехай не по громадянству, але по крові… По пролитій крові…