(no subject)
Відсвяткувавши прихід Нового року на Євромайдані, хотілося продовжити відпочивати зі змістом в особливій атмосфері. А тут ще й син, знаходячись під враженням від лозунгів, почав просити показати йому Європу. А де ж побачити Європу в Україні, як не у Львові?
Їхати на один день до Львова - це все одно, що купити смачнючого торта і не куштувати його, а дивитися на вітіюваті візерунки з крему. Львів треба розпробувати, смакуючи кожен шматочок-вулицю, насолоджуючись нюансами і напівтонами. Тож необхідно заздалегідь подбати про житло і квитки. З першим питанням справи виявилися досить непоганими. Незважаючи на те, що усе більше людей намагається завітати на свята у місто Лева, винайняти квартиру чи кімнату можна, хоча потрібно посидіти в Інтернеті і з телефоном біля вуха. Ціни на подобову оренду квартир підвищуються, але якщо не шукати якихось апартаментів, то можна обійтися лише кімнатою. Таку ми знайшли у самісінькому серці міста і ціна була не дуже обтяжливою для гаманця. З квитками справа була складніша, бо виїхати із західного напрямку можливості не було - дефіцит квитків. Вихід було знайдено - вирушаємо до Львова автомобілем. Тож, якщо плануєте подібні мандрівки, то варто продумати і такий варіант, особливо коли збирається велика компанія. Або ж не відкладати справу купівлі квитка на останній момент.
Львів зустрів нас зовсім не різдвяною погодою. Снігу не було, але для автомобілістів то на краще, адже трафік дуже щільний і затори у центрі міста - звичайна справа. Авто ми запаркували на вулиці Івана Федорова і одразу поринули в атмосферу свята.
Одразу з’ясувалося, що була допущена концептуальна помилка, адже львів’яни, в переважній своїй білвьшості, люди віруючі й дотримуються традицій. А Різдво - традиційно сімейне свято, тож мешканці міста не швендяють вулицями у пошуках розваг, а йдуть до церкви, моляться, готують різдвяні страви і зустрічаються за столом у родинному колі.
Зовсім без туристичних цікавинок не обійшлося. Наприклад, було встановлено величезного Дідуха на площі Яворського. Перед тим відбулася традиційна різдвяна хода, у якій взяв участь міський голова Львова. Дідух вражає чималенькими розмірами і одразу став місцем для фотосесій. Ще б пак, адже щоб його виготовити, родина Коцюків, працівники реставраційного відділу Музею народної архітектури та побуту, працівники управління культури ЛМР та ЛКП «Ратуша-сервіс», використали близько 100 снопиків. Дідух трохи нетрадиційний, бо має вигляд кількох деревець, але пишний і привабливий. Цікава деталь - Дідух зберігався з минулого року, а цього річ він був лише реставрований. Бережуть люди свої символи.
Якщо хтось хоче поєднати відпочинок зі спортивними розвагами, то йому варто брати у Львів ковзани. Біля Ратуші був залитий каток і усі охочі могли продемонструвати свою вправність на льоду. Це - дуже непогана ідея, адже навколо встановлено велику кількість будиночків, у яких продавалися різноманітні наїдки, переважно смажені ковбаси та м'ясо й пампухи з чималим асортиментом солодких соусів. Солодощі насправді дуже смачні й мають, якщо можна вжити такий вираз, смак святкової атмосфери, а про м’ясні наїдки кулінарної рецензії не дам - не споживаю такий продукт. Тож надбані калорії можна «розкатати» на льоду.
На проспекті Свободи, від оперного театру до пам’ятника Шевченку, працював Різдвяний ярмарок. З обох кінців його завершала сцена. Одна символізувала прихід свята, а друга, Євромайданівська, нагадувала про те, що у країні не все гаразд. Асортимент у торгових точках був так само традиційно-святковий: м'ясо-коваси, глінтвейни-меди, цукерки-пряники, сувенірна продукція. Тож кожен охочий міг покуштувати що йому до душі припаде і посьорбати гарячого портеру з приправами. А ще можна було відвідати виставку льодових скульптур. Діти були у захваті, відтягнути їх від брил льоду було нелегким завданням.
А основна програма святкувань почалася 7 січня. Світило сонечко, було тепло і приємно. На вулицях - не проштовхнутися. Якщо напередодні люди сиділи по незліченних кав’ярнях і ресторанчиках, то на Різдво людське море вихлюпнулося у центр міста і затопило його. Повсюди ходили незліченні вертепи, співи і сміх лунали навколо. Вертепи були не лише на релігійні мотиви, а й модернізовані до сучасних реалій, так би мовити «на злобу дня». Тож персонажами різдвяних дійств були не лише святі й трансцендентна нечисть, а й «беркут» із «енкаведістами».
На сцені біля Ратуші відбувався конкурс вертепів, адже хотілося визначити кращих самодіяльних артистів. Але тут уже дійсно, найголовніше не перемога, а участь. Там таки визначалася краща господиня, яка спекла найсмачнішого львівського пампуха, відбувалося змагання їдунів цього львівського смаколика на швидкість. Усе це перемежовувалося жартами тілистої пані Пампухової і декламуванням серйозної поезії Василя Стуса.
Велика частина Різдвяних свят проводилася у Шевченковому гаю, де розташовано Музей народної архітектури та побуту. Там проводився фестиваль «Спалах Різдвяної звізди». На відвідувачів чекали колядування творчих колективів міста, виступи вертепів, представлення українських Різдвяних звізд, конкурси майстер-класи. Багато людей мало бажання навчитися виготовляти Дідуха чи навчитися правильно співати колядок. Оксана Сидор, одна із спів організаторів фестивалю, прокоментувала велику кількість людей, які завітали на свято: «Ми багато роботи проводимо не лише на Різдво, Великдень, але й у звичайнісінькі вихідні дні. До нас багато приїздить людей не тільки з найближчих міст, але зараз виник справжній наплив туристів із східних областей України та Європи. Люди з Польщі, Німеччини, Австрії приїздять сюди, щоб власноруч виготовити якісь українські, автентичні речі на багато чисельних майстер-класах. Ідея сьогоднішнього фестивалю не в тому, щоб подивитися на виступи і роботу майстрів, а в безпосередній участі кожного учасника в творчому процесі, чи то колядуванні, співах, танцях. Люди можуть не знати один одного, але колядуючи від хати до хати, зрештою усі відчувають себе великою українською сім’єю. В цьому є родзинка. Чи хочеться відпочити від клопотів? Ні, туристи настільки близько сприймають запропоновані ним програми, що втоми не відчуваєш. Тим паче - це життя львів’ян, ми багато проводимо різноманітних фестивалів і раді бачити якомога більше гостей, а біло церківцям хочу побажати здоров’я і родинного тепла, а все решта прибуде!»
Важко покидати Львів, адже він має магнетичну силу своєї чарівності. Не біда - до нього всього лише 500 кілометрів, а якщо закоханий у це місто, то така відстань не стане на перешкоді наступному побаченню!
Їхати на один день до Львова - це все одно, що купити смачнючого торта і не куштувати його, а дивитися на вітіюваті візерунки з крему. Львів треба розпробувати, смакуючи кожен шматочок-вулицю, насолоджуючись нюансами і напівтонами. Тож необхідно заздалегідь подбати про житло і квитки. З першим питанням справи виявилися досить непоганими. Незважаючи на те, що усе більше людей намагається завітати на свята у місто Лева, винайняти квартиру чи кімнату можна, хоча потрібно посидіти в Інтернеті і з телефоном біля вуха. Ціни на подобову оренду квартир підвищуються, але якщо не шукати якихось апартаментів, то можна обійтися лише кімнатою. Таку ми знайшли у самісінькому серці міста і ціна була не дуже обтяжливою для гаманця. З квитками справа була складніша, бо виїхати із західного напрямку можливості не було - дефіцит квитків. Вихід було знайдено - вирушаємо до Львова автомобілем. Тож, якщо плануєте подібні мандрівки, то варто продумати і такий варіант, особливо коли збирається велика компанія. Або ж не відкладати справу купівлі квитка на останній момент.
Львів зустрів нас зовсім не різдвяною погодою. Снігу не було, але для автомобілістів то на краще, адже трафік дуже щільний і затори у центрі міста - звичайна справа. Авто ми запаркували на вулиці Івана Федорова і одразу поринули в атмосферу свята.
Одразу з’ясувалося, що була допущена концептуальна помилка, адже львів’яни, в переважній своїй білвьшості, люди віруючі й дотримуються традицій. А Різдво - традиційно сімейне свято, тож мешканці міста не швендяють вулицями у пошуках розваг, а йдуть до церкви, моляться, готують різдвяні страви і зустрічаються за столом у родинному колі.
Зовсім без туристичних цікавинок не обійшлося. Наприклад, було встановлено величезного Дідуха на площі Яворського. Перед тим відбулася традиційна різдвяна хода, у якій взяв участь міський голова Львова. Дідух вражає чималенькими розмірами і одразу став місцем для фотосесій. Ще б пак, адже щоб його виготовити, родина Коцюків, працівники реставраційного відділу Музею народної архітектури та побуту, працівники управління культури ЛМР та ЛКП «Ратуша-сервіс», використали близько 100 снопиків. Дідух трохи нетрадиційний, бо має вигляд кількох деревець, але пишний і привабливий. Цікава деталь - Дідух зберігався з минулого року, а цього річ він був лише реставрований. Бережуть люди свої символи.
Якщо хтось хоче поєднати відпочинок зі спортивними розвагами, то йому варто брати у Львів ковзани. Біля Ратуші був залитий каток і усі охочі могли продемонструвати свою вправність на льоду. Це - дуже непогана ідея, адже навколо встановлено велику кількість будиночків, у яких продавалися різноманітні наїдки, переважно смажені ковбаси та м'ясо й пампухи з чималим асортиментом солодких соусів. Солодощі насправді дуже смачні й мають, якщо можна вжити такий вираз, смак святкової атмосфери, а про м’ясні наїдки кулінарної рецензії не дам - не споживаю такий продукт. Тож надбані калорії можна «розкатати» на льоду.
На проспекті Свободи, від оперного театру до пам’ятника Шевченку, працював Різдвяний ярмарок. З обох кінців його завершала сцена. Одна символізувала прихід свята, а друга, Євромайданівська, нагадувала про те, що у країні не все гаразд. Асортимент у торгових точках був так само традиційно-святковий: м'ясо-коваси, глінтвейни-меди, цукерки-пряники, сувенірна продукція. Тож кожен охочий міг покуштувати що йому до душі припаде і посьорбати гарячого портеру з приправами. А ще можна було відвідати виставку льодових скульптур. Діти були у захваті, відтягнути їх від брил льоду було нелегким завданням.
А основна програма святкувань почалася 7 січня. Світило сонечко, було тепло і приємно. На вулицях - не проштовхнутися. Якщо напередодні люди сиділи по незліченних кав’ярнях і ресторанчиках, то на Різдво людське море вихлюпнулося у центр міста і затопило його. Повсюди ходили незліченні вертепи, співи і сміх лунали навколо. Вертепи були не лише на релігійні мотиви, а й модернізовані до сучасних реалій, так би мовити «на злобу дня». Тож персонажами різдвяних дійств були не лише святі й трансцендентна нечисть, а й «беркут» із «енкаведістами».
На сцені біля Ратуші відбувався конкурс вертепів, адже хотілося визначити кращих самодіяльних артистів. Але тут уже дійсно, найголовніше не перемога, а участь. Там таки визначалася краща господиня, яка спекла найсмачнішого львівського пампуха, відбувалося змагання їдунів цього львівського смаколика на швидкість. Усе це перемежовувалося жартами тілистої пані Пампухової і декламуванням серйозної поезії Василя Стуса.
Велика частина Різдвяних свят проводилася у Шевченковому гаю, де розташовано Музей народної архітектури та побуту. Там проводився фестиваль «Спалах Різдвяної звізди». На відвідувачів чекали колядування творчих колективів міста, виступи вертепів, представлення українських Різдвяних звізд, конкурси майстер-класи. Багато людей мало бажання навчитися виготовляти Дідуха чи навчитися правильно співати колядок. Оксана Сидор, одна із спів організаторів фестивалю, прокоментувала велику кількість людей, які завітали на свято: «Ми багато роботи проводимо не лише на Різдво, Великдень, але й у звичайнісінькі вихідні дні. До нас багато приїздить людей не тільки з найближчих міст, але зараз виник справжній наплив туристів із східних областей України та Європи. Люди з Польщі, Німеччини, Австрії приїздять сюди, щоб власноруч виготовити якісь українські, автентичні речі на багато чисельних майстер-класах. Ідея сьогоднішнього фестивалю не в тому, щоб подивитися на виступи і роботу майстрів, а в безпосередній участі кожного учасника в творчому процесі, чи то колядуванні, співах, танцях. Люди можуть не знати один одного, але колядуючи від хати до хати, зрештою усі відчувають себе великою українською сім’єю. В цьому є родзинка. Чи хочеться відпочити від клопотів? Ні, туристи настільки близько сприймають запропоновані ним програми, що втоми не відчуваєш. Тим паче - це життя львів’ян, ми багато проводимо різноманітних фестивалів і раді бачити якомога більше гостей, а біло церківцям хочу побажати здоров’я і родинного тепла, а все решта прибуде!»
Важко покидати Львів, адже він має магнетичну силу своєї чарівності. Не біда - до нього всього лише 500 кілометрів, а якщо закоханий у це місто, то така відстань не стане на перешкоді наступному побаченню!