До гениального простой способ Яна Таксюра повернуть Януковича лицом к бывшему своему электорату
CОН У МЕЖИГІР’Ї, АБО КАМ’ЯНИЙ ГОСПОДАР
Лупайте сю скалу!..
Мені приснився дивний сон,
Неначе Янукович
Мов велетень із каменю стояв,
А я, котрий віддав за нього голос,
Тремчу під вітром як тендітний колос,
А далі тисячі таких лохів, як я.
Ми всі, сини мільйонного народу,
В «покращення» повірили на мить,
А він бісовській зграї дав Свободу.
Фашистська повінь! Блазні та уроди!
І велетень не хоче їх спинить.
Бо в мозок кам’яний чи у свідомість, може,
Ідея увійшла, зловивши на гачок -
Що той Червоноокий допоможе,
Що фюрера зі Львова переможе
І у господарі піде на другий строк.
І раптом блискавка! І грім, і голос справжній
Від хмар почувсь, і все аж загуло:
- Лупайте мозок цей, уперті та відважні!
Бо брешуть же технологи продажні!
Кричіть про те в гранітнеє чоло!
І ми до велетня підняли в небо руки,
І кожен став як срібная труба.
- Згадай! - кричали ми, - дітей нещасних муки,
Що катували їх бандерівські падлюки,
Якщо не спиниш тих «свободівських онуків»,
На дім твій, на синів впаде навік ганьба!
- Поглянь!- кричали ми, на рейтинги убогі!
Програєш Сєні чи Боксеру все одно,
Абрам Семенович, що ходить в синагогу,
І той на виборах прокинуть має змогу,
Коротше, с фюрером ідея - то лайно!
- Дивись! - кричали ми, - на Півдні та на Сході
Живе народ твій (не «електорат»).
І хоч кидав його ти і розводив,
Якщо нацистам скажеш твердо «Годі!»,
Як серце оживе його заводів,
Він знов підтримає, як виборець і брат.
І тут, немов тягар чи тяжка ноша
Неначе похитнула монумент,
І він сказав згори: «А як же гроші?
Сім’я, маєток, в банку трохи коштів?»
І сумно позіхнув наш президент.
А ми йому усі заспівчували,
І кожен прикусив собі язик.
Це нам достатньо хліба, там, чи сала,
А от йому потрібно ще чимало,
Бо він же, бідний, вже до того звик!
І тут я виступив, хоч до промов не майстер,
Та всі оратори принишкли в мить оту:
- Ви ж православний, згадайте Боже Царство,
Там - прах усе «міжгірське господарство».
Що скажете ви Господу Христу?»
Мовчав Господар, як могутня скеля,
А всі навкруг збудились до межі:
- До чого вже той Бог? Та що він меле?
Нам вигадки до лампочки на стелі,
Хто має щось конкретне - той кажи!
І знизу, з гущі пролунало слово:
- Як будуть ще п’ять президентських літ,
Прийдуть нові і гроші, і обнови.
І він всміхнувся ледь! А потім знову!
І нам на голови посипався граніт.
Та хмара темная закрила хмарочоси,
І місце, де той велетень стояв.
А ми гадали і гадаєм досі,
Він, справді, посміхнувсь чи нам здалося?
І я, і тисячі таких лохів, як я…
"Украинская правда"
Лупайте сю скалу!..
Мені приснився дивний сон,
Неначе Янукович
Мов велетень із каменю стояв,
А я, котрий віддав за нього голос,
Тремчу під вітром як тендітний колос,
А далі тисячі таких лохів, як я.
Ми всі, сини мільйонного народу,
В «покращення» повірили на мить,
А він бісовській зграї дав Свободу.
Фашистська повінь! Блазні та уроди!
І велетень не хоче їх спинить.
Бо в мозок кам’яний чи у свідомість, може,
Ідея увійшла, зловивши на гачок -
Що той Червоноокий допоможе,
Що фюрера зі Львова переможе
І у господарі піде на другий строк.
І раптом блискавка! І грім, і голос справжній
Від хмар почувсь, і все аж загуло:
- Лупайте мозок цей, уперті та відважні!
Бо брешуть же технологи продажні!
Кричіть про те в гранітнеє чоло!
І ми до велетня підняли в небо руки,
І кожен став як срібная труба.
- Згадай! - кричали ми, - дітей нещасних муки,
Що катували їх бандерівські падлюки,
Якщо не спиниш тих «свободівських онуків»,
На дім твій, на синів впаде навік ганьба!
- Поглянь!- кричали ми, на рейтинги убогі!
Програєш Сєні чи Боксеру все одно,
Абрам Семенович, що ходить в синагогу,
І той на виборах прокинуть має змогу,
Коротше, с фюрером ідея - то лайно!
- Дивись! - кричали ми, - на Півдні та на Сході
Живе народ твій (не «електорат»).
І хоч кидав його ти і розводив,
Якщо нацистам скажеш твердо «Годі!»,
Як серце оживе його заводів,
Він знов підтримає, як виборець і брат.
І тут, немов тягар чи тяжка ноша
Неначе похитнула монумент,
І він сказав згори: «А як же гроші?
Сім’я, маєток, в банку трохи коштів?»
І сумно позіхнув наш президент.
А ми йому усі заспівчували,
І кожен прикусив собі язик.
Це нам достатньо хліба, там, чи сала,
А от йому потрібно ще чимало,
Бо він же, бідний, вже до того звик!
І тут я виступив, хоч до промов не майстер,
Та всі оратори принишкли в мить оту:
- Ви ж православний, згадайте Боже Царство,
Там - прах усе «міжгірське господарство».
Що скажете ви Господу Христу?»
Мовчав Господар, як могутня скеля,
А всі навкруг збудились до межі:
- До чого вже той Бог? Та що він меле?
Нам вигадки до лампочки на стелі,
Хто має щось конкретне - той кажи!
І знизу, з гущі пролунало слово:
- Як будуть ще п’ять президентських літ,
Прийдуть нові і гроші, і обнови.
І він всміхнувся ледь! А потім знову!
І нам на голови посипався граніт.
Та хмара темная закрила хмарочоси,
І місце, де той велетень стояв.
А ми гадали і гадаєм досі,
Він, справді, посміхнувсь чи нам здалося?
І я, і тисячі таких лохів, як я…
"Украинская правда"