Наповнити ранок подіями можна в тому разі, якщо на самому початку ранку дуже сильно залажати. В такому разі процес вичерпування гівна з власного життєвого човна може принести вдосталь і цікавості, і яскравих вражень.
Все почалося ще учора, коли отримав завдання транспортувати пакет з деякими речами зі Львова до Києві для
witch_leticia Обставини спання та ранкового прокидання, а також моє персональне мудуйобство, дозволили мені успішно забути пакет у вагоні. І згадати про пекет рівно тоді, коли мєлєнно вагони упливалі вдаль. В душі тремтіло дивне передчуття, мовляв «встрєчі с німі ти уже нє жді».
В довідці вокзалу сказали , що мій поїзд - то Трускавець-Дебальцево. Тобто, транзитний. Тобто, навіть не належний до південно-Західної залізниці. Піздєц, тобто. Дали якийсь номер телефону, але не дали самого телефону - зі своєю завбачливо розрядженою батареєю я міг дзвонити хіба в рельсу, благо, на вокзалі їх було багато. Я все ж таки іще спробував здійснити шалені кидки з метою якось вийти на той дідьковий поїзд, але після кількох невдач здався і вирішив, що для початку мушу: 1) скинути вдома речі; 2) зарядити телефон.
В гуртожитку передусім попередив про ситуацію
witch_leticia. Пообіцяв всьо возмєстіть, хоча сам розумів, що або я якось дістану той пакунок, або хана, бо зайвого бабла на нові чоботи для Летиції в мене явно немає.
Інтернет надав мені надію одразу: виявилось, що довідка вокзалу якось неправильно довідалася про маршрут поїзда - він, на щастя, мав курсування Львів-Київ. Тобто, формально, мав іще лишатися у Києві. Телефонна довідка, узята з uz.gov.ua, вислухала мене і дала номер телефону якоїсь іншої довідки. Якась інша довідка вислухала мене і дала номер довідки відстійника поїздів. Довідка відстійника вислухала мене і сказала, що мій поїзд стоїть на 40-й колії. Там же порадили підійти в саму установу, звідти вийти на начальника поїзда, а від нього - на свого провідника. Я чесно так і збирався робити.
Найближче до будинку, що уособлював бюрократичну складову відстійника, було йти від метро Політехнічний інститут. Для цього потрібно було йти по території самого відстійника. Десь наприкінці шляху я побачив біля однієї з колій надпис «40», який міг означати або номер колії, або назву нового хеві-метал гурту. А так як я не знав жодного хеві-метал гурту з назвою «40», вирішив піти і знайти свій поїзд, вагон і, врешті, не свій пакунок.
Тут відбулось правопорушення номер 1 - я пішов на територію, заборонену для сторонніх. Поїзд виявився таки тим самим моїм нічним транспортером, що так невчасно покинув мене вранці.
Далі я просто знайшов свій вагон і постукав у його стінку. Реакції не було. Я виліз до дверей у вагон і сильно постукав у двері. Реакції не було. Я спробував відкрити двері і це вийшло. Це було друге правопорушення - проникнення всередину вагону. Я зайшов у тамбур і постукав у внутрішні двері вагону. Реакції не було. Я зайшов у вагон і підійшов до свого місця. Ніякого пакунку там не було. Тому я підійшов до дверей купе провідника і ще раз постукав туди. Реакції не було. Тому я відкрив двері купе провідника, глянути чи він там є. Спостереження показало, що він там не є, а, швидше іншого, є не там. Але було деякі речі, у більшості - його ж, але не лише. «Не лише» і було моїм-немоїм пакунком. Тоді я забрав пакунок з купе провідника, зачинив вагон, привітався з дядьком у формі провідника, який проходив у цей час повз, і неспішно покинув місце злочину. Це, себто викрадання пакунку з купе провідника, стало третім і останнім за ранок правопорушенням. І паритися з бюрократами, виявилось, необхідності не було:)
Якщо спершу серйозно налажати, то потім можна з геройством подолати наслідки власних же дій. А коли ситуація розгрібається - з’являється почуття власної гідності та щира радість, мовляв, вз’їбав усіх, та, знову вз’їбав усіх. Хоч по суті вз’їбав лише наслідки власних дій.
Загалом, дрібниця, а приємно:)">