Кмин и Тмин.
По осені господар зібрав врожай пшениці, обмолотив його та поділив зерно по потребам. Частину на їжу, частину на пордаж, а ща частину засипав в коморудля зберігання,щоб, по приходу весни, виорати поле, засіятийого та зібратиновий, чудовий врожай.
Зернятка пшениці лежали вкоморі сокпом. І двоє з них на ім’я Кмин та Кмин час від часу вели розмови.
- Ти подивись який я гарний! - якось сказав Кмин. - Я й округліший за тебе і жовтіший, і бороздочка вмене на животі рівніша.
- Таки так воно, - підтвердив Тмин,- Але по весні нас все одно висіють та й виростимемо ми в гарні колоски, а в них з’являться наші дітки-зернятка.
І тут Кмин замислився: «як же ш так? Я такий гарний.
Я не можу просто так счезнути.Я хочу назавжди для всіх залишитись таким як є, щоб всі на мене дивились та захоплювались моєю красою.»
Саме того дня Кмин вирішив, що буде економити свої сили та намагатиметься зберегти себе таким, який він є зараз і не дасть змінам знівечити його. Не дозволить часу знищити його красу.
Зима скінчилась. На наші землі легким подихом увірвалась Весна. А по завершенню Пасхальних свят люди взялись за засівання полів.
Господар ссипав зерно з комори в мішки та й відвіз у поле. А там разом із дітьми та рідними вони набирали зерно до решета і висівали широким розмахом руки, з гарними думками, в землю.
Так склалось, що й тут Кмин та Тмин опинились поряд.
Вони обоє впали в чорнозем та Були загорнуті в його лагідні обійми. І час побіг неначе річечка. День приходив на зміну ночі. Хмаринки приносили дощову вологу, котра просочувалась крізь грун і добиралась до зерна.
Тмин радісно приймав її, напивався, наповлювався нею. Кмин же напроти, відмовлявся від усьго щоб не зіпсувати свою зовнішність, щоб лишити свою красу незмінною. Він сподівався, що по посені його гарного знов заберуть до комори і там будуть радіти кминовій красі.
Тмин поступово розбух, наповнившись соками, випустив корінець, міцно ухопився за матінку землю і почав проростати стебельцем до неба і сонця.
Кмин як і раніше утримувався від змін. Він сердивя на своїх друзів за те, що вони так просто йдуть на незворотні зміни, за те, що вони не розуміють своєї цінності і так легко з нею прощаються.
Літо закінчувалось. Тмин виріс у прекрасний колос пшениці. У ньго народилось декілька десятків діточок-зерняток, котрих він випестив у своему колосі. Хоча на той момент самого Тмина вже майже не було. Він слідуючи своєму природному призначенню переродився у своїх нащадках. Але він встиг порадіти сонцю, побачити зміни нічного світила протягом місяця, він взнав силу вітрів і лагідність людьськтх рук. Він дізнався про все це і наче помер, але зернятка в його колоссі добре памятали завдяки кому вони змогли побачити весь прекрасний світ з його дивами природних змін.
Тмин знову приніс радість людям гарним врожаем разоміз тисячами своїх браттів, що Були висіяні навесні.
Ти часом Кмин все ще Лежаву землі і, проти силам природи і сокам, що в ньму позивали до продовження, зберігав себе, гордував своєю красою.
Минуло декілька років, декілька врожаїв зерна було зібрано і знов засіяно в землю.
Кмин пробув у глибинах поля ще два з половиною роки. Він так і не проріс у колос, так і не дізнався щастя свого призначення, так і не зміг назавжди зберегти свою красу.
З часом він зморщився, змарнів. І як ретельно не єкономив сили він згнив та счезнув у часі. І ніхто про ньго більше не знав, окрім братів, що переродились.Та їх вже давно не було. Як і Кмина не було вжедавно, хоч і був він ще у землі.
Правда на другий рік свого самозберігання, лишившись один, він таки схотів переродитись та віддатись силам природи, але в його тілі вже було замало сили для. Йому не вдалось навіть випустити корінь.
Весь світ підвладний змінам. І всьому свій час.
Зернятка пшениці лежали вкоморі сокпом. І двоє з них на ім’я Кмин та Кмин час від часу вели розмови.
- Ти подивись який я гарний! - якось сказав Кмин. - Я й округліший за тебе і жовтіший, і бороздочка вмене на животі рівніша.
- Таки так воно, - підтвердив Тмин,- Але по весні нас все одно висіють та й виростимемо ми в гарні колоски, а в них з’являться наші дітки-зернятка.
І тут Кмин замислився: «як же ш так? Я такий гарний.
Я не можу просто так счезнути.Я хочу назавжди для всіх залишитись таким як є, щоб всі на мене дивились та захоплювались моєю красою.»
Саме того дня Кмин вирішив, що буде економити свої сили та намагатиметься зберегти себе таким, який він є зараз і не дасть змінам знівечити його. Не дозволить часу знищити його красу.
Зима скінчилась. На наші землі легким подихом увірвалась Весна. А по завершенню Пасхальних свят люди взялись за засівання полів.
Господар ссипав зерно з комори в мішки та й відвіз у поле. А там разом із дітьми та рідними вони набирали зерно до решета і висівали широким розмахом руки, з гарними думками, в землю.
Так склалось, що й тут Кмин та Тмин опинились поряд.
Вони обоє впали в чорнозем та Були загорнуті в його лагідні обійми. І час побіг неначе річечка. День приходив на зміну ночі. Хмаринки приносили дощову вологу, котра просочувалась крізь грун і добиралась до зерна.
Тмин радісно приймав її, напивався, наповлювався нею. Кмин же напроти, відмовлявся від усьго щоб не зіпсувати свою зовнішність, щоб лишити свою красу незмінною. Він сподівався, що по посені його гарного знов заберуть до комори і там будуть радіти кминовій красі.
Тмин поступово розбух, наповнившись соками, випустив корінець, міцно ухопився за матінку землю і почав проростати стебельцем до неба і сонця.
Кмин як і раніше утримувався від змін. Він сердивя на своїх друзів за те, що вони так просто йдуть на незворотні зміни, за те, що вони не розуміють своєї цінності і так легко з нею прощаються.
Літо закінчувалось. Тмин виріс у прекрасний колос пшениці. У ньго народилось декілька десятків діточок-зерняток, котрих він випестив у своему колосі. Хоча на той момент самого Тмина вже майже не було. Він слідуючи своєму природному призначенню переродився у своїх нащадках. Але він встиг порадіти сонцю, побачити зміни нічного світила протягом місяця, він взнав силу вітрів і лагідність людьськтх рук. Він дізнався про все це і наче помер, але зернятка в його колоссі добре памятали завдяки кому вони змогли побачити весь прекрасний світ з його дивами природних змін.
Тмин знову приніс радість людям гарним врожаем разоміз тисячами своїх браттів, що Були висіяні навесні.
Ти часом Кмин все ще Лежаву землі і, проти силам природи і сокам, що в ньму позивали до продовження, зберігав себе, гордував своєю красою.
Минуло декілька років, декілька врожаїв зерна було зібрано і знов засіяно в землю.
Кмин пробув у глибинах поля ще два з половиною роки. Він так і не проріс у колос, так і не дізнався щастя свого призначення, так і не зміг назавжди зберегти свою красу.
З часом він зморщився, змарнів. І як ретельно не єкономив сили він згнив та счезнув у часі. І ніхто про ньго більше не знав, окрім братів, що переродились.Та їх вже давно не було. Як і Кмина не було вжедавно, хоч і був він ще у землі.
Правда на другий рік свого самозберігання, лишившись один, він таки схотів переродитись та віддатись силам природи, але в його тілі вже було замало сили для. Йому не вдалось навіть випустити корінь.
Весь світ підвладний змінам. І всьому свій час.