Коли не варто вірити трейлеру
Коли стрічка "Він і Вона" (Mr & Mme Adelman, 2017) йшла навіть у нашому єдиному кінотеатрі, я чомусь її проігнорувала і пішла на зовсім інше кіно. У всьому був винен трейлер, який зовсім мене не зацікавив і я навіть не спробувала його додивитися до кінця, а виявилося, що дарма.
Бо за кілька тижнів по тому про фільм схвально відгукнулася у своєму Insta @rainy_lily, а вчора порадила його глянути і моя французька естетка deep_like_ocean.
Тож я вирішила "забити" на свої "упередження" і спробувати його глянути хоча б кілька хвилин, але з першого кадру поринула у вир французських 70-х, захопилася літературними розмовами двох інтелектуалів і тим, як інколи кохання починається із зовсім не схожих на кохання речей.
Перша половина фільму чіпляє і не відпускає, бо справді дуже насичена та динамічна, чого зараз бракує половині того всього, що виходить у прокат, а ось друга - більш серйозна, а тому повільніша, змушує поринати місцями у нудьгу, а місцями у сум, що таки є у приказці "Життя прожити - не поле перейти" 100% правди.
З тих фільмів, які залишають вдосталь зачіпок аби подумати, але при цьому дарують і звичайне задоволення від просто добре зробленого кіно, де є місце і жартам, і сльозам, і кумедним штукам із життя.
Окреме величезне спасибі творцям за динаміку, музику і монтаж та вдало підібраних головних героїв. Люблю таке якісне французьке кіно!
Бо за кілька тижнів по тому про фільм схвально відгукнулася у своєму Insta @rainy_lily, а вчора порадила його глянути і моя французька естетка deep_like_ocean.
Тож я вирішила "забити" на свої "упередження" і спробувати його глянути хоча б кілька хвилин, але з першого кадру поринула у вир французських 70-х, захопилася літературними розмовами двох інтелектуалів і тим, як інколи кохання починається із зовсім не схожих на кохання речей.
Перша половина фільму чіпляє і не відпускає, бо справді дуже насичена та динамічна, чого зараз бракує половині того всього, що виходить у прокат, а ось друга - більш серйозна, а тому повільніша, змушує поринати місцями у нудьгу, а місцями у сум, що таки є у приказці "Життя прожити - не поле перейти" 100% правди.
З тих фільмів, які залишають вдосталь зачіпок аби подумати, але при цьому дарують і звичайне задоволення від просто добре зробленого кіно, де є місце і жартам, і сльозам, і кумедним штукам із життя.
Окреме величезне спасибі творцям за динаміку, музику і монтаж та вдало підібраних головних героїв. Люблю таке якісне французьке кіно!