Кіно про дивні моменти нашого життя
- Тримайся подалі від вокзалу.
- Без вокзалу жити складно.
- Багато людей спокійно живуть не пхаючись на вокзал.
"Друзі" (2015) - з тих фільмів, котрі чомусь довго висять у списку непереглянутих і чекають свого часу. Однак і їх момент настає.
Якщо типу офіційно, то: відомий француз Луї Гаррель зняв свою першу стрічку та ще й зіграв одну із головних ролей у ній. І це той випадок, що навіть якби це був фільм жахів, то я б дивилася (хоча от не пригадую жодного французького жахливчика останніх років).
Сюжет, якщо зазирати в основу, старий як світ: двоє друзів і одна приваблива жінка. Один хоче з нею бути, бо вірить у чисту і світлу любов, а інший - скоріше для розваги, принаймні спочатку.
Вона ж, жінка, погрузла у власних проблемах, про котрі воліє не розповідати, оскільки люди про таке не розповідають, а якщо й розповідають, то навряд чи очікують, що хтось зрозуміє. Тому у неї є легенда і графік, за яким вона живе, а ж поки ці двоє чоловіків не зламають такий уже звичний для неї хід речей.
Тут і почнуться нічні паризькі вулиці, кафе, бари, дискотеки, квартири, лікарні, церкви, пересипані безліччю іронічних діалогів. Така собі історія двох вимушених безпритульних ночей трьох малопоєднуваних людей.
Від цієї стрічки я до останнього чекала істини, якихось пояснень, хоча б якогось аналізу усього, що було показано до фінальної сцени, однак нічого із цього так і не отримала. Зрештою, здається це кіно про інше: воно про епізодичні дивні моменти нашого життя, які, коли переказувати, не мають жодного сенсу, бо наповнені атмосферою лише в той момент, коли були прожиті.
І вже, якщо спойлерити, то ось він, найчуттєвіший момент фільму (малозрозумілий без контексту):
Click to view