моя.моє
Чи можна бути готовою/готовим до війни?.. Ті хлопці й дівчата, які свідомо йдуть у бій, стають на блокпости, записуються у військкоматах - хто вони? Що в них? Чи ця країна давала їм підстави любити її? Чи ця країна коли-не будь компенсує їм?
І я розумію, що це і є сила і любов, неперсоналізована, безумна й безумовна. А можливо навпаки - персоналізована в дітях і дружинах, батьках і рідних, обумовлена потребою справедливості, визначена в термінах народу й громадянства.
Хочеться відростити великі крила: сталеві згори, м'які й ніжні зсередини. Щоб накрити ними мою країну і її людей. Невидимі людям крила. Під якими людям, замість купувати бронежилети й пристрої нічного бачення, хотілося б купувати книги, велосипеди, путівки до моря і фарби для писання полотен. Це були б крила, що не обмежують сонце й повітря. Але крила, які б охороняли, захищали...
Ми стаємо об'єднаними, "разом і до кінця" набуває інших значень, Україна для нас - вагомо й значимо.
Та нехай під цими крилами не стає місця всім, хто не любить України. Нехай саме повітря України стане отруйним для тих, хто вбиває нас фізично, нанизує на списи болю і втрат наші душі. Тих, для кого війна і тероризм в Україні - це заробіток. Геть з української землі! Україна - для тих, хто любить і відчуває, діє і створює, живе і дає жити...
