Філософський пост
ще один пост з серії "thx", хоч я їх вже й не нумерую. крім того, це цитата з есе, написаного на певний конкурс. переможців мали оголосити 20-го квітня, пройшов вже тиждень - і ні пари з вуст :) добре, принаймні, є що цитувати :)))
Думаю, тут доречно розповісти про нашого викладача філософії. Це був один з тих, про кого говорять «мені приємно згадати, що такі існують». Невисокий і завжди скромно одягнений рудий чолов’яга, у свої тридцять з хвостиком Олег Ігорович був доктором наук, очолював кафедру, плідно співпрацював з іншими ВНЗ в Україні і за кордоном. Надворі його нерідко можна було зустріти з сином, причому між ними завжди відбувалася якась цікава гра або дискусія, так що були великі шанси, що за нею він вас не помітить; на вихідних його бачили у храмі; якщо ж до міста приїжджав який-небудь відомий мислитель або проповідник, викладача можна було несподівано зустріти серед слухачів. Дружина його теж працювала у нас в університеті, і була, на мою думку, однією з найпрекрасніших жінок, хто будь-коли там працював (пізніше я десь почув, що краса одруженої жінки значною мірою будується на тому, як сильно її люблять). Його здатність бачити у людях хороше я відчув і на собі - виявляється, наш філософ умів зробити комплімент - зрідка, зате такий, щоб на усе життя запам’ятався. Але про це все я довідався вже згодом; а те, з чим довелося мати справу в першу чергу, були його лекції і практичні заняття. Вибрана і підготована інформація, цікаві домашні завдання, глибокий і гучний голос, чудова українська, величезна кількість незвичайних і смішних дотепів - все це мотивувало ходити на заняття значно сильніше, ніж оцінки і звичний студентський страх перед проблемами. Правду кажучи, я ходив не тільки на свої лекції і заняття - якщо була вільна пара, інколи приходив разом з іншою групою, а коли філософія вже закінчилася, інколи приходив послухати разом з молодшим курсом; Олег Ігорович не заперечував. Майже з першої лекції мені спало на думку нотувати найяскравіші його вислови в кінці конспекту - і я ні разу про таке рішення не шкодував. На одній з перших лекцій він сказав ось що: «Поки ви вчилися у школі, у вас був певний життєвий спокій стосовно більшості питань. Вступивши до вищого навчального закладу, забудьте про цей життєвий спокій…» Передбачалося, що саме він і допоможе про цей спокій забути - і здається, вдалося. До речі, саме з його лекцій я і зрозумів, де ж шукати перших коренів європейськості: у інтелектуальних вправах давніх греків, у елементах християнського світогляду, у ідеалах Відродження і прагненнях Нового Часу… але обсяг есе не дозволяє детальніше зупинитися навіть на невеличкій частині підслуханого на заняттях з філософії: хто вже знає, тому повторення не потрібні, а хто ще ні - той принаймні вже отримав дороговказ, де шукати (усміхаюся).
я свідомий того, що цей мій уривочок може комусь здатися надто емоційним, тенденційним, пафосним і так далі - але те ж саме можна сказати, наприклад, майже про всі оповідання збірки "Следы на мне" Євгена Гришковця :)
можливо, з цього погляду може виявитись цікавою така собі сторіночка, де про нашого героя можна почитати/написати відгук.
дозволю собі маленьку копіпасту звідтіля: "Робить двозначні заявки, може образити студента, за що і сам може отримати. Стиль викладання всіх обізвати, вибрати декількох студентів і опираючись на них працювати триместр. Зіркова хвороба."
бачите, можна й так вважати. просто розповідаю так, як сам запам'ятав :)
Думаю, тут доречно розповісти про нашого викладача філософії. Це був один з тих, про кого говорять «мені приємно згадати, що такі існують». Невисокий і завжди скромно одягнений рудий чолов’яга, у свої тридцять з хвостиком Олег Ігорович був доктором наук, очолював кафедру, плідно співпрацював з іншими ВНЗ в Україні і за кордоном. Надворі його нерідко можна було зустріти з сином, причому між ними завжди відбувалася якась цікава гра або дискусія, так що були великі шанси, що за нею він вас не помітить; на вихідних його бачили у храмі; якщо ж до міста приїжджав який-небудь відомий мислитель або проповідник, викладача можна було несподівано зустріти серед слухачів. Дружина його теж працювала у нас в університеті, і була, на мою думку, однією з найпрекрасніших жінок, хто будь-коли там працював (пізніше я десь почув, що краса одруженої жінки значною мірою будується на тому, як сильно її люблять). Його здатність бачити у людях хороше я відчув і на собі - виявляється, наш філософ умів зробити комплімент - зрідка, зате такий, щоб на усе життя запам’ятався. Але про це все я довідався вже згодом; а те, з чим довелося мати справу в першу чергу, були його лекції і практичні заняття. Вибрана і підготована інформація, цікаві домашні завдання, глибокий і гучний голос, чудова українська, величезна кількість незвичайних і смішних дотепів - все це мотивувало ходити на заняття значно сильніше, ніж оцінки і звичний студентський страх перед проблемами. Правду кажучи, я ходив не тільки на свої лекції і заняття - якщо була вільна пара, інколи приходив разом з іншою групою, а коли філософія вже закінчилася, інколи приходив послухати разом з молодшим курсом; Олег Ігорович не заперечував. Майже з першої лекції мені спало на думку нотувати найяскравіші його вислови в кінці конспекту - і я ні разу про таке рішення не шкодував. На одній з перших лекцій він сказав ось що: «Поки ви вчилися у школі, у вас був певний життєвий спокій стосовно більшості питань. Вступивши до вищого навчального закладу, забудьте про цей життєвий спокій…» Передбачалося, що саме він і допоможе про цей спокій забути - і здається, вдалося. До речі, саме з його лекцій я і зрозумів, де ж шукати перших коренів європейськості: у інтелектуальних вправах давніх греків, у елементах християнського світогляду, у ідеалах Відродження і прагненнях Нового Часу… але обсяг есе не дозволяє детальніше зупинитися навіть на невеличкій частині підслуханого на заняттях з філософії: хто вже знає, тому повторення не потрібні, а хто ще ні - той принаймні вже отримав дороговказ, де шукати (усміхаюся).
я свідомий того, що цей мій уривочок може комусь здатися надто емоційним, тенденційним, пафосним і так далі - але те ж саме можна сказати, наприклад, майже про всі оповідання збірки "Следы на мне" Євгена Гришковця :)
можливо, з цього погляду може виявитись цікавою така собі сторіночка, де про нашого героя можна почитати/написати відгук.
дозволю собі маленьку копіпасту звідтіля: "Робить двозначні заявки, може образити студента, за що і сам може отримати. Стиль викладання всіх обізвати, вибрати декількох студентів і опираючись на них працювати триместр. Зіркова хвороба."
бачите, можна й так вважати. просто розповідаю так, як сам запам'ятав :)