Цивілізація, карета і Te Deum
Руслані Порицькій
Дядькова мати - стара, тому не пам’ятає свого чоловіка, не пам’ятає слова «атеросклероз». Вона щодня розкладає карти. Бубновий король лягає поруч із трефовою дамою, чирвовий валет спрямовує списа у напрямку пікового туза: нарисоване залізо не ржавіє, засмальцьований папір не рветься.
Мати, якщо у неї поцікавитись, звідкіля прийшов дядько Z, примружить очі у старечій усмішці й запитання проігнорує мовчки: вона знає, що її дядечко був із нею завжди.
…Колись вони мешкали в будинку, біля якого їздили тролейбуси, а в кіоску навпроти продавали цигарки. Однак згодом мати кинула курити, аби на заощаджені гроші купувати дядечкові льодяники. В тому будинку вони могли жити ще багато літ, але прості дії на кшталт купівлі цукерок чи відмови від тютюну, як з’ясувала згодом мати, «інколи призводять до кардинальних змін». Так сталося і з жінкою та дядьком на ім’я Z: одного дня вони опинилися на околиці, де між стовпами не гойдалися тролейбусні дроти, зате над заводськими трубами клубочився дим. Чому так сталося - дядько забув, оскільки був малий. Стара ж не пам’ятала з цілком протилежної причини. Проте забудькуватою жінка себе не вважала, хоча й здогадувалась: льодяники і цигарки не відіграли вирішального значення у квартирному переміщенні.
Словом, дядько Z так і не дізнався, що у нього колись був батько. Позаяк мати одразу після розлучення і розміну квартири у центрі міста на дві малосімейки на околиці назавжди викреслила чоловіка зі свого життя, а відтак й зі своєї - а заразом і з дядькової - пам’яті. Викреслила настільки принципово, що й купи потрібних відомостей ураз позбулася. Проте отриманий у процесі розлучення нервовий стрес не минув безслідно, тож звідтоді жінка напевно знала таке: вона - стара мати, а Z - дядько, її маленький дядечко.
А ще у неї чомусь завжди світилось у душі, коли, мружачись на вечірнє сонце, вона уявляла силуети примарних морських дельфінів…
Читати далі на сайті "Української літературної газети"