Все буде добре, да?
Я розумію, що через якихось десять днів моє життя перевернеться на 180 градусів, життя батьків ще сильніше. Часу все менше, а список незавершених справ все довший. Мені чомусь стає дуже страшно, хоча стараюсь цього не показувати, ми всі тримаємось досить бодро. Взагалі, ми досить сильно прив’язані одне до одного, навіть, коли я жила окремо в Києві, всі суттєві рішення моя сім’я приймала разом. А ще я завжди знала, що маю підтримку. Це дорого вартує - мати людей, на яких ти завжди можеш покластись, звернутись в любій ситуації. А тепер батьки будуть далеко, друзі, що завжди підтримають, залишаються в Києві. Що далі буде, а? Я навіть не уявляю момент прощання. Здається, я себе накручую.
Останньою каплею, яка мене таки окунула в реальність, було обговорення з мамою календаря посівів. Свою дачу ми віддамо знайомим під посадку, щоб не пустувала. А біля будинку залишається грядка під мою відповідальність. Не скажу, що я не знайома із земельними роботами, просто все завжди вирощувалось під наглядом в основному батьків. Я толком то й не знала, що і коли сіється, садиться, просапується. А тут узнала, все записала, навіть купила насіння того, що люблю - броколі, пекінська і брюссельська капуста, базилік, редиска, руккола. Короче, в мене буде оригінальна грядка.
Кажу мамі: взагалі, я планую вдень працювати і організовувати своє особисте життя, а городиною я займатимусь вночі, куплю собі ліхтарика і саджатиму томати, так я все встигну))
З одного боку, виїжджати за кордон лише через заробіток нам не потрібно, бо матеріальна ситуація дозволяє нормально жити. І батьки б жили, якби не кілька факторів. Перший - шкода впускати таку можливість, вона не всім дається. Другий - їм хочеться більше себе реалізувати, залишити нарешті свою ненависну роботу. Там дійсно стає нестерпно і ця грін карта прийшла якось вчасно. І основне - батьки мої вже старші, але я відчуваю як їм хочеться змінити своє життя. Дуже довго вони жили, як прописано: звели дім, сад-город, виростили мене, все життя пропрацювали на державу, довгих шість років доглядали за вже покійною бабушкою, практично без можливості виїзду з дому надовго, в т.ч. на відпочинок. Це, ніби ти знаєш подальший сценарій і він тобі ніби й підходить, але не покидає думка, що стільки всього ще хочеться побачити в світі.
І я хочу, щоб вони побачили, бо вони на це заслужили!
Останньою каплею, яка мене таки окунула в реальність, було обговорення з мамою календаря посівів. Свою дачу ми віддамо знайомим під посадку, щоб не пустувала. А біля будинку залишається грядка під мою відповідальність. Не скажу, що я не знайома із земельними роботами, просто все завжди вирощувалось під наглядом в основному батьків. Я толком то й не знала, що і коли сіється, садиться, просапується. А тут узнала, все записала, навіть купила насіння того, що люблю - броколі, пекінська і брюссельська капуста, базилік, редиска, руккола. Короче, в мене буде оригінальна грядка.
Кажу мамі: взагалі, я планую вдень працювати і організовувати своє особисте життя, а городиною я займатимусь вночі, куплю собі ліхтарика і саджатиму томати, так я все встигну))
З одного боку, виїжджати за кордон лише через заробіток нам не потрібно, бо матеріальна ситуація дозволяє нормально жити. І батьки б жили, якби не кілька факторів. Перший - шкода впускати таку можливість, вона не всім дається. Другий - їм хочеться більше себе реалізувати, залишити нарешті свою ненависну роботу. Там дійсно стає нестерпно і ця грін карта прийшла якось вчасно. І основне - батьки мої вже старші, але я відчуваю як їм хочеться змінити своє життя. Дуже довго вони жили, як прописано: звели дім, сад-город, виростили мене, все життя пропрацювали на державу, довгих шість років доглядали за вже покійною бабушкою, практично без можливості виїзду з дому надовго, в т.ч. на відпочинок. Це, ніби ти знаєш подальший сценарій і він тобі ніби й підходить, але не покидає думка, що стільки всього ще хочеться побачити в світі.
І я хочу, щоб вони побачили, бо вони на це заслужили!