Коли під час виборчої кампанії до місцевих органів влади почалися масові скарги на дії Партії регіонів не тільки від опозиційних сил, а й від нейтральних політиків чи членів коаліції, мені чомусь згадався старий анекдот про двох кумів.
Якось напилися два куми так, що й заснули по дорозі просто неба. Одному з них захотілося по маленькому. Тільки-но він почав свою справу, несподівано прокинувся другий і сказав: «Куме, напевно дощ почався». На що перший кум відповів: «Не хвилюйся, ця хмара у наш руках».
Згадалися мені й події десятилітньої давності. У 1998 р. стало зрозуміло, що Комітет виборців України (КВУ), до створення якого я був причетний, не може ефективно протидіяти порушенням на виборах, оскільки до браку потужностей, відчутного у 1994 р., додалося падіння ентузіазму. Такі думки мені навіяв дзвінок знайомого зі штабу Романа Безсмертного.
Цей політик був земляком та вчителем Олександра Черненка - нинішнього голови КВУ. Черненко працював помічником-консультантом Безсмертного перед тим як пішов на роботу в прес-службу Комітету виборців. Тож КВУ не криючись заявляв, що товаришує з Безсмертним.
Так от, напередодні цього дзвінка Центральна виборча комісія (ЦВК) повідомила, що Роман Безсмертний швидше за все виграє вибори. Адже за отриманою ЦВК з більшості дільниць інформацією Безсмертний впевнено тримає першість. Проте наступного ранку почали надходити дані з віддалених дільниць, за якими майже з 100%-ю підтримкою лідирував його конкурент. Таким чином, у штабі Безсмертного виникла природна підозра: чи немає там фальшування? Представники штабу звернулися до КВУ з проханням допомоги, але Комітет відмовив, і вони, згадавши моє КВУшне минуле, подзвонили з проханням якимось чином активізувати спостерігачів. Я пояснив, що вже два роки до КВУ відношення не маю, але по старій пам’яті подзвоню - може якось вплину. Подзвонивши до офісу, я почув сонний голос співробітника, який сказав, що всі відпочивають, і ніхто на жодні сигнали реагувати не буде.
Фінал виборів у 95-му окрузі для Безсмертного був невтішним, посів він почесне друге місце, отримавши на 553 голоси менше, ніж переможець. Проте гучних скарг від переможеного не було чути (він все-таки потрапив до Верховної Ради за списком Народно-демократичної партії).
Мені ця подія врізалася в пам’ять, адже коли КВУ не в змозі допомогти навіть друзям, то на що сподіватися всім іншим ?
У 2001р. низка партій збирала підписи проти відставки Віктора Ющенка з посади прем’єр-міністра. Вони заявляли, що зібрали понад три мільйони, з них 500 тис. були на рахунку партії «Реформи і порядок» (ПРП). Картонні коробки з підписними листами стояли у коридорах центрального офісу, заважаючи ходити. То ж у польського товариша ПРП виникла цілком логічна ідея - ввести інформацію про підписантів (у листах були вказані ініціали та адреси) до бази даних. Ця база могла б стати «фішкою» партії, яка претендувала на роль «гвардії» у майбутньому блоці Віктора Ющенка «Наша Україна».
Для обробки підписних листів планували створити новий відділ і запропонували мені розробити його структуру. Згадавши вибори 1998-го, я серед напрямів роботи майбутнього відділу запланував моніторингову діяльність - щоб підписанти стали спостерігачами; провести їх навчання; координувати їхню діяльність; провести паралельний підрахунок голосів. Але Оксана Грязнова, співробітниця секретаріату партії, заявила мені, що це не партійна справа - займатися спостереженням, для цього існує КВУ. Не бажаючи критикувати Комітет, я уникнув суперечки. До того ж ПРП відділ так і не створила - згодом мені сказали, що виникла пожежа, і всі підписні листи згоріли. Так були безповоротно втрачені контакти прихильників В. Ющенка - потенційних агітаторів та спостерігачів.
То ж на парламентські вибори-2002 «Наша Україна» вийшла, не маючи в собі реальних структур, які захищали б від фальшування та інших порушень. І хоча результат блоку в цілому був непоганий, проте менший від прогнозованого. Цього разу у ролі політичного координатора блоку Роман Безсмертний не сидів тихенько, а всім, кому міг та де міг, заявляв, що влада вкрала у «Нашої України» декілька відсотків голосів.
Слухаючи такі заяви та прогнозуючи запеклу президентську кампанію у майбутньому, не лише я, а й інші вітчизняні та іноземні експерти пропонували створити потужні мережеві структури, які б забезпечували прозорі демократичні вибори. Експерти запропонували різні варіанти їх функціонування, і в складі штабів, і в якості незалежних структур, але жоден з них так і не знайшов підтримки.
А після грузинської революції троянд у мене склалося відчуття, що всі почали розігрувати грузинський сценарій і були зацікавлені у посиленні адміністративного тиску та фальшуванні. Тож на Майдані замість розрекламованих,наметів, у яких повинні були проводити паралельний підрахунок голосів, були намети з протестувальниками.
Після президентських виборів 2004 року я продовжував «лупати сю скалу» - звертався до представників багатьох організацій із проектом проведення на кожній дільниці аналізу виборчої інформації: виборчих списків, явки та результатів голосування. Виявлення невідповідностей та аномальних результатів дозволило б відібрати найпроблемніші дільниці, на які варто було б звернути увагу на наступних виборах, та розробити механізм запобігання фальшування. Проте всі перебували ще у стані ейфорії після помаранчевої революції і моїх ініціатив не підтримали. У відповідь я почув, що відбудуться судові процеси над деякими фальсифікаторами, тому на майбутніх виборах вже боятимуться фальшувати. А проблему зі списками виборців вирішить створення Державного реєстру виборців. Проте вже вибори до рад всіх рівнів 2006 року розвіяли надії на чесність. Керівництво більшості політичних сил понадіялось, що потужні ПР та БЮТ контролюватимуть один одного, і це забезпечить чесність підрахунку, тому відмовилися створювати розгалужені мережі спостерігачів. Хоча керівники місцевих штабів, які мали досвід попередніх кампаній, переконували у необхідності тотального спостереження.
Тож результати підрахунку багатьох приголомшили --на дільницях, де працювали спостерігачі, результати були відповідні, а там, де спостерігачів не запросили, часто навпроти їхньої політичної сили стояли нулі. Я знаю випадки, коли за певну партію (блок) голосував кандидат від неї зі своїми родичами, але на сайті ЦВК на його дільниці його політична сила не мала жодного голосу. Тому на місцевих виборах траплялося, що партія чи блок мали менше голосів, ніж кількість кандидатів, яких висували. Жертвами такого підрахунку стали і парламентські політичні сили, то ж Блок Наталії Вітренко, «Пора-ПРП», Блок Литвина, НДП, партія «Віче», блок Кармазіна та інші вимагали перерахувати виборчі бюлетені, але відповідний закон у Верховній Раді не набрав необхідної кількості голосів. Хоча перед позачерговими виборами до Верховної Ради Блок Литвина проводив перерахунок бюлетенів, і його представники говорили, що вже після цього на деяких дільницях зафіксовано значні розбіжності з офіційними даними. Але чомусь блок так і не оприлюднив кінцевих результатів перерахунку. Проте, можливо, це й дозволило йому пройти виборчий бар’єр.
На даний час можна констатувати, що з моменту отримання незалежності в Україні відсутні потужні незалежні чи партійні структури, які могли б впливати на хід виборчої кампанії, не дозволяючи виходити за рамки законності.
І коли за тиждень до голосування створюється Комітет захисту голосів виборців «Стоп фальсифікації!», виникає питання - а де ви були раніше? Та й беруть великі сумніви, що цей комітет зможе реально на щось вплинути, адже зараз «хмара у сильних руках».