Що зараз відбувається в житті моєму
Ще однією причиною того, що я повертаюсь з Києва додому є виїзд моїх батьків до Штатів. Так вийшло, що ми грали в лотерею грін карт біля 6-7 років. Грали в принципі так, аби було, без особливих сподівань. І от минулої осені мама виграє можливість отримати грін карту.
Батьки рішились змінити своє життя, пройшли довгий процес відкриття віз і якраз на Пасху вилітають до Флориди. Там є знайомі. Я не можу виїжджати з ними, бо досягла 21 року.
В мене таке відчуття, ніби це все не зі мною відбувається, але, тим не менше, я бачу, що всі ми готові до цих змін. Світ такий великий, і він нам відкривається, треба захотіти просто. І не боятись.
В моїй голові зараз прокручуються тисячі схем і речей, що необхідно зробити до виїзду батьків. Генеральні довіреності, довідки БТІ, переоформлення, листи, оформлення звільнень, пенсійний фонд, тревелсімки для всіх, валютний рахунок, налаштування скапу, вебкамера для батьків, чемодани, речі першої необхідності, мій переїзд з Києва, оформлення на роботу, здача іспита з фаху, бажано медогляд, телефони електрика, сантехніка, механіка. Ой, а якщо потрібна буде просто чоловіча рука в будинку - це ж мені прийдеться чоловіка шукати, чи що. І сміх, і гріх, чому я заміж не вийшла - зараз було б простіше.
Ще підготувати батьків до польоту, всі документи, запевнити, що зі мною все буде добре. Головне, щоб вони відчували себе впевнено, нічого не боялись, не вагались і знали, що їм все вдасться, а якщо не сподобається - завжди можна повернутись додому. Нехай це стане авантюрою, такою собі пригодою. А ще повідомити про це все рідних, перебути їх реакцію, заспокоїти. Хочу зробити фотосесію з батьками вдома. Нічого не забула?
І за всім цим головне поменше думати про те, що відчуваю, бо відчуваю я зараз цілий причеп із відерком всього. Пробую уявити, як житиму далі, коли всі дрібні справи відійдуть на задній план, а в голові буде єдина думка: як там мама з татом? Як облаштувались, побут, клімат, суспільство, робота… Як я стану одноосібною газдинею в домі. Знаю, що в 25 дівчата вже мають сім’ю, двох дітей, дім, коло дому і з усім цим справляються. І я мабуть справлюсь, от тільки боюсь стати заручницею будинку, закопатись в буденні справи. Хоча чому я маю такою стати, я ж так люблю подорожі. Так, треба заспокоїтись і вирішувати проблеми по мірі надходження. Ніхто не знає, що буде далі, але дізнаємось, коли дійдемо до того «далі».
Батьки рішились змінити своє життя, пройшли довгий процес відкриття віз і якраз на Пасху вилітають до Флориди. Там є знайомі. Я не можу виїжджати з ними, бо досягла 21 року.
В мене таке відчуття, ніби це все не зі мною відбувається, але, тим не менше, я бачу, що всі ми готові до цих змін. Світ такий великий, і він нам відкривається, треба захотіти просто. І не боятись.
В моїй голові зараз прокручуються тисячі схем і речей, що необхідно зробити до виїзду батьків. Генеральні довіреності, довідки БТІ, переоформлення, листи, оформлення звільнень, пенсійний фонд, тревелсімки для всіх, валютний рахунок, налаштування скапу, вебкамера для батьків, чемодани, речі першої необхідності, мій переїзд з Києва, оформлення на роботу, здача іспита з фаху, бажано медогляд, телефони електрика, сантехніка, механіка. Ой, а якщо потрібна буде просто чоловіча рука в будинку - це ж мені прийдеться чоловіка шукати, чи що. І сміх, і гріх, чому я заміж не вийшла - зараз було б простіше.
Ще підготувати батьків до польоту, всі документи, запевнити, що зі мною все буде добре. Головне, щоб вони відчували себе впевнено, нічого не боялись, не вагались і знали, що їм все вдасться, а якщо не сподобається - завжди можна повернутись додому. Нехай це стане авантюрою, такою собі пригодою. А ще повідомити про це все рідних, перебути їх реакцію, заспокоїти. Хочу зробити фотосесію з батьками вдома. Нічого не забула?
І за всім цим головне поменше думати про те, що відчуваю, бо відчуваю я зараз цілий причеп із відерком всього. Пробую уявити, як житиму далі, коли всі дрібні справи відійдуть на задній план, а в голові буде єдина думка: як там мама з татом? Як облаштувались, побут, клімат, суспільство, робота… Як я стану одноосібною газдинею в домі. Знаю, що в 25 дівчата вже мають сім’ю, двох дітей, дім, коло дому і з усім цим справляються. І я мабуть справлюсь, от тільки боюсь стати заручницею будинку, закопатись в буденні справи. Хоча чому я маю такою стати, я ж так люблю подорожі. Так, треба заспокоїтись і вирішувати проблеми по мірі надходження. Ніхто не знає, що буде далі, але дізнаємось, коли дійдемо до того «далі».