Про народні костюми і не тільки: питання - відповідь.
Питання українського народного строю останнім часом піднімається багатьма джерелами, проектами і окремими дослідниками. Я то все читаю, і душа моя тішиться, тому що, на мій погляд, це та інформація, яка має поширюватись і популяризуватись, яка цікава і абсолютно адаптивна до сучасності (маю на увазі те, що все частіше на молодих людях, котрі одягаються в народне, я бачу дійсно толково і грамотно зібрані комплекси, а не пластикові вишиванки з атласними шароварами чи супер-обтягуючими міні-плахтами. Вони зробили свою справу, і мають відійти в минуле пережитком дев'яностих і нульових, так само як туфлі з довгими гострими носиками чи футболки з Титаніком).
Але мене занесло трохи не туди, я про інше. За час своєї тісною роботи з фольклором і етнографією я часто стикалася з моментом, що речі, які мені здаються очевидними, багато хто не знає (до прикладу, що український тканий пояс називається крАйка), або навпаки - що те, що я вважала унікальним і нікому не відомим - не така вже і сенсація (набагато більше людей, ніж мені здавалося, розуміють різницю між юпкою і юбкою :) ).
Тому я вирішила зробити щось типу FAQ по цій темі, з питаннями, котрі - підкреслюю, на мій погляд - можуть виникати в людей при спробі зібрати собі народний костюм чи зрозуміти принципи, чому щось робиться саме так, а не інакше.
Зразу кажу, що не претендую на істину, і останнє слово в вікових суперечках, я не дослідник і не етнограф, пишу про те, з чим стикалася сама на власному досвіді, і те, що мені здається логічним з точки зору історії і особливостей побуту. Я завжди готова і відкрита до обгрунтованої дискусії, але закидони типу «я такого не знаю, отже такого не могло бути» ігноруватиму принципово. Я теж не знаю, як адекватна людина може носити лєопьордові лосіни, але це не заперечує факт їх існування)
Отож, погнали.
1. Питання, яке в пості я додала радше для хайпу, і інтригу знаючі люди зразу розкусили: чого на весіллі наречений бігав за молодою з сокирою?
Так, все вірно, ще десь до 50х років минулого століття в моєму і довколишніх селах (це Покуття) існувала традиція, коли на весіллі нареченій відрубували косу сокирою на кубані. Робив це новоспечений чоловік, і цей акт символізував те, що її дівоцтво закінчилося, колишнє життя обрубувалось, і тепер вона починала нове життя в новій родині. І наречена мала символічно «не даватись» це зробити двічі, аж на третій раз скоритись. Нічого не нагадує? Кубан замінили подушечкою на колінах чоловіка, самого чоловіка - свекрухою, а замість коси знімають з голови фату, і намагаються одягнути хустку.
Ну і історія, якій моя мама була свідком: було весілля в наших сусідів, і наречена, тета Марія, мала дуже гарну, довжелезну товсту руду косу, майже до коліна. Через ту косу, кажуть, вуйко Іван її і посватав. Тому коли прийшов час рубати дівочий вік, всі гості висипали на двір, аби то побачити. Тета Марія смиренно поклала косу на кубан, і приготувалася її оплакувати. Вуйко Іван замахнувся. Перший раз - і не зміг. Взяв косу в руки, потримав, поклав назад, замахнувся знов. І не зміг. Відвернувся, постояв, гості вже трохи підсміювалися. Нарешті він взяв себе в руки, сокира свиснула третій раз, і таки впала на кубан. На сам кінчик тетиної розкішної коси)
Вони прожили разом майже сорок років, а історія про косу стала однією з сільських байок. Отако)
2. Чи обов'язковий до костюма фартушок?
Фартушок потрібен тоді, коли ви одягаєте спідницю або плахту. До запасок фартушок не носили.
І ще така деталь: частенько на селі люди були не дуже заможні, і мати два фартушки - на будень і на празник для них було нереально. Тому знайшли вихід: в будній день фартушок носили навиворіт, а в празник - на лице. Отакий лайфхак)
А на Покутті інколи замість фартушків носили одну запаску.
3. Українські дівчата завжди носили вінок або чільце.
Канеш. Особливо в косовицю. Оце вийде на поле, одною рукою притримує вінок, шоб не впав, другою стрічки, третьою серп, четвертою пшеницю яку жне... А, руки закінчились, ну ок.
А якщо без сарказму, то звісно ні, вінки і чільця - це були елементи святкового одягу, на кожен день дівчата або ходили простоволосі, або носили стрічку, але знову ж таки - не стільки для краси, як для того, щоб піт не заливав очі і волосся не вибивалось, або, що більш правдоподібно - просто хустку. З тою ж метою, і щоб голову не напекло.
4. Що за біла фігня висить на шиї в нареченої? Це фантазія автора (бо ми знаєм, ті автори можуть)?
О так, автори ілюстрація в історичних підручниках можуть ще й не таке (як знайду, то докину фото лицяря з квадратним шоломом і кольчугою по землю), але цього разу все трушно. Біла фігня називається «рантух» і вішається на наречену як символ чистоти - це раз, і як полотно їй і чоловіку на майбутню сорочку - два. Тобто, знову ж таки, це в нас на Покутті був такий звичай: наречена коли ходила по хатах просити на весілля, їй в кожній хаті мали дати кусок лляного повісма (непряденого льону), або (отут я краєм вуха чула, що це робили хресні батьки, але запевняти не буду) шмат білої лляної тканини. На той час це був таки досить недешевий подарунок, тому вот.
5. Як називається штука на буковинських вінках?
Штука на буковинських вінках називається кода або кодина, точно знаю, що поширена в Вижницькому і Кіцманському районах, робиться з сухого ковилу. Виглядає круто, я собі таку хочу)
6. Чого на Святий вечір на мак не можна казати «мак»?
Святий вечір наповнений символізмом на кожному кроці, і кожне село має якісь певні свої ритуали, з ним пов'язані. Я знаю про те, що в нас на мак казали «зерно», бо воші заведуться. Отака приземлена традиція) А ще - і то багато хто чув, мабуть, що якщо на Святий вечір облизувати макогін, то чоловік буде лисий. Коли я спробувала цим відлякати свою сестру, вона лише хтиво подивилася на макогін, і спитала, що треба облизувати, аби був лисий і бородатий)
7. Сорочка: додільна чи роздільна?
Як би нам того не хотілося, але коротка жіноча сорочка - це виплодок сценічної адаптації костюму середини 20 ст. Історично жіночі сорочки були довгі, тобто додільні. Єдине що - вона могла бути цільна, тобто шита з одного шматка однакового полотна (зокрема, в горах, де через вузькі запаски сорочку було видно мало не всю, і загалом гуцули були заможніші, тому могли собі це дозволити), або відрізна по талії, коли та частина, котру видно, шилася з кращого білішого полотна, а та, що була під спідницею чи під плахтою - з того, яке було.
І тут зразу виростає наступне питання:
8. Що таке підтичка? Щось нецензурне?
Фе, які ви зіпсовані) Підтичка, або підтОчка - це якраз ота дошита нижня частина сорочки, яку з під верхнього шару не видно. Її дошивали, доточували до верхньої частини, і можливо, звідси і пішло саме слово, але це не точна інфа, а мої фантазії на тему. Зараз підтичкою інколи називають під'юпники в танцювальних народних костюмах.
Таку сорочку я маю особисто, вона стара, як хз шо, погризена і пошоркана, але там якраз отакий відрізний по талії крій, і дуже добре видно різницю між верхнім і нижнім полотном.
9. Чого на старих фото у всіх дівчат таке гладеньке волосся? Коса туго заплетена?
І це також, але була ще одна причина. До цього часу пригадую, як я ще була мала і шмарката, приходила до нас сусідка, стара бабулька, і часто її розмови зводились до того, що як тепер дівчата так ходять, ноги голі, цицьки голі, волосся розпелехане, не то, що колись - сорочечку вбрала, спідницю рішЕну вбрала, косу заплела, голову вазелінков намастила, аби волосок до волоска, аби сі блищєло. Тобто, мода колись була безжальна: кучеряве волосся було тотальним антитрендом, голова мала бути блискуча і прилизана. Жистоко, але факт.
Ще та сусідка дуже любила слухати і переспівувати російську попсу, головним хітом була пісенька про «я тєбє нарісовал, я тєбє нарісовал, мнє б такую». Агонь жіночка, я від неї багато історій позаписувала.
Нууу... На перший раз, я гадаю, непогана підбірка вийшла. Дуже сподіваюся на відгуки, в плані чи вам було цікаво, чи вам було корисно, чи це занадто зборна солянка і треба все розписувати детальніше, чи навпаки - не розтікатися і не залазити в кущі, а бути більш конкретною.
Наступним випуском планую зробити покроковий гайд як зібрати собі костюм, і що там точно має бути, що можна замінити, а без чого можна обійтися.
Дякую за увагу)