кто к нам с мєчом?
5 квітня 1242 року відбулось так зване Льодове Побоїще - битва між рицарями Тевтонського ордену (в т.ч. Лівонськими рицарями-меченосцями) та військом новгородського князя Олександра Невського
всі вчили історію, бачили кіно і менш-більш в курсі про "найбільшу битву раннього середньовіччя, що положила край хрестоносній агресії"
однак насправді про настільки епохальне значення битви в ті дні ніхто не знав
в І Новгородському літописі
і напали на полк німці й чудь, і пробилися "свинею" крізь нього, і була тут велика січа німцям і чуді. Бог же і свята Софія, і святі мученики Борис і Гліб, заради яких новгородці кров свою пролили, - тих святих великими молитвами Бог допоміг князю Олександру, і німці тут впали, а чудь бігла, і гнавши, били їх сім верст - до Соболицького берега; і впало чуді без ліку, а німців 400 чоловік, а 50 взяли в полон і привели до Новгорода. а билися місяця квітня в 5 день, на пам'ять святого мученика Клавдія, на Похвалу святої Богородиці, в суботу
псковські літописи теж скромно описують подію, в Першому згадується лише, що битва відбулась «на леду», а противників Олександр «овы изби и овы, связавъ, босы поведе по леду». ІІІ літопис додає: «паде Немец ратманов 500, а 50 их руками изымаше, а Чюдь побеже; и поиде князь по них, секуще 7 верстъ по озеру до Собилицкого берега, и Чюди много победи, имь же несть числа, а иных вода потопи»
навіть Лаврентівський літопис, базований на великокняжих списках 1281 року, складених в період князювання Дмитрія, сина Олександра Невського, згадує про "побоїще" дуже лаконічно:
«в лето 6 750 ходи Александръ Ярославичь с Новъгородци на Немци и бися с ними на Чюдъскомъ езере у Ворониа камени. и победи Александръ, и гони по леду 7 верст секочи их»
що певним чином свідчить, яке значення результатам битви надавали найближчі потомки Олександра Невського
вже й не дивно, що Іпатьївський літопис, що відображав хроніку галицько-волинських земель, князі яких були досить ворожо настроєні щодо Невського, взагалі не згадує про цю грандіозну битву
записи з джерел іншої сторони ще применшили масштаб битви на Чудському озері. з Лівонської рифмованої хроніки: «з обох сторін вбиті падали на траву. ті, хто був у війську братів, опинилися в оточенні ...мабуть, шістдесят осіб одного німця атакувало. брати завзято билися. все ж таки їх подолали ...вони змушені були відступити ...там двадцять братів залишилося убитими і шестеро потрапили в полон»
такі різні числа деякі російські історики пояснюють тим, що новгородські літописці записали повне число втрат (своїх не подавши взагалі), а лівонський хронікер врахував тільки повноправних рицарів ордену, та якби там не було масштаб "побоїща" був меншим від Невської битви двома роками раніше, битви під Шауляєм в 1236 році, коли литовці розгромили війська ордену (причому загинув магістр), а Раковорську битву, що відбулась через 26 років, новгородський літописець описав так: «бысть страшно побоище, яко не видали ни отци, ни деди»
ні Соловйов, ні Костомаров, ні Платонов в своїх працях не дають ніяких оцінок битві і обмежуються цими ж скупими рядками з джерел
десь втричі більше пише історик Хітров, однак це можна пояснити досить специфічним підходом: «к великому сожалению, в рассказе о св. Александре Невском нам приходится довольствоваться скудными историческими известиями, поскольку летописные известия о лицах и событиях XIII и XIV веков кратки, отрывочны и сухи. в этих условиях, единственное средство сколько-нибудь помочь горю - это самому автору проникнуться глубоким благоговением и любовью к предмету изображения и чутьем сердца угадать то, на что не дают ответа соображения рассудка»
дуже показовим є те, що докладні описи Льодового побоїща у другій половині XIX - початку XX століття даються переважно в гімназійних підручниках і популярних нарисах, призначених для обивателя, який цікавиться російською історією. в університетських ж курсах лекцій (Ключевського та ін.) цей сюжет, як правило, згадується побіжно або взагалі відсутній. чи то його доленосне значення для історії було не зовсім зрозуміло кваліфікованим вченим, чи то ця подія і справді не була для історії настільки важливою...
до речі, хрестоносці теж не знали, що їх експансія на схід була зупинена на Чудському озері
пройшло ще майже 170 років, поки польсько-литовсько-руські війська розбили їх при Ґрюнвальді
переоцінка ролі Льодового побоїща відбулась у радянські часи
в 1937 році було надруковано кіносценарій "Русь" Ейзенштейна і Павленка, який історик Тихомиров у своїй рецензії назвав коротко: «знущання над історією»
після деяких поправок за сценарієм було знято фільм "Александр Невский", який однак відразу відправився на полицю, очевидно, щоб не псувати відносини з Німеччиною. дорогу на екран йому відкрила війна, автори були нагороджені Сталінськими преміями
в цих обставинах міф продовжував набирати нових барв: «победа на Чудском озере - Ледовое побоище - имела огромное значение для всей Руси, для всего русского и связанных с ним народов, так как эта победа спасала их от немецкого рабства. значение этой победы, однако, еще шире: она имеет международный характер»
на цьому фоні досить зваженим виглядає коментар англійського дослідника Джона Фаннела з його книги "Криза середньовічної Русі"
«...чи була ця перемога настільки великою? стала вона поворотним моментом в російській історії? чи це просто митрополит Кирило або хтось інший, хто написав "Житіє", роздув значення перемоги Олександра, щоб затушувати в очах своїх сучасників запопадливість князя перед татарами? як завше, джерела того часу не допомагають дати відповідь на такого роду запитання ...претензію Олександра представити себе могутнім захисником проти німецької і особливо папської агресії з заходу не можна розглядати з тієї серйозністю, з якою це намагаються робити багато радянських істориків, особливо ті, хто писав під час і безпосередньо після Другої світової війни»
по статті Ігоря Данилевського "Льодове побоїще - зміна образу"