Юля Цімафєєва

[sumire_violette]

БАБУСІ

мене стригли коротко
ніби хлопчика
ніхто не знав
що свої товсті важкі коси
ти відписала мені

мене вчили казати тобі «ви»
буцімто ти була не сама
у власному тілі

бо як сама ти змогла б
винести те
що мені страшно уявити

але страшно було тобі
у студеному болоті
під тягарем
мокрих кіс

моє ім’я - паросток
твого імені
зелені сім’ячка моїх очей
виростали з твоїх

але я
твій скарб
продала
за зсохлу
дрібку свободи
обрізавши
довгу й товсту
пуповину волосся

думала скинула
тягар

але й невидиму
її наповнює
пам'ять

три роки ми прожили поруч
а потім вирушили
у різні подорожі
ти під землею
я по землі

дві монети холодні
на твоїх повіках бабусю
мереживо ялинових лапок
на домотканих обрусах
і розірване намисто
твого голосу
дзвенить розсипом звуків
і не збирається у слова

земля - ось наше море
відтявши пуповину
коси
ти у човні дерев’яному
пливеш
до самого центру землі

подалі від засланої снігом дернини
подалі від сухої і шорсткої трави
подалі від оболоней і від озимин
подалі від коминів і від хрестів

туди де тепло і земляні пташки
співають тоненькими голосами
що кожну з нас
якось підхопить човен

і понесе

з білоруської переклала Ія Ківа