Дохтор, я буду жить?
Моя біда в тому, що я катастрофічно не вмію розпоряджатися власним часом.
Тобто, вмію, але тільки тоді, коли його вкрай мало.
Якщо в мене раптом з"являється купа вільного часу, я витрачаю його на саму безглузду фігню.
Всі старі, термінові, давно невирішені справи припадають пилючкою, а я впадаю в стан глибокою апатії. Не хочеться абсолютно нічого. В такому стані я навіть не здатна підсмажити собі яєчню. Виникає непереборна огида до себе і до всього, що мене оточує. У квартирі срач, квіти засихають, а я дивлюсь у стелю і мені впадлу навіть світло вимкнути.
Але варто знову з"явитися на горизонті меганевідкладним справам (робота, останній день перед захистом курсача і т.д.), як в мені знов прокидається життя! В квартирі стерильно, вазони буяють, шкарпетки випрасувані, холодильник забитий різними смачними ніштячками, а я невиспана, змучена, але довольна, як слон, сижу посеред цієї ляпоти і посміхаюсь як дурак.
Люди, це лікується?