Зимові Мармароси
Тиждень тому я ходив з групою на Мармароський хребет.
Через підвищену скелястість, цей гірський масив ще називають "Гуцульськими Альпами". Найвища вершина - гора Фаркеу(1961 м), що знаходиться на території Румунії, але її добре видно з гори Поп-Іван, по якому проходить лінія україно-румунського кордону. Попіван Мармароський (1936 м) - неповторна скеляска вершина, на неї ми і планували піднятись.
Цікаво, що гору називають по різному. На мапах переважає назва Піп-Іван, але походження явно складніше, ніж просто "піп Іван". Місцеві її називають Попіван. Мені більше імпоную версія, що наввано вершину так через те, що через численні скелі, тут "вітер віє, попіває”. Коли реєструвались в Рахові у рятувальників, то вершину нам записали як "Попі-ван")
Коли виїжджали з Києва, я знав, що в горах напередодні випало купа снігу, тому розумів, що план вилазки - піднятись на Піп - досить умовний, адже навіть по-пояс у снігу далеко не зайдеш.
Рятувальники на маршрут зареєстрували нашу групу, з попередженням про лавинну небезпеку, а от прикордонники скасували дозвіл, що дали напередодні. Типу, щоб не брати на себе відповідальність.
Дорога вздовж потоку Білий накатана до лісорубки. Далі йшли трохи нижче, ніж по-коліна в снігу, місцями провалювались по-пояс і вище.
Першого дня мали дійти до колиби "біля автобуса". Але не дійшли, і заночували в наметах біля річки.
Наступного дня йти було переважно, легше, було сонячно і тепло(на сонці)
До колиб під Попом не встигали, тому знову ночували на наметах у дуже мальовничому місці, з панорамою на Берлибашку і Попіван Мармароський:
ввечері, коли будували стіни із сінгу навколо табору, зясувалось, що під нами до 2-х метрів снігу:) добре, що він встиг трохи влежатись, і не так провалювався. Але темпи руху виявились не такими, як планувалось, тому вирішили наступного дня сходити радіально на Берлибашку(1733 м) - ближню вершину Мармароського масиву.
Зранку Сергій запитав, чи не знаємо ми, хто це вночі проходив повз табір, привітався, і пішов далі? Ніхто крім нього не чув голосів. Але все-ж таки ми тішили себе думкою, що хтось вночі протоптав стежку в снігу може до самого Попа, думали вже повернутись до початкового плану. Але, пройшовши 100 метрів по слідах, які ми витоптали ще вчора в пошуках місця стоянки, опинились перед цілиною:) Отже, почулося.
Що вище - то красивіше вбрання у ялинок
початок підйому на Берлибашку
на задньому плані - Пів-Іван Мармароський
між Попіваном і Фаркеу:
на вершині:
види з гори на Фаркеу:
на Петрос Мармароський і Чорногору:
вітер на хребті:
спуск:
на фоні Фаркеу:
на ночівлю зупинились в колибі. Всередині є буржуйка, але всі спроби її розтопити закінчились повною хатою диму. Тоді звернули увагу на драбину і тичку, позаду від хати. Я пробив снігову пробку в димарі і вогонь татріщав у пічці:) було досить тепло
інтер*єр:
Зранку спустились в Ділове:
деревяна церква в Діловому:
вокзал у Рахові
Кілька автобусів, що мали їхати на рахів, не прийшли. в результаті, їхали на рейсовому бісі з запізненням в 5 хвилин на поїзд:)
За доплату водій походився зекономити 5 хв, але закипів:))
Тому останніх 40 км їхали на таксі всь час більше за 100. це була найекстримальніша частина дороги, але на поїзд ми таки встигли
фото мої, крім 2,10,11,12,13, 17,18,20 - фотограф - slood
Через підвищену скелястість, цей гірський масив ще називають "Гуцульськими Альпами". Найвища вершина - гора Фаркеу(1961 м), що знаходиться на території Румунії, але її добре видно з гори Поп-Іван, по якому проходить лінія україно-румунського кордону. Попіван Мармароський (1936 м) - неповторна скеляска вершина, на неї ми і планували піднятись.
Цікаво, що гору називають по різному. На мапах переважає назва Піп-Іван, але походження явно складніше, ніж просто "піп Іван". Місцеві її називають Попіван. Мені більше імпоную версія, що наввано вершину так через те, що через численні скелі, тут "вітер віє, попіває”. Коли реєструвались в Рахові у рятувальників, то вершину нам записали як "Попі-ван")
Коли виїжджали з Києва, я знав, що в горах напередодні випало купа снігу, тому розумів, що план вилазки - піднятись на Піп - досить умовний, адже навіть по-пояс у снігу далеко не зайдеш.
Рятувальники на маршрут зареєстрували нашу групу, з попередженням про лавинну небезпеку, а от прикордонники скасували дозвіл, що дали напередодні. Типу, щоб не брати на себе відповідальність.
Дорога вздовж потоку Білий накатана до лісорубки. Далі йшли трохи нижче, ніж по-коліна в снігу, місцями провалювались по-пояс і вище.
Першого дня мали дійти до колиби "біля автобуса". Але не дійшли, і заночували в наметах біля річки.
Наступного дня йти було переважно, легше, було сонячно і тепло(на сонці)
До колиб під Попом не встигали, тому знову ночували на наметах у дуже мальовничому місці, з панорамою на Берлибашку і Попіван Мармароський:
ввечері, коли будували стіни із сінгу навколо табору, зясувалось, що під нами до 2-х метрів снігу:) добре, що він встиг трохи влежатись, і не так провалювався. Але темпи руху виявились не такими, як планувалось, тому вирішили наступного дня сходити радіально на Берлибашку(1733 м) - ближню вершину Мармароського масиву.
Зранку Сергій запитав, чи не знаємо ми, хто це вночі проходив повз табір, привітався, і пішов далі? Ніхто крім нього не чув голосів. Але все-ж таки ми тішили себе думкою, що хтось вночі протоптав стежку в снігу може до самого Попа, думали вже повернутись до початкового плану. Але, пройшовши 100 метрів по слідах, які ми витоптали ще вчора в пошуках місця стоянки, опинились перед цілиною:) Отже, почулося.
Що вище - то красивіше вбрання у ялинок
початок підйому на Берлибашку
на задньому плані - Пів-Іван Мармароський
між Попіваном і Фаркеу:
на вершині:
види з гори на Фаркеу:
на Петрос Мармароський і Чорногору:
вітер на хребті:
спуск:
на фоні Фаркеу:
на ночівлю зупинились в колибі. Всередині є буржуйка, але всі спроби її розтопити закінчились повною хатою диму. Тоді звернули увагу на драбину і тичку, позаду від хати. Я пробив снігову пробку в димарі і вогонь татріщав у пічці:) було досить тепло
інтер*єр:
Зранку спустились в Ділове:
деревяна церква в Діловому:
вокзал у Рахові
Кілька автобусів, що мали їхати на рахів, не прийшли. в результаті, їхали на рейсовому бісі з запізненням в 5 хвилин на поїзд:)
За доплату водій походився зекономити 5 хв, але закипів:))
Тому останніх 40 км їхали на таксі всь час більше за 100. це була найекстримальніша частина дороги, але на поїзд ми таки встигли
фото мої, крім 2,10,11,12,13, 17,18,20 - фотограф - slood