Галицайский поэт Степан Галь о причинах судебного проигрыша Фарион: «Всему виной любовь»
Пресс-служба Запорожского комитета КПУ сообщает, что нардеп-коммунист Александр Зубчевский выиграл суд у нардэпкы от «Свободы» Ирыны Фарион.
Напомню, что скандал между упомянутыми персонажами разразился еще несколько месяцев тому на заседании комитета ВР по вопросам науки и образования, где Зубчевский отказался выступать на держимове. За это Фарион грозилась на подать «украиножэра» в суд.
Последний, в свою очередь, собрал "многочисленные доказательства хамства и оскорблений», которые легли уже в основу его иска: «Это касается печатных СМИ, интернет изданий, а также телевизионных выступлений Ирины Фарион, в которых она с энтузиазмом выступала и хамила. Теперь настал черед «галичанской интеллигентке» ответить за свои слова». Он также отметил, что в случае удовлетворения иска вся взысканная сумма будет направлена в русскоязычные школы.
И вот 24 сентября Шевченковский райсуд Львова частично удовлетворил иск Зубчевского к Ирине Фарион. Суд признал оскорбительными слова Ирины Фарион, публично прозвучавшие в адрес Александра Зубчевского. Кроме этого, суд частично удовлетворил моральный ущерб. Исходя из решения суда, Ирина Фарион должна выплатить Александру Зубчевскому 20 тыс. грн. морального ущерба и 2 тыс. грн. судебных издержек. Все деньги, полученные от Ирины Фарион, будут перечислены на поддержку школ с русским языком обучения в западной Украине и Запорожской области: «Сумма, которая поступит от «свободовки», послужит хорошим подспорьем для развития русскоязычных школ».
Последние события, связанные с Ириной Фарион, вдохновили тонкого психологического поэта Степана Галя исследовать истоки ее патологической русофобии женщины, которая борется с русскими именами, но сама отказывается от украинского имени «Ярына», носит брелки в виде матрёшек (см. фото от varianty.net) и млеет от Лепса. Автор приходит к парадоксальному (впрочем - не для психиатров) выводу - всему виной любовь!
Впрочем, судите сами:
ДУМА ПРО ЯРИНУ
Де схилилася калина,
Де дніпрові води,
Іде собі сиротина,
Дівчина Ярина.
Мала колись вроду,
Мала колись долю,
А тепер, убога,
Мов сліпа іде край дороги,
Та зітха від болю.
Щось шепоче: «Промову…
Дозвольте сказать промову
Про мову…»
Що тобі, голубко? Що тобі, дівчино?
В чому горя причина?
Чом ти ходиш край дороги
Неначе причинна*?
Чи ворожка поробила, чи може…
Мовчить бідна Ярина,
Що була колись гожа,
А тепер сиротина безвинна.
Та ми знаєм, та розкажем.
Не в тому причина,
Що ворожка вчинила.
Не ворожка, а ворожа
Тут діяла сила.
Одне слово - полюбила,
Полюбила Ярина
Хлопця молодого,
Із столиці, городського.
Якось йдуть вони в купочці
Через Дніпро по мосту,
А той хлопець і каже:
«Приходь, Ярино, до мене в гості.
Покажу тебе татові та мамі».
Зраділа голубка, прибігла додому
У щасливій нестямі.
Готуватися стала,
Книжок перечитала чимало.
Грушевського твори
Туди й назад по два рази,
Статей Петлюриних гори.
І виписала звідти
Найбільш дотепнії фрази.
Вивчила напам’ять
Славний шлях Мазепи Івана.
І пішла молода, рум’яна
Туди, де жив коханий.
А там! А там, і згадувать страшно,
Що бачить Ярина!
По стінах картини
Та портрети Тургенєва, Лєрмонто̀ва,
Та царські особи - Павло, Катерина.
Та й самі мама й тато
А ні звуку про Європу чи про НАТО.
А тільки через слово: «Нєпрємєнно»,
«Отмєнно» і навіть «всєнєпрємєнно».
І він, голуб коханий, туди ж:
«Мамочка, а пазвольтє мнє чашечку чаю…».
Бідна, бідна Ярина!
Отаке жахливе стрічає.
Потрапила сиротина
Немов до полону
У п’яту колону!
А ті, хазяї, сидять собі, теревенять
Про Достоєвського, Данілєвського,
«Пєрєдвіжніков», «оскорбльонних-уніженних»,
Чай свій ворожий п’ють.
І в якусь лиху хвилину
Чує наша Ярина
Дивнеє слово - «отнюдь».
Мов набат, мов дзвін
Вдарило у свідомість: «Отнюдь!».
Захиталася убога,
Та й поплила край дороги.
Нічого не бачить,
Нічого їй, бідній, не чуть,
Тільки одне кляте «отнюдь».
З тої пори ходить сердешна Ярина,
По селах та містах.
Усюди, як бачить калину,
Зупиниться, стоїть у сльозах…
Отак-то!
Кохайтеся, молодії,
Кохайтесь, така ваша природа,
Тут усе по закону.
Та не кохайтеся, голубки,
Із парубками п’ятиколонними!
Бо втратите вроду
Через Рахманінова та Скрябіна,
Та той «Мір іскусства».
Таке в житті бува часто-густо.
А що ж із нашою сиротиною?
Бідною Яриною?
І досі мандрує Україною.
То в Донецьку шахтарям,
То в Одесі морякам
Чи то лекцію хоче прочитать,
Чи сказати промову.
Щось лопоче про мову,
Про підриви основи.
Слова летять мов полова,
Ніхто не слуха бідної Ярини,
Бо воно ж причинне…
Одним словом,
Через ворожії чари
Не зовсім воно здорове.
Напомню, что скандал между упомянутыми персонажами разразился еще несколько месяцев тому на заседании комитета ВР по вопросам науки и образования, где Зубчевский отказался выступать на держимове. За это Фарион грозилась на подать «украиножэра» в суд.
Последний, в свою очередь, собрал "многочисленные доказательства хамства и оскорблений», которые легли уже в основу его иска: «Это касается печатных СМИ, интернет изданий, а также телевизионных выступлений Ирины Фарион, в которых она с энтузиазмом выступала и хамила. Теперь настал черед «галичанской интеллигентке» ответить за свои слова». Он также отметил, что в случае удовлетворения иска вся взысканная сумма будет направлена в русскоязычные школы.
И вот 24 сентября Шевченковский райсуд Львова частично удовлетворил иск Зубчевского к Ирине Фарион. Суд признал оскорбительными слова Ирины Фарион, публично прозвучавшие в адрес Александра Зубчевского. Кроме этого, суд частично удовлетворил моральный ущерб. Исходя из решения суда, Ирина Фарион должна выплатить Александру Зубчевскому 20 тыс. грн. морального ущерба и 2 тыс. грн. судебных издержек. Все деньги, полученные от Ирины Фарион, будут перечислены на поддержку школ с русским языком обучения в западной Украине и Запорожской области: «Сумма, которая поступит от «свободовки», послужит хорошим подспорьем для развития русскоязычных школ».
Последние события, связанные с Ириной Фарион, вдохновили тонкого психологического поэта Степана Галя исследовать истоки ее патологической русофобии женщины, которая борется с русскими именами, но сама отказывается от украинского имени «Ярына», носит брелки в виде матрёшек (см. фото от varianty.net) и млеет от Лепса. Автор приходит к парадоксальному (впрочем - не для психиатров) выводу - всему виной любовь!
Впрочем, судите сами:
ДУМА ПРО ЯРИНУ
Де схилилася калина,
Де дніпрові води,
Іде собі сиротина,
Дівчина Ярина.
Мала колись вроду,
Мала колись долю,
А тепер, убога,
Мов сліпа іде край дороги,
Та зітха від болю.
Щось шепоче: «Промову…
Дозвольте сказать промову
Про мову…»
Що тобі, голубко? Що тобі, дівчино?
В чому горя причина?
Чом ти ходиш край дороги
Неначе причинна*?
Чи ворожка поробила, чи може…
Мовчить бідна Ярина,
Що була колись гожа,
А тепер сиротина безвинна.
Та ми знаєм, та розкажем.
Не в тому причина,
Що ворожка вчинила.
Не ворожка, а ворожа
Тут діяла сила.
Одне слово - полюбила,
Полюбила Ярина
Хлопця молодого,
Із столиці, городського.
Якось йдуть вони в купочці
Через Дніпро по мосту,
А той хлопець і каже:
«Приходь, Ярино, до мене в гості.
Покажу тебе татові та мамі».
Зраділа голубка, прибігла додому
У щасливій нестямі.
Готуватися стала,
Книжок перечитала чимало.
Грушевського твори
Туди й назад по два рази,
Статей Петлюриних гори.
І виписала звідти
Найбільш дотепнії фрази.
Вивчила напам’ять
Славний шлях Мазепи Івана.
І пішла молода, рум’яна
Туди, де жив коханий.
А там! А там, і згадувать страшно,
Що бачить Ярина!
По стінах картини
Та портрети Тургенєва, Лєрмонто̀ва,
Та царські особи - Павло, Катерина.
Та й самі мама й тато
А ні звуку про Європу чи про НАТО.
А тільки через слово: «Нєпрємєнно»,
«Отмєнно» і навіть «всєнєпрємєнно».
І він, голуб коханий, туди ж:
«Мамочка, а пазвольтє мнє чашечку чаю…».
Бідна, бідна Ярина!
Отаке жахливе стрічає.
Потрапила сиротина
Немов до полону
У п’яту колону!
А ті, хазяї, сидять собі, теревенять
Про Достоєвського, Данілєвського,
«Пєрєдвіжніков», «оскорбльонних-уніженних»,
Чай свій ворожий п’ють.
І в якусь лиху хвилину
Чує наша Ярина
Дивнеє слово - «отнюдь».
Мов набат, мов дзвін
Вдарило у свідомість: «Отнюдь!».
Захиталася убога,
Та й поплила край дороги.
Нічого не бачить,
Нічого їй, бідній, не чуть,
Тільки одне кляте «отнюдь».
З тої пори ходить сердешна Ярина,
По селах та містах.
Усюди, як бачить калину,
Зупиниться, стоїть у сльозах…
Отак-то!
Кохайтеся, молодії,
Кохайтесь, така ваша природа,
Тут усе по закону.
Та не кохайтеся, голубки,
Із парубками п’ятиколонними!
Бо втратите вроду
Через Рахманінова та Скрябіна,
Та той «Мір іскусства».
Таке в житті бува часто-густо.
А що ж із нашою сиротиною?
Бідною Яриною?
І досі мандрує Україною.
То в Донецьку шахтарям,
То в Одесі морякам
Чи то лекцію хоче прочитать,
Чи сказати промову.
Щось лопоче про мову,
Про підриви основи.
Слова летять мов полова,
Ніхто не слуха бідної Ярини,
Бо воно ж причинне…
Одним словом,
Через ворожії чари
Не зовсім воно здорове.