мабуть, найважчі 10 днів.
Сон став надмірно неспокійним. І хоча за останній тиждень я багато своїх емоцій переосмислила і вгамувала, біль і тривога не проходить.
Мені дуже важко дивитися в очі і приховувати правду, не знаю навіть чи змогла б я збрехати, якби бабуся запитала мене відверто, мабуть - ні. Але вона не питає.
Ще важче від того, що мені прийшлось поїхати. Знаю, що моя присутність нічого не змінить, але впевнена, що допомогла б! Докоряю собі за те, що можу їсти, що можу спати. За те, що я продовжую ходити на роботу, бо прийнято, що це необхідність!
Сьогодні вона сказала мені: "Забери мене з собою", - і я на правду заледве стримала сльози, бо дуже хотіла забрати її.
Мені дуже важко дивитися в очі і приховувати правду, не знаю навіть чи змогла б я збрехати, якби бабуся запитала мене відверто, мабуть - ні. Але вона не питає.
Ще важче від того, що мені прийшлось поїхати. Знаю, що моя присутність нічого не змінить, але впевнена, що допомогла б! Докоряю собі за те, що можу їсти, що можу спати. За те, що я продовжую ходити на роботу, бо прийнято, що це необхідність!
Сьогодні вона сказала мені: "Забери мене з собою", - і я на правду заледве стримала сльози, бо дуже хотіла забрати її.