мій Форум видавців у Львові - день 2
дочекалася до того, що скоро на мене чекає нова пригода, а список тем, про які я мала написати в жж, навіть зовсім не вичерпано... мабуть, треба ввести у своєму журналі правила, наприклад, писати щовівторка, чи краще щосереди і щосуботи (щосереди щось серйозне, щосуботи - дівчаче, і ще рецензії на книги чи фільми, залежно від серйозності і дівчачості публікувати також у середу або суботу. як вам?). думки вголос. і спроба-самодисципліни-номер-Н
12 вересня
на щастя, попереднього дня я дізналася, що лекторій для молодих художників буде ідентичним, і йти ще раз сенсу не було. а тому я почала свій другий день Форуму із розмови Паскаля Брюкнера із Володимиром Єрмоленком, що почалася о 13.00.
Паскаль Брюкнер - есеїст та письменник із Франції. Розмова відбувалася навколо теми воєнної та економічної агресії Росії проти України, сприйняття її Західною Європою загалом та французьким суспільством зокрема. Менше, на мій жаль, говорили про книгу "Парадокс любові". Мені ж повести мову про своє актуальне заважали три речі: велика аудиторія (зала бібліотеки ЛНУ по вул. Драгоманова), те, що я в цій залі сиділа десь у 1/3 частині приміщення з кінця, далеко від автора, а мікрофони постійно вимикалися ще й до запитань, і те, що розмову вели французькою з перекладом на українську, але чи то пан Володимир - неабиякий перфекціоніст, чи перекладачка не дуже добре володіла французькою (а я не володію нею взагалі і навіть не починала вчити), але багато часу пішло на подвійний переклад, і запитань було дуже мало. Врешті, котрась із слухачок попереду, яка, на відміну від мене, прочитала книгу, поставила запитання про суть Любові. Але відповідь я ніде не записала, бо була ще причина четверта: у залі бібліотеки скляний дах, мене геть сліпило сонце, і я сиділа в темних окулярах і дратувалася (яка там уже любов!). Все ж, Паскаль Брюкнер у моєму списку для прочитання. Зважте лише на цю частинку анотації Грані-Т "Парадокс любові":
"Сила цієї книги черпається передусім із прагнення розібратися у вічних питаннях, що стосуються такої пікантної дихотомії, як любов і свобода, а також складного плетива парадоксів, проблем, суперечностей, відчуження або, навпаки, гармонії, що між ними можуть виникати. Її можна навіть назвати маніфестом чи заповітом усім людям, як бути коханими, щасливими і справді вільними, як уміти любити і при цьому зберігати свободу тих, кого любиш"
(а ще в нього є Perpetual Euphoria: On the Duty to Be Happy про "How has a liberating principle of the Enlightenment--the right to pursue happiness--become the unavoidable and burdensome responsibility to be happy? How did we become unhappy about not being happy--and what might we do to escape this predicament?" - чи ж не прекрасний автор?)
Далі о 15.00 була презентація книги Катержини Тучкової (з Чехії) "Житковські богині". Житковські богині - чаклунки-знахарки, знання яких передавалися лише усно і лише від бабусі, матері до доньки. Комуністична партія не могла змусити жінок припинити ворожити, поки не здогадалася перервати ці родинні зв’язки. На початку 21 століття померла остання з богинь - і традиція зникла. Мені сподобалося, що ця молода авторка провела багато часу в архівах, проводила інтерв’ю з родичами жінок-знахарок. Це повноцінне дослідження + творче осмислення.
16.00 - зустріч із Йонасом Охманом. У програмі було зазначено "Литва" - це перше, що змотивувало мене відвідати, коли я складала свою програму напередодні. Потім я почала шукати інформацію про автора - виявилося, що він стільки всього робить!! Режисер, перекладач, громадський діяч, а крім того періодично дописує в різні електронні медіа. Але пан Охман - швед. Який уже 20 років живе у Вільнюсі. Нещодавно у Литві вийшов фільм, який він знімав як режисер, - Nematomas Frontas (невидимий фронт, про партизанський повоєнний рух у Литві). Гарні відгуки, зокрема від молоді, і повен інстаграм зелених браслетиків з символікою "лісових братів". Вражає. svitla4ok каже, через певний час можна чекати український переклад книги "Партизани", яку пан Йонас Охман перекладав на шведську і яка у литовському суспільстві визнана однією з найсильніших за останні роки (і Геркус Кунчюс день до цього назвав її як таку, що викликає катарсис). Бажатиму книзі успіху й чекатиму на презентацію книги в Україні. На останок до цієї зустрічі і зовсім оффтопік: Сві, а ти знала, що рік народження Йонаса Охмана - 1965? Я щойно помітила - і ніколи б не повірила інакше, що ця повна енергії людина старша від мене на цілих майже 20! Це ще один із факторів, які надихають. Хочу-хочу через 20 років стільки сил для всього-свого-улюбленого-і-трішки-більше, як у нього! Його ДН - 8 жовтня. Адже ти теж - терези?
На 17.00 я планувала йти слухати поезію, але виявилося, що в цьому ж залі, де щойно була попередня зустріч, читатиме й спілкуватиметься з публікою Євгенія Кононенко. Я дарувала кілька років тому її книгу мамі на ДН за порадою колеги (сама я тоді майже зовсім не читала сучукрліт, тільки звіти громадських організацій про отримані гранти). Тепер же зрозуміла, що то була дуже гарна порада: авторка дуже приємна, й уривки, які вона читала, - легкі й дотепні. "Материнська мова" з нової збірки "Кат", зокрема, дуже сподобалася у її прочитанні.
18.00 - і нова литовська письменниця: Валентина Цайтлер, історичний роман "Забуті гріхи" (про Хотинську битву, міждержавні відносини Речі Посполитої (з нюансами стосунків між поляками, литовцями й запорожцями) із турецьким султаном, кримським ханом і московськими царями, а крім цього про дружбу і любов). Пані Цайтлер - дипломат і працює у посольстві Литви у Києві. На обкладинці останнім реченням анотації написано: читається на одному диханні. Щира правда :) Я почала її одного вечора "перед сном", читала до 4 ранку, а потім як прокинулася, не встаючи з ліжка, до 2 години дня. Кінець) І перша книга з Форуму, яку я прочитала. Крім цього, це чи не мій перший історичний роман, якщо не брати до уваги шкільну програму. А купила його я лише з двох причин: авторка з Литви, а чоловіки на зустрічі, які коментували книгу (пані Цайтлер не змогла приїхати), двічі повторили "неймовірно як на жінку", "така гарна деталізація і таке знання деталей, що не типово для жінки". Ах ви ж, чоловіки... Ну, що ж вам усе так неймовірно... Розізлили.
І вечір наче мав мати аналогічне насичене презентаціями-показами продовження, але доля перетасувала всі карти - і несподівано ми зі Сві вже пили трав’яний чай у надцікавій компанії. Бо форуми - це не лише прискіпливо дотримуватися програми (ба більше, часто не))), але ловити моменти спілкування з людьми, які надихають. І той вечір - просто безмір натхнення <3 бо наостанок я нарешті завітала до казкової mozhevilna , щоб познайомитися з її сім’єю і поспілкуватися з нею поза жж, який Лейла більше не веде. Дякую-дякую тобі, Лейло! Цей вечір, та й усе перебування у Львові, просто не могли б бути кращими. Ти і твоя сім’я додали мені радості і сил продовжувати досліджувати простір Форуму й себе у ньому.
Сонячна зала бібліотеки Львівського університету. Десь там попереду за білими лампами - Паскаль Брюкнер (та цяточка обличчя, що перед банером посередині)
12 вересня
на щастя, попереднього дня я дізналася, що лекторій для молодих художників буде ідентичним, і йти ще раз сенсу не було. а тому я почала свій другий день Форуму із розмови Паскаля Брюкнера із Володимиром Єрмоленком, що почалася о 13.00.
Паскаль Брюкнер - есеїст та письменник із Франції. Розмова відбувалася навколо теми воєнної та економічної агресії Росії проти України, сприйняття її Західною Європою загалом та французьким суспільством зокрема. Менше, на мій жаль, говорили про книгу "Парадокс любові". Мені ж повести мову про своє актуальне заважали три речі: велика аудиторія (зала бібліотеки ЛНУ по вул. Драгоманова), те, що я в цій залі сиділа десь у 1/3 частині приміщення з кінця, далеко від автора, а мікрофони постійно вимикалися ще й до запитань, і те, що розмову вели французькою з перекладом на українську, але чи то пан Володимир - неабиякий перфекціоніст, чи перекладачка не дуже добре володіла французькою (а я не володію нею взагалі і навіть не починала вчити), але багато часу пішло на подвійний переклад, і запитань було дуже мало. Врешті, котрась із слухачок попереду, яка, на відміну від мене, прочитала книгу, поставила запитання про суть Любові. Але відповідь я ніде не записала, бо була ще причина четверта: у залі бібліотеки скляний дах, мене геть сліпило сонце, і я сиділа в темних окулярах і дратувалася (яка там уже любов!). Все ж, Паскаль Брюкнер у моєму списку для прочитання. Зважте лише на цю частинку анотації Грані-Т "Парадокс любові":
"Сила цієї книги черпається передусім із прагнення розібратися у вічних питаннях, що стосуються такої пікантної дихотомії, як любов і свобода, а також складного плетива парадоксів, проблем, суперечностей, відчуження або, навпаки, гармонії, що між ними можуть виникати. Її можна навіть назвати маніфестом чи заповітом усім людям, як бути коханими, щасливими і справді вільними, як уміти любити і при цьому зберігати свободу тих, кого любиш"
(а ще в нього є Perpetual Euphoria: On the Duty to Be Happy про "How has a liberating principle of the Enlightenment--the right to pursue happiness--become the unavoidable and burdensome responsibility to be happy? How did we become unhappy about not being happy--and what might we do to escape this predicament?" - чи ж не прекрасний автор?)
Далі о 15.00 була презентація книги Катержини Тучкової (з Чехії) "Житковські богині". Житковські богині - чаклунки-знахарки, знання яких передавалися лише усно і лише від бабусі, матері до доньки. Комуністична партія не могла змусити жінок припинити ворожити, поки не здогадалася перервати ці родинні зв’язки. На початку 21 століття померла остання з богинь - і традиція зникла. Мені сподобалося, що ця молода авторка провела багато часу в архівах, проводила інтерв’ю з родичами жінок-знахарок. Це повноцінне дослідження + творче осмислення.
16.00 - зустріч із Йонасом Охманом. У програмі було зазначено "Литва" - це перше, що змотивувало мене відвідати, коли я складала свою програму напередодні. Потім я почала шукати інформацію про автора - виявилося, що він стільки всього робить!! Режисер, перекладач, громадський діяч, а крім того періодично дописує в різні електронні медіа. Але пан Охман - швед. Який уже 20 років живе у Вільнюсі. Нещодавно у Литві вийшов фільм, який він знімав як режисер, - Nematomas Frontas (невидимий фронт, про партизанський повоєнний рух у Литві). Гарні відгуки, зокрема від молоді, і повен інстаграм зелених браслетиків з символікою "лісових братів". Вражає. svitla4ok каже, через певний час можна чекати український переклад книги "Партизани", яку пан Йонас Охман перекладав на шведську і яка у литовському суспільстві визнана однією з найсильніших за останні роки (і Геркус Кунчюс день до цього назвав її як таку, що викликає катарсис). Бажатиму книзі успіху й чекатиму на презентацію книги в Україні. На останок до цієї зустрічі і зовсім оффтопік: Сві, а ти знала, що рік народження Йонаса Охмана - 1965? Я щойно помітила - і ніколи б не повірила інакше, що ця повна енергії людина старша від мене на цілих майже 20! Це ще один із факторів, які надихають. Хочу-хочу через 20 років стільки сил для всього-свого-улюбленого-і-трішки-більше, як у нього! Його ДН - 8 жовтня. Адже ти теж - терези?
На 17.00 я планувала йти слухати поезію, але виявилося, що в цьому ж залі, де щойно була попередня зустріч, читатиме й спілкуватиметься з публікою Євгенія Кононенко. Я дарувала кілька років тому її книгу мамі на ДН за порадою колеги (сама я тоді майже зовсім не читала сучукрліт, тільки звіти громадських організацій про отримані гранти). Тепер же зрозуміла, що то була дуже гарна порада: авторка дуже приємна, й уривки, які вона читала, - легкі й дотепні. "Материнська мова" з нової збірки "Кат", зокрема, дуже сподобалася у її прочитанні.
18.00 - і нова литовська письменниця: Валентина Цайтлер, історичний роман "Забуті гріхи" (про Хотинську битву, міждержавні відносини Речі Посполитої (з нюансами стосунків між поляками, литовцями й запорожцями) із турецьким султаном, кримським ханом і московськими царями, а крім цього про дружбу і любов). Пані Цайтлер - дипломат і працює у посольстві Литви у Києві. На обкладинці останнім реченням анотації написано: читається на одному диханні. Щира правда :) Я почала її одного вечора "перед сном", читала до 4 ранку, а потім як прокинулася, не встаючи з ліжка, до 2 години дня. Кінець) І перша книга з Форуму, яку я прочитала. Крім цього, це чи не мій перший історичний роман, якщо не брати до уваги шкільну програму. А купила його я лише з двох причин: авторка з Литви, а чоловіки на зустрічі, які коментували книгу (пані Цайтлер не змогла приїхати), двічі повторили "неймовірно як на жінку", "така гарна деталізація і таке знання деталей, що не типово для жінки". Ах ви ж, чоловіки... Ну, що ж вам усе так неймовірно... Розізлили.
І вечір наче мав мати аналогічне насичене презентаціями-показами продовження, але доля перетасувала всі карти - і несподівано ми зі Сві вже пили трав’яний чай у надцікавій компанії. Бо форуми - це не лише прискіпливо дотримуватися програми (ба більше, часто не))), але ловити моменти спілкування з людьми, які надихають. І той вечір - просто безмір натхнення <3 бо наостанок я нарешті завітала до казкової mozhevilna , щоб познайомитися з її сім’єю і поспілкуватися з нею поза жж, який Лейла більше не веде. Дякую-дякую тобі, Лейло! Цей вечір, та й усе перебування у Львові, просто не могли б бути кращими. Ти і твоя сім’я додали мені радості і сил продовжувати досліджувати простір Форуму й себе у ньому.
Сонячна зала бібліотеки Львівського університету. Десь там попереду за білими лампами - Паскаль Брюкнер (та цяточка обличчя, що перед банером посередині)