Мій кисень
Деякі люди дарують енергію і вдоволення просто, коли за ними спостерігаєш)) Вони, немов сонце, яке навесні всіх розслабляє і змушує посміхатися)) А коли, за якихось обставин, ці люди поза полем зору, то туга неймовірна настає... Дні минають дарма, життя стає неповним і тоді, збираючи в голові всі спогади: погляди, рухи, звукові вібрації, дотики, ти намагаєшся сконструювати з детальок те, що власне стимулює найбільше і найефективніше... Небо сіріє, а ти вже зі страху не можеш згадати обличчя і образ в агонії помирає... Нащастя моє життя завжди має хеппі енд)) І спочатку ти бачиш бажаний об'єкт, що йде геть, потім, вже без надії, біля світлофору, де червоні цифри відраховують час, який дається на підзарядку до наступної зустрічі і, коли ти ніби вже більш менш прийшла до тями, він обганяє тебе у гонці до метро))) Ти милуєшся рівно стільки, скільки дозволяє жорстокий і вічно поспішаючий натовп, серце б'ється у ритмі його швидкої, навіть, трохи знервованої ходи і, що приємніше за все, ти не прискорюєш крок, ти просто відпускаєш)) Нехай біжить по своїм справам, ти ще побачиш його, бо у нас завжди є все необхідне для життя, а він кисень))