СТМ XVII
мені завжди було дуже сумно повертатись додому із різних там санаторіїв і дитячих таборів. чьо там, я взагалі вдома страшно не люблю бути. а тут такий контраст: друзі-розваги-спілкування-події цілими днями, весело, а потім - раз - і чотири стіни, і тиша. і все.
звісно, проходить декілька днів, все устаканюється, і знову вливаєшся в свою рутину (реферат на четвер, стаття на семінар на середу, робота, ще один семінар, кандіспит...), перестаєш годинами гортати фотки. але це буде потім.
коли вночі плюс три (а вдень цілих сім), коли вічно холодддно і дощить, коли спиш під трьома ковдрами і в двох парах шкарпеток, коли кава зранку, чай-чай-чай вдень і коньяк навечір, коли старі друзі і нові знайомі, коли весело і душевно, коли відбій о п*ятій, а підйом о восьмій тридцять - це все мій сімнадцятий "ірпінь".
звісно, проходить декілька днів, все устаканюється, і знову вливаєшся в свою рутину (реферат на четвер, стаття на семінар на середу, робота, ще один семінар, кандіспит...), перестаєш годинами гортати фотки. але це буде потім.
коли вночі плюс три (а вдень цілих сім), коли вічно холодддно і дощить, коли спиш під трьома ковдрами і в двох парах шкарпеток, коли кава зранку, чай-чай-чай вдень і коньяк навечір, коли старі друзі і нові знайомі, коли весело і душевно, коли відбій о п*ятій, а підйом о восьмій тридцять - це все мій сімнадцятий "ірпінь".